Справа: № 2-а-5317/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.,
Суддя-доповідач: Бабенко К.А
Іменем України
"23" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Бабенка К.А.,
суддів: Попович О.В.,
Шведа Е.Ю.,
при секретарі: Сабадін О.М.,
розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нове життя»про стягнення адміністративно -господарських санкцій, -
В зв'язку з неприбуттям жодного з представників осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до п. 2 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 року № 875-XII (далі -Закон № 875), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Пунктом 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (далі -Положення № 314), визначено, що робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідно до п. 3 Положення № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно із п. 10 Положення № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, відповідно до ст. 18 Закону № 875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 18-1 Закону № 875, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до частини третьої ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже, з аналізу вищевикладених норм Закону № 875 випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на які власне і покладено обов'язок реєстрації, бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»за 2008 рік (а.с. 6) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у Відповідача 14 осіб. Для Відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, згідно Закону № 875, за порушення якого Позивачем і подано адміністративний позов про стягнення з Відповідача адміністративно - господарських санкцій, становить 1 робоче місце.
Проте, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій звітів Відповідача за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», Відповідач інформував у 2008 році відповідний районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Жодного направлення на працевлаштування інвалідів Позивачем видано не було.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 218 цього Кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання
Згідно ст. 230 ГК, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відтак, оскільки Відповідачем створено, відповідно до встановленого Законом № 875 нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, подавалися звіти протягом 2008 року про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з його вини.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
.
Головуючий суддя Бабенко К.А.
Судді: Попович О.В.
Швед Е.Ю.