ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" березня 2025 р. справа № 300/8931/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 25.11.2024 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.10.2024 №092750011540 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити з 02.10.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до стажу роботи періоди роботи з 25.06.1994-09.10.1996 у Вологодське СМУ, з 21.01.1998-01.05.1998 у ВАТ “Сібнефть», з 03.11.2000-30.11.2006 в ТОВ “ШАНС Ко», з 03.03.2007-28.02.2008 в ТОВ “Пурепусервіс», з 13.03.2008-20.05.2009 в ТОВ “Стройнефтесервис», з 21.05.2009-30.06.2009, з 14.10.2009-31.03.2010 в ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 07.04.2010-08.06.2012 в ТОВ “Ямалнєфтєсервіс», з 09.06.2012-21.01.2013, з 06.03.2013-29.01.2014, з 02.04.2014-27.10.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго» з 28.10.2014-01.04.2016 в ТОВ “Губкінська транспортна компанія», з 03.04.2016-29.03.2019 в ТОВ “ТРАНССНАБ», з 01.04.2019-20.10.2020 в ТОВ “Сургутнефтєстрой».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що будучи особою з інвалідністю 3 групи, після досягнення 53-річного віку набув право на призначення пенсії відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак рішенням №092750011540 від 09.10.2024 ГУ ПФУ в Полтавській області відмовило у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зауважив, що до його страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016 , з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020, оскільки з 01.01.2023 російська федерації припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає неправомірним таке незарахування спірних періодів, оскільки на момент роботи на території російської федерації Угода від 13.03.1992 була чинною, а припинення дії цієї угоди в подальшому не може мати наслідком позбавлення його права на пенсійне забезпечення. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 28.11.2024 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с. 34-35).
ГУ ПФУ в Полтавській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на поштову адресу суду 18.12.2024 (а.с. 39-41). Так, у відзиві представник відповідача зауважила, що пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058-IV, при цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. У зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, оскаржуваним рішенням правомірно відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. Таким чином, враховуючи вищевикладене, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, тому просила відмовити у їх задоволенні.
Позивач 20.12.2024 подав до суду відповідь на відзив ГУ ПФУ в Полтавській області. У поданій відповіді на відзив вказав на помилковість доводів, викладених представником відповідача у відзиві на позов та просив позовну заяву задовольнити (а.с. 61-62).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 17.09.2024 є особою з інвалідністю 3-ої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №067031 від 17.09.2024; інвалідність встановлена на строк до 01.10.2025 (а.с. 31).
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.07.1991 та вкладки у трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.04.2016 (а.с.13-20,21-22), підтверджено періоди роботи позивача на території російської федерації, зокрема, з 25.06.1994 по 09.10.1996 у Вологодське СМУ, з 21.01.1998 по 01.05.1998 у ВАТ “Сібнефть», з 03.11.2000 по 30.11.2006 у ТОВ “ШАНС Ко», з 03.03.2007 по 28.02.2008 у ТОВ “Пурепусервіс», з 13.03.2008 по 20.05.2009 у ТОВ“Стройнефтесервис», з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010 у ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 07.04.2010 по 08.06.2012 в ТОВ “Ямалнєфтєсервіс», з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 28.10.2014 по 01.04.2016 в ТОВ “Губкінська транспортна компанія», з 03.04.2016 по 29.03.2019 в ТОВ “ТРАНССНАБ», з 01.04.2019 по 20.10.2020 в ТОВ “Сургутнефтєстрой».
Позивач 02.10.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с. 7,8).
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в Полтавській області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №092750011540 від 09.10.2024 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 11,12).
Відповідно до змісту зазначеного рішення, загальний страховий стаж позивача обраховано тривалістю 07 років 11 місяців 16 днів. До загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи: з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016, з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020 згідно трудових книжок НОМЕР_1 від 29.07.1991 та НОМЕР_2 від 01.04.2016 у зв'язку з припиненням росією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Листом №0900-0204-8/55918 від 24.10.2024 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надіслало позивачу рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності (а.с. 10).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі, також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 працював на території російської федерації, зокрема: з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016 , з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020.
Усі спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.07.1991 та вкладки у трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.04.2016 (а.с. 13-20, 21-22). Усі записи зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності записів трудової книжки позивача відповідач не наводить.
При цьому, як вбачається зі змісту спірного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016 , з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020 згідно трудових книжок НОМЕР_1 від 29.07.1991 та НОМЕР_2 від 01.04.2016 у зв'язку з припиненням росією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Отже єдиною підставою згідно спірного рішення для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації слугувала обставина припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд критично оцінює такі мотиви відмови відповідача, викладені у спірному рішенні, з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Також судом враховано, що предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійнюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вихід росії з Угоди від 13.03.1992 як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації в період дії такої угоди для всіх її учасників.
Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Окрім цього, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з пунктами 1, 5, 10 частини 1 статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами:
-законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
-рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
-державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
У спірному випадку відповідачу слід зважати на те, що у період роби позивача в російській федерації, існував правовий механізм за допомогою якого для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди від 13.03.1992 враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно зазначеної Угоди обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про вихід України з Угоди від 13.03.1992. Україна вийшла із зазначеної Угоди 19.06.2023.
Зі змісту правового регулювання, передбаченого частиною 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 за №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відтак, відмова органу пенсійного забезпечення у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації, вважатиметься недотриманням гарантованих державою Україною прав на рівний доступ застрахованих осіб щодо отримання соціального захисту, визначеного національним законодавством і ратифікованими державою Україна міжнародними договорами, та дискримінацією по відношенню до позивача.
У зв'язку з вищенаведеним, на переконання суду, неврахування відповідачем спірних періодів роботи на території російської федерації є порушенням конституційних прав позивача на пенсійне забезпечення.
Такі дії є непропорційним втручанням держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у гарантовані конституційні права на пенсійне забезпечення громадянина України.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини в справі Стреч проти Сполученого Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Внаслідок неврахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016 , з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020 згідно трудових книжок НОМЕР_1 від 29.07.1991 та НОМЕР_2 від 01.04.2016, які становлять понад 22 роки, через припинення з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідачем у спірному рішенні зроблено висновок про відсутність у позивача визначеного статтею 32 Закону №1058-IV страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності.
Неврахування відповідачем спірних періодів роботи на території російської федерації є порушенням конституційних прав позивача на отримання пенсійного забезпечення.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У даному випадку, ГУ ПФУ в Полтавській області не підтверджено жодними доказами у встановленому законом порядку правомірність свого рішення №092750011540 від 09.10.2024, а тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити з 02.10.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи спірні періоди роботи, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких пенсійний орган зобов'язаний таку пенсію призначити.
Аналізуючи вимоги норм Закону №1058-IV щодо призначення пенсії по інвалідності, позивач станом на момент звернення за таким призначенням повинен мати від 52 до 55 років, мати страховий стаж не менше 31 року та звернутися із заявою про призначення пенсії не пізніше тримісячного терміну.
Вік позивача, зокрема, 53 роки (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підтверджуються копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 22.01.2014 (а.с. 29-30).
Дата встановлення 3-ої групи інвалідності - 17.09.2024 (а.с. 31).
Дата звернення із заявою про призначення пенсії - 02.10.2024 (а.с. 7-8).
Щодо страхового стажу, то безспірними є 07 років 11 місяців 16 днів, які самостійно визначені відповідачем у рішенні №092750011540 від 09.10.2024. Окрім цього зарахуванню підлягають спірні періоди роботи ОСОБА_1 на території російської федерації з 25.06.1994 по 09.10.1996, з 21.01.1998 по 01.05.1998, з 03.11.2000 по 30.11.2006, з 03.03.2007 по 28.02.2008, з 13.03.2008 по 20.05.2009, з 21.05.2009 по 30.06.2009, з 14.10.2009 по 31.03.2010, з 07.04.2010 по 08.06.2012, з 09.06.2012 по 21.01.2013, з 06.03.2013 по 29.01.2014, з 02.04.2014 по 27.10.2014, з 28.10.2014 по 01.04.2016, з 03.04.2016 по 29.03.2019, з 01.04.2019 по 20.10.2020.
Таким чином, з урахуванням спірних періодів страховий стаж позивача становить понад необхідних 13 років.
Зважаючи на вищевикладене, наявний у позивача вік та страховий стаж відповідають всім критеріям, необхідним для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Що стосується дати, з якої підлягає призначенню пенсія позивачу, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Водночас, цією ж частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього терміну, зокрема, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та висновки, а також те, що звернення позивача відбулося не пізніше тримісячного строку з дня встановлення інвалідності, суд дійшов висновку щодо можливості виходу за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності з 17.09.2024, тобто з дня встановлення інвалідності.
Враховуючи встановлені обставини та висновки, суд приходить до переконання, що для ефективного відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення слід зобов'язати відповідача призначити з 17.09.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 25.06.1994 по 09.10.1996 у Вологодське СМУ, з 21.01.1998 по 01.05.1998 у ВАТ “Сібнефть», з 03.11.2000 по 30.11.2006 в ТОВ “ШАНС Ко», з 03.03.2007 по 28.02.2008 в ТОВ “Пурепусервіс», з 13.03.2008 по 20.05.2009 в ТОВ “Стройнефтесервис», з 21.05.2009 по 30.06.2009 в ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 14.10.2009 по 31.03.2010 в ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 07.04.2010 по 08.06.2012 в ТОВ “Ямалнєфтєсервіс», з 09.06.2012 по 21.01.2013 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 06.03.2013 по 29.01.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 02.04.2014 по 27.10.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 28.10.2014 по 01.04.2016 в ТОВ “Губкінська транспортна компанія», з 03.04.2016 по 29.03.2019 в ТОВ “ТРАНССНАБ», з 01.04.2019 по 20.10.2020 в ТОВ “Сургутнефтєстрой».
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи квитанцією ID: 8953-5803-0442-2163 від 19.11.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із цим позовом у розмірі 1 211,20 грн (а.с. 1).
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена ним сума судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №092750011540 від 09.10.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити з 17.10.2024 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 25.06.1994 по 09.10.1996 у Вологодське СМУ, з 21.01.1998 по 01.05.1998 у ВАТ “Сібнефть», з 03.11.2000 по 30.11.2006 в ТОВ “ШАНС Ко», з 03.03.2007 по 28.02.2008 в ТОВ “Пурепусервіс», з 13.03.2008 по 20.05.2009 в ТОВ “Стройнефтесервис», з 21.05.2009 по 30.06.2009 в ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 14.10.2009 по 31.03.2010 в ТОВ “Спецнєфтєсервис», з 07.04.2010 по 08.06.2012 в ТОВ “Ямалнєфтєсервіс», з 09.06.2012 по 21.01.2013 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 06.03.2013 по 29.01.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 02.04.2014 по 27.10.2014 в ТОВ “ИнТехЕнерго», з 28.10.2014 по 01.04.2016 в ТОВ “Губкінська транспортна компанія», з 03.04.2016 по 29.03.2019 в ТОВ “ТРАНССНАБ», з 01.04.2019 по 20.10.2020 в ТОВ “Сургутнефтєстрой».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ - 13967927) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, адреса: вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська обл., 36000, код ЄДРПОУ - 13967927;
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.