ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
17 листопада 2010 року < Час проголошення > № 2а-15849/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бефель»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва
проскасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003582311/0 від 01.10.2010, прийняте ДПІ у Солом'янському районі міста Києва.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.11.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 18.11.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
30.08.2010 за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бефель»ДПІ у Солом'янському районі міста Києва було складено Акт № 12459/23-11/35249918 (далі -Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 948231,88 грн.
01.10.2010 на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0003582311/0, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 81422348,00 грн., в тому числі штрафні санкції -474116,00 грн.
Як встановлено судом, протягом 2009 року між позивачем та ТОВ «ПФ «Добробут»(свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100164537) укладено договір №2704/1 від 27.04.2009 про надання інформаційно-консультаційних послуг, договір поставки №1906/1 від 19.06.2009, договір №2011/3 від 20.11.2009 про надання юридичних послуг, договір №2011/2 від 20.11.2009 про надання маркетингових послуг та договір №2311/1 від 23.11.2009 про надання інформаційно-консультаційних послуг (далі -Договори), на виконання яких ТОВ «ПФ «Добробут»поставило товари та надало послуги ТОВ «Бефель»на загальну суму 4 741 159, 40 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладними, а також податковими накладними. З виписок з банківського рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній вказані товари та послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.
Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів у зв'язку з укладенням таких договорів без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ «ПФ «Добробут», що підтверджувалось постановою СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 22.06.2010 про порушення кримінальної справи №51-3099 відносно посадових осіб «ТОВ «Норекс Лтд»за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, у якій, зокрема, вказується на факти фіктивного підприємництва у вигляді створення та використання ТОВ «ПФ «Добробут»для незаконної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договорів поставки, про надання про надання інформаційно-консультаційних, маркетингових та юридичних послуг, а також актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладних та податкових накладних, підписаних від імені однієї із сторін неналежною особою, прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України є оспорюваними.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищевказаних Договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладних, а також податкових накладних, підписаних посадовими особами ТОВ «ПФ «Добробут».
Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 22.06.2010 про порушення кримінальної справи №51-3099 відносно посадових осіб «ТОВ «Норекс Лтд»за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, у якій, зокрема, вказується на факти фіктивного підприємництва у вигляді створення та використання ТОВ «ПФ «Добробут»для незаконної діяльності, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.
Інших доказів, які б підтверджували факт підписання реєстраційних, фінансових та іших документів від імені ТОВ «ПФ «Добробут»неналежними особами, відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних Договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладних, а також податкових накладних, юридична особа ТОВ «ПФ «Добробут»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
Водночас, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Бефель»та ТОВ «ПФ «Добробут»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладними, розробкою інформаційно-консультаційних послуг, маркетинговим дослідженням ринку придбання та реалізації продукції, звітом про надання юридичних послуг, а також податковими накладними та виписками з банківського рахунку позивача, копії яких залучені до матеріалів справи.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як видно з матеріалів справи та підтверджується даними офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, ТОВ «ПФ «Добробут»діяло на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100164537 від 02.02.2009. Таким чином, враховуючи, що на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ «ПФ «Добробут»було зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.
Отже, суми податку на додану вартість, віднесені ТОВ «Бефель»до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості поставлених товарів та наданих послуг, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.
Таким чином, судом встановлено, що Договори були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Бефель»та ТОВ «ПФ «Добробут»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.
Крім того, порядок дій органів державної податкової служби при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами Державної податкової адміністрації України №106 від 22.02.2008 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби" та № 266 від 18.04.2008 "Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів", Методичними рекомендаціями (орієнтовним алгоритмом дій) органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА листом № 2012/7/10-1017/256 від 03.02.2009.
Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Аналогічна правова позиція викладена у листі Державної податкової адміністрації України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010.
Водночас, з Акту перевірки видно, що посадові особи ДПІ у Солом'янському районі міста Києва під час проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бефель»не аналізували жодних первинних документів позивача, натомість висновки про заниження податкових зобов'язань з ПДВ на порушення вимог чинного законодавства зроблені на підставі розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагента ТОВ «ПФ «Добробут».
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «ПФ «Добробут»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про нікчемність відповідних Договорів між ТОВ «Бефель» та ТОВ «ПФ «Добробут»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення -безпідставним та неправомірним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.
Водночас, позивач у позовній заяві просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003582311/0 від 01.10.2010, прийняте ДПІ у Солом'янському районі міста Києва.
Проте, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права. Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду України від 16.06.2009 у справі №21-684.
За таких умов суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0003582311/0 від 01.10.2010, прийнятого ДПІ у Солом'янському районі міста Києва.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бефель»задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0003582311/0 від 01.10.2010, прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бефель»(03151, м. Київ, вул. Керченська, 7/7) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
СуддяК.С. Пащенко