01 квітня 2024 рокуСправа №160/33754/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» до Запорізької митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» (далі - ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС», позивач) через свого представника звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA112080/2023/000029/1 від 29 вересня 2023 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що ним подано митну декларацію разом з усіма необхідними документами з метою митного оформлення товару, при цьому відповідач відмовив позивачу у митному оформленні товарів та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач не погоджується із вказаним рішенням вважає його протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначає, що у рішенні про коригування митної вартості товарів від 29.09.2023 №UA112080/2023/000029/1 зазначено, що при витребуванні додаткових документів митниця керувалась вимогами ч.2 та ч.3 ст.53 та 54 МКУ, а саме було вказано на те що надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей що підтверджують числові значення складових митної вартості, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Також зазначено про результат аналізу додатково наданих документів, про що також повідомлено декларанту. Розбіжності щодо правильності визначення розрахунку складової митної вартості не усунуто, а від надання в повному обсязі документів, які підтверджують митну вартість згідно ч.3 ст.53 декларант відмовився.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2021р. між фірмою «Fobberg Sp.z. o.o.» та ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» укладено контракт №07/2021.
15.12.2022 між фірмою «Fobberg Sp.z. o.o.» та ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» укладено додаткову угоду №04 до контракту №07/2021 від 01.06.2021р.
Відповідно до п.1 додаткової угоди №04 від 15.12.2022 у зв'язку зі зміною назви продавця та адреси реєстрації продавця сторони домовилися за взаємною згодою в подальшому використовувати нову назву продавця: «Refrathermica Poland Sp.z. o.o.».
20.12.2022 між фірмою «Refrathermica Poland Sp.z. o.o.» та ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» укладено додаткову угоду №05.
30.08.2023 між фірмою «Refrathermica Poland Sp.z. o.o.» та ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» укладено Додаток №62 до контракту №07/2021 від 01.06.2021р.
Відповідно до п.1 Додатку №62 продавець продає покупцеві матеріал загальною вартістю вісімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят два євро. Покупець виконує попередню оплату на банківський рахунок продавця. Товар поставляється на умовах FCA Мудрейк, Нідерланди що вказано у супровідних документах на товар, протягом періоду, що не більший ніж 120 (сто двадцять) календарних днів.
28.09.2023 для проведення митного оформлення поставленого товару, позивачем до відповідача подано оформлену в електронному вигляді митну декларацію, якій присвоєно №23UA112080009894U9.
29.09.2023 відповідач надіслав позивачу повідомлення.
29.09.2023 позивачем додатково надано відповідачу: комерційна пропозиція від 30.08.2023 №30/08; проформа від 30.08.2023 №FP2023/08/69; рахунок на оплату транспортних витрат від 29.09.2023 №0L00-000084; лист ТОВ «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» від 29.09.2023 №29/09; інвойс виробника №130231305 від 19.09.2023.
29.09.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA112080/2023/000029/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2023/000322.
29.09.2023 позивач подав відповідачу нову митну декларацію №23UA112080010016U1, яку прийнято до митного оформлення.
07.11.2023 позивач звернувся до Запорізької торгово-промислової палати та Державного підприємства «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ» із заявами на проведення цінової експертизи умов угоди постачання товарів.
08.11.2023 Запорізька торгово-промислова палата надала позивачу висновок №ОИ-1946, відповідно до якого, з урахуванням умов контракту №07/2021 від 01.06.2021, характеристик товару і країни походження, контрактні ціни на MicroSilica Grade955U, на умовах поставки FCA Мудрейк Нідерланди відповідають поточній кон'юнктурі ринку.
20.11.2023 Державне підприємство «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ» надало позивачу висновок №25/197, відповідно до якого, контрактний рівень цін в розмірі 800,00 євро/мт на MicroSilica Grade955U, що постачається на умовах FCA Мудрейк Нідерланди в рамках Додатку №62 від 30.08.2023 до контракту №07/2021 від 01.06.2021 є прийнятним та відповідає кон'юнктурі ринку.
Не погодившись з рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Ця норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах містяться невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обгрунтовуюить заявлені числові значення митної вартості.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд виходить з наступного.
Коносамент - документ, що підтверджує перевезення морським транспортом. Копія митної декларації країни відправлення відправником не надавалася однак надано міжнародну автомобільну накладну (CMR), оскільки поставка товару здійснювалась автомобільним транспортом. Страхування вантажу не проводилось.
Передплата на суму та в строки, зазначені в проформі-інвойсі від 18.07.2023 №FP2023/08/70 проведена в повному обсязі, що підтверджено платіжним дорученням від 05.09.2023 №46. Зазначений у інвойсі від 19.09.2023 №198/09/2023 наданий продавцем на день завантаження.
Посилання на проформу від 31.08.2023 №70 - це посилання продавця на рахунок для внутрішнього використання, який продавцем не надався.
Передплата на суму та в строки, зазначені в проформі-інвойсі від 18.07.2023 №FP2023/08/70 проведена в повному обсязі, що підтверджено платіжним дорученням від 05.09.2023 №46. Зазначений у гр.70 наданого платіжного доручення рахунок №FP2023/08/69 надано відповідачу.
Стосовно не надання декларантом інформації щодо крос-курсів валют, позивачем заначено, що ним неможливо надати таку інформацію, оскільки він нею не володіє та не має змоги отримати.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.
За таких обставин, вимоги митниці про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження витрат пов'язаних з витратами є неправомірними.
Щодо інших запитуваних митницею під час проведення консультації додаткових документів, суд уважає за необхідне зазначити, що виписки з бухгалтерської документації, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями в силу положень частини 3 статті 53 Митного кодексу України також є додатковими документами та надаються декларантом за наявності виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Суд не заперечує права митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (ч.5 ст.54 МК України), проте для цього він має довести підстави застосування норм ч.3 ст.53 МК України: наявність розбіжностей у поданих декларантом документах, ознак підробки або відсутність усіх відомостей про числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Саме лише посилання на наявність у нього інформації про іншу ціну ідентичного товару не є достатньою підставою не визнавати митну вартість, визначену за ціною договору.
Проте, митним органом у повідомленнях про необхідність надання додаткових документів жодним чином не обґрунтовано, які саме розбіжності можуть усунути вказані запитувані митним органом документи.
Таким чином, подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Натомість, зазначені митницею у повідомленнях декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Підставою для здійснення коригування митної вартості товару в сторону збільшення ціни товару із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості (2-r - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) стали наявні в інформаційних ресурсах митниці відомості про товар з розрахунку 0,955 дол.США.
Так, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня вартості іншого товару за інформацією, отриманою за результатами здійснення митного контролю, не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що надані позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом, а тому вказані митницею у спірному рішенні обставини не можуть бути підставами для відмови у прийнятті митної вартості товарів, заявленої позивачем, та коригування такої митної вартості.
Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товарів, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, тому наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.
З огляду на зазначене, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими. Їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.
У зв'язку з наведеним суд доходить до висновку, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи закону зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість, під час розгляду матеріалів позовної заяви відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
Відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавали можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.
З таких обставин, рішення відповідача про коригування митної вартості товару №UA112080/2023/000029/1 від 29.09.2023 прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність своїх рішень у спірних правовідносинах.
З огляду на встановлені обставин справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі ч.1 ст.139 КАС України, з урахуванням задоволення позовних вимог, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати у розмірі 2' 684грн. 00коп., сплата яких підтверджується платіжною інструкцією №1248 від 04.12.2023.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, суд виходить з наступного.
Приписами ч.1 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому суд зазначає, що у відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення клопотання про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн, у зв'язку з неспівмірністю та необґрунтованістю.
Дослідивши клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд виходить з наступного.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позовної заяви позивачем долучено:
- копію договору про надання правової допомоги №4/20 від 15.06.2020 року;
- копію додаткової угоди №1/23 від 20.11.2023 року до договору №4/20 про надання правової допомоги від 15.06.2020 року;
- копію акту від 28.11.2023 приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги по договору №4/20 про надання правової допомоги від 15.06.2020 року та додатковій угоди №1/23 від 20.11.2023 року;
- копію квитанції до прибуткового касового ордера №009 від 28.11.2023 року на суму 14' 000,00 грн.;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5262/10 від 19.12.2014 року, видане на ім'я Петренко Павла Івановича;
- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1065860 від 20.11.2020 року.
Так, судом встановлено, що зі змісту наданої суду копії договору про надання правової допомоги №4/20 від 15.06.2020 року вбачається, що між ТОВ "МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС" та адвокатом Петренко Павлом Івановичем укладено договір предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та встановленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п.3 додаткової угоди №1/23 від 20.11.2023 року до договору №4/20 про надання правової допомоги від 15.06.2020 року, сторони дійшли згоди, що вартість однієї години надання правової допомоги адвокатом становить 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Згідно п.7 вказаної додаткової угоди, оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом у день підписання акту приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги.
Згідно копії акту від 28.11.2023 приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги по договору №4/20 про надання правової допомоги від 15.06.2020 року та додатковій угоди №1/23 від 20.11.2023 року вбачається, що адвокатом позивачеві надано таки види правової допомоги, а саме: аналіз документів наданих клієнтом для підготування позовної заяви на предмет достатності для обслуговування позовних вимог - 2 години; аналіз нормативно-правових актів та судової практики з питань оскарження рішень про коригування митної вартості - 1 година; роз'яснення (здійснюється після проведення аналізу документів наданих клієнтом та нормативно-правових акті та судової практики) клієнту судової перспективи оскарження рішення про коригування митної вартості товарів, наслідки оскарження та не оскарження рішення про коригування митної вартості товарів для клієнта - 1 година; підготування та надіслання (подання) до суду позовної заяви про визнання протиправних та скасування рішення про коригування митної вартості товарів - 3 години. Вартість всього - 14' 000,00 грн.
Таким чином, позивачем до суду надано підтвердження сплати витрат на правову допомогу в межах даної справи на суму 14'000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Дослідивши адміністративний позов, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю даної справи.
Принагідно, суд зауважує, що розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність.
Відтак, беручи до уваги норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги, а також і зміст наданих послуг за вищенаведеним актом з описом наданих послуг, суд приходить до висновку, що визначення їх обсягу і розміру у загальній сумі 14000,00 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, тому години, які витрачені адвокатом такі як 7 годин (на складання та подання позовної заяви), є завищеними, а відповідно не є співмірними, тому, з урахуванням наявності заперечення відповідача із розміром витрат на правничу допомогу, викладеною у відзиві, що розцінюється судом як клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 3' 000,00 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань Запорізької митниці витрати на правову допомогу в розмірі 3'000,00 грн.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» до Запорізької митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA112080/2023/000029/1 від 29.09.2023 року Запорізької митниці.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГНОХРОМ АЛЮМІНАТС» (49049, м.Дніпро, пров.Добровольців, буд.15, к.3, код ЄДРПОУ 42197663) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці (69041, м.Запоріжжя, вул.Сергія Синенка, буд.12, код ЄДРПОУ 44005647) судові витрати у розмірі 2' 684грн. 00коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3' 000грн. 00коп. (три тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова