Справа № 607/5498/24
Провадження №2/951/12/2025
судового засідання
11 березня 2025 року
Козівський районний суд Тернопільської області
у складі головуючої судді Гриновець О. Б.
з участю секретаря судового засідання Галаса В. І.
позивача ОСОБА_1 , її представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5
представника Міністерства оборони України Кравціва Р. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду й в режимі відеоконференцзв'язку клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу
у провадженні суду перебуває цивільна справа № 607/5498/24.
11.03.2025 представник позивача ОСОБА_2 подала до суду клопотання про застосування до відповідача ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 заходи процесуального примусу у виді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як сторона відповідача не з"являються до суду, не подають докази, які б підтверджували поважні причини їх неявки, зловживають своїми процесуальними правами тощо, а суд зобов"язував протокольною ухвалою представника відповідача ОСОБА_6 надати такі, тому згідно з статей 43, 44, 58, 60, 143, 148, 182 ЦПК України адвокат Хмара М. В. просить застосувати до ОСОБА_4 і його представника відповідні заходи.
Суд, заслухавши думку учасників справи дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 ЦПК України у випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України на учасників судового процесу та їх представників покладено обов'язок добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Цивільне процесуальне законодавство України містить невичерпний перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч. 2 ст. 44 ЦПК України).
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини наголошував, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).
Згідно з ч. 4 ст. 44 ЦПК України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Відповідно до ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Види заходів процесуального примусу визначені ч. 1 ст. 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом
Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Тож застосування заходів процесуального примусу є правом, а не обов'язком суду й можливе за його ініціативи, а не за клопотанням учасника справи.
Водночас суд не вбачає достатніх підстав на даний час для застосування до ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 заходів процесуального примусу у виді накладення штрафу як найсуворішого заходу процесуального примусу.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Керуючись ст. ст. 2, 43, 143, 144, 259-261 ЦПК України
постановив:
відмовити у задоволені клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали суду виготовлений 12.03.2025.
Суддя О. Б. Гриновець