№ 207/28/25
№ 2/207/612/25
11 березня 2025 року м.Кам'янське
Баглійський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Бушанської О.В.
при секретарі Сердюк В.О.,
за участю
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу
за позовом ОСОБА_1 , м.Кам'янське, Дніпропетровська область
до ОСОБА_3 , м.Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення аліментів на утримання матері
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері, в якому просить стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх видаів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, як втратили працездатність, щомісячно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є пенсіонеркою з 2012 року та отримує пенсію у розмірі 3923,44 грн. Вона хворіє понад 10 років, через що погано пересувається та постійно відчуває біль, тому потребує постійного лікування. Позивачка має трьох повнолітніх синів, один з них - ОСОБА_3 . Два сини надають їй допомогу грошовими коштами та необхідним доглядом, але вказаних коштів не вистачає на гідне життя. Становище позивача є вкрай нужденним, тому вона потребує допомоги і від ОСОБА_3 , який працездатний, отримує дохід, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому на думку позивача, він може сплачувати аліменти.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що його мати - ОСОБА_1 проживає разом і сином - ОСОБА_4 , який є працездатним та працює, має щомісячну заробітну плату, проживає разом з матір'ю та користується комунальними послугами. Позивачка отримує пенсію у розмірі 3923,44 грн, тобто у розмірі вищим за прожитковий мінімум для непрацездатної особи. Надані позивачкою медичні документи, а саме, медична карта, виписка із медичної картки стаціонарного хворого датовані 2012, 2016 та 2019 роками, не вказують на потребу в 2025 році прийому нею ліків та конкретні витрати на них. Позивачка має земельний пай, з якого отримує дохід. Позивачкою разом із позовною заявою не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що розмір отриманої нею пенсії та іншого доходу, є значно нижчим за розмір її щомісячних витрат.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивачка зазначає, що два повнолітніх сина виконують свої обов'язки в добровільному порядку, вони врегулювали свої відносини за домовленістю, що не суперечить вимогам законодавства. Два сини постійно надають їй допомогу, яка кожного місяця є різною, а саме це може бути грошова сума, придбання продуктів харчування, ліків, а також допомога по господарству та навіть приготування їжи, бо за станом здоров'я їй дуже складно виконувати вказані дії. Вона не є власником (користувачем) зазначеної відповідачем земельної ділянки з 2021 року. Вона хворіє понад 10 років, через це погано пересувається та постійно відчуває біль; потребує постійного лікування.
У додаткових поясненнях позивачка вказує, що вона є непрацездатною особою, яка досягла певного віку, має пенсію, розмір якої не набагато перевищує прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність; не ухилялась від виконання своїх батьківських обов'язків та не була позбавлена батьківських прав щодо відповідача; потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має реальну можливість їй надати.
Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 від 17.01.2012.
Присутня у судовому засіданні позивачка пояснила, що вона проживає разом з молодшим сином, який має інвалідність, тому не має можливості працювати у повному обсязі. Молодший син отримує заробітну плату у розмірі 6000,00 грн, яку повністю віддає позивачці. Старший син також надає допомогу, зокрема купує продукти, ліки, оплачує побутовий ремонт, розмір наданої ним допомоги складає приблизно 3500,00 грн щомісячно. Належний їй земельний пай вона подарувала старшому сину за те, що він допоміг їй з лікуванням молодшого сина та завжди надає будь-яку допомогу. Старший син на даний час отримує дохід з передачі в оренду вказаного земельного паю. Відповідач частково сплатив заборгованість за утримання ліфту у розмірі 1000,00 грн, а решту - 2000,00 грн сплатила вона. Сукупний щомісячний дохід позивачки та її молодшого сина становить приблизно 13500,00 грн. Вказані кошти вона витрачає у повному обсязі, зокрема купує продукти, ліки собі та молодшому сину, сплачує комунальні послуги. Відповідач жодної допомоги їй не надає, тому вона змушена була звернутися до суду з даним позовом.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (ч.8 ст.7 СК України).
Згідно з ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Сімейним кодексом України визначено обов'язкові умови та підстави покладення на дітей обов'язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров'я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов'язку утримувати своїх батьків.
Таким чином, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги беруться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (стаття 204 СК України).
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 75 СК України особа, є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" (на час звернення із позовом до суду) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня - 2361 гривні.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що вона є непрацездатною, отримує пенсію у розмірі 3 923,44 грн, якої не вистачає на їжу, ліки, комунальні послуги.
При цьому, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження розміру витрат, які вона несе на харчування, лікування, оплату комунальних послуг, тощо, а також не доведено, що отримувана нею пенсія не забезпечує її потреб на харчування, лікування, що її матеріально-побутові умови проживання нижчі за визначені законом стандарти.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі №301/160/17 дійшов висновку, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому, до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Недоведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування частини 1 статті 202 СК України та покладення на відповідача обов'язку утримувати своїх батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.06.2018 у справі №640/919/17, від 07.11.2018 у справі №400/1621/16-ц.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, а також ненадання позивачкою доказів на підтвердження наявності потреби у наданні матеріальної допомоги зі сторони відповідача, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.77, 81, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері- відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Бушанська