Справа: № 2а-2972/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"23" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С,
суддів: Горяйнова А.М., Безименної Н.В.
при секретарі: Ільницькій В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача -Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сторсак Україна»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту перевірки ДПІ у м. Житомирі винесено податкове повідомлення-рішення від 20.04.2010 року №0000372304/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 220860,00 грн., в т.ч. за січень 2010 року в розмірі 23629,00 грн. та за лютий 2010 року в розмірі 197231,00 грн.
Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно абз.1 пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом пп.7.7.2 "а" п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, з наведених законодавчих приписів встановлено, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що неможливість перевірити постачальників безпосередніх продавців товару позивачу чи несплата ПДВ постачальниками у ланцюгу поставок (другий та інші ланцюги) сама по собі не є підставою у відмові щодо відшкодування зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцям. Факт порушення контрагентами-постачальниками у ланцюгу поставок своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які будуть допущені постачальниками по всьому ланцюгу поставок.
Відтак власне неможливість здійснити перевірки чи відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність товариства як платника ПДВ.
Статтею 10 Закону України "Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.
Законом України "Про податок на додану вартість" або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами по всьому ланцюгу поставок.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не довів та не надав доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум бюджетного відшкодування відповідачем -суб'єктом владних повноважень. Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог пункту 1.8 ст.1 та пп. 7.4.1 п.7.4., пп. 7.7.5. пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача -Державної податкової інспекції у м. Житомирі - залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий -суддя: Я.С. Мамчур
Судді: А.М. Горяйнов
Н.В. Безименна
Ухвалу складено у повному обсязі 26.11.2010.