11 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22520/24 пров. № А/857/31729/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року про повернення позовної заяви (суддя - Брильовський Р.М., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повної ухвали - не вказана),
в адміністративній справі №380/22520/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ),
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та надано строк на усунення недоліку шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від позивача на адресу суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновивши такий строк.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду - відмовлено. Визнано неповажними причини пропуску строку звернення позивача до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачу.
З цією ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржувана ухвалу суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам і аргументам позивача, наведеним у заяві про поновлення строку звернення до суду. Зокрема суд першої інстанції не мотивував, чому він відхилив наведені в заяві про поновлення строку доводи про те, що позивач намагався вирішити питання виплати гарантованої йому державою одноразової грошової допомоги при звільненні без звернення до суду та що позивач тривалий час перебував за кордоном з метою працевлаштування. Вважає скаржник, що суд першої інстанції не навів жодних висновків, яких він дійшов за результатами оцінки наведених у заяві доводів та наданих на їх підтвердження доказів. В оскаржуваній ухвалі відсутні достатні мотиви відмови у поновленні пропущеного строку звернення до адміністративного суду, чим суд порушив право позивача на справедливий розгляд його заяви, яке забезпечується і конкретизується зокрема через право на мотивоване судове рішення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Суд встановив, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №678-ОС від 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення (а.с.7).
09.01.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 10).
Листом від 30.01.2024 відповідач надав позивачу відповідь про відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги (а.с. 11).
Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у вказаній справі, подавши його до суду 04.11.2024 року.
Приймаючи оскаржувану ухвалу від 13.11.2024 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що по закінченню трьох місячного строку, встановленого для звернення до суду у вказаній категорії срав позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, не навівши поважних підстав такого пропуску.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини полягають у нездійсненні відповідачем нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).
Також, пунктом 9 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 04.11.2024 з позовними вимогами про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як вказує позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду від 08.11.2024, що перебіг строку звернення до суду, визначений ч.2 ст.233 КЗпП України, розпочинається з дати настання факту - вручення роботодавцем працівнику письмового повідомлення про розміри всіх сум, що належать при звільненні. ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення 25 жовтня 2023 року. 09 січня 2024 року, в межах тримісячного строку, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідь на яку отримав 30 січня 2024 року. Зазначає, що після отримання позивачем відповіді на заяву свідчить про час, коли ОСОБА_1 почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Окрім цього зазначає, що протягом тривалого часу, починаючи з листопада 2023 року, а саме: 02 листопада 2023 року, 18 листопада 2023 року, з 20 листопада 2023 року до 28 грудня 2023 року, з 25 лютого 2024 року до 21 червня 2024 року ОСОБА_1 перебував за кордоном у Республіці Польща, з метою вирішення питання свого працевлаштування та не міг своєчасно звернутись до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції правильно врахував, що позивач звернувся до суду з позовом 04.11.2024, заявив позовні вимоги про оскарження бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Положення ст.122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно частин 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З позовної заяви слідує, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та наказом начальника цього прикордонному загону №678-ОС від 25.10.2023 виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Однак позовну заяву позивач подав до адміністративного суду лише 04.11.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Доводи апелянта в якості поважності причин пропуску звернення до суду про те, що позивач намагався вирішити питання виплати гарантованої йому державою одноразової грошової допомоги при звільненні без звернення до суду та що позивач тривалий час перебував за кордоном з метою працевлаштування, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення).
За змістом пункту 7 Положення, закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (пункт 293 Положення).
Підпунктом 1 пункту 9 розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога розмірі, зокрема, 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
При цьому, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонному загоні №678-ОС від 25.10.2023 року ОСОБА_1 з 27.10.2023 виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Із змісту цього наказу позивачу було відомо про належні йому до виплати суми грошового забезпечення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби мав можливій дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.
Із заявою про виплату спірної одноразової грошової допомоги позивач звернувся до відповідача 09.01.2024, на яку отримав відповідь, оформлену листом від 30.01.2024 за №09/М-36-102 (а.с.11).
Навіть після отримання вказаної відповіді позивач з позовом до суду звернувся по спливу дев'яти місяців. За вказаний період позивач не навів суду поважних причин чи обставин, які б були об'єктивно непереборними і не залежать від волевиявлення позивача звернутися з відповідним позовом до суду та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.
Звернення з адвокатським запитом від 20.09.2024 не свідчить про своєчасне вчинення позивачем (його представником) активних дій з реалізації права за звернення до суду з позовними вимогами у цій справі.
Апеляційний суд зауважує, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач пропустив строк звернення до суду. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви позивача у порядку, визначеному ч.2 ст.123, ч.4 ст.169 КАС України.
Суд критично оцінює доводи апеляційної скарги та наголошує на тому, що за умови виявлення позивачем належної активності та небайдужості, існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження рішень (дій, бездіяльності) відповідача у встановлений законом строк.
Відтак, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі “Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття рішення щодо повернення позовної заяви, а тому немає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі №380/22520/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль