Дата документу 04.03.2025Справа № 554/11561/24
Провадження № 2/554/317/2025
(З А О Ч Н Е)
04 березня 2025 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого - судді Савченко Л.І.
при секретарі - Титаренко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про розірвання шлюбу , встановлення режиму окремого проживання, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на утримання дітей, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просила: розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 ; встановити для відповідача режим окремого проживання від позивачки та дітей; встановити місце проживання малолітніх дітей разом із позивачкою; визначити розмір аліментів достатній для утримання і гармонійного гідного розвитку дітей у твердій грошовій сумі рівний не менше 100 % від прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.01.2020 року вона з відповідачем уклали шлюб, від якого мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалось, вони не мають спільних інтересів та поваги один до одного. Позивачка вказує, що відповідач зловживає алкоголем та схильний до вживання психотропних речовин, має судимість та застосовував відносно неї фізичне насильство. Позивачка вважає, що продовження шлюбу загрожує загостренням внутрішньосімейних скандалів на очах підростаючих дітей, що неодмінно позначиться на їх психологічному стані у гірший бік.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків, які остання усунула в строк вказаний в ухвалі суду.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
30 січня 2025 року від Полтавського міського центру соціальних служб до суду надійшов Акт оцінки потреб сім'ї/особи, Висновок оцінки потреб сім'ї відносно ОСОБА_1 , Акт обстеження умов проживання від 03.01.2025 р., копія пояснень ОСОБА_1 (а.с.60-71).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2025 року закрито підготовче провадження по справі.
26 лютого 2025 року від Органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради до суду надійшов Висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з матір'ю ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с.47).
Відповідач ОСОБА_7 повідомлявся про дату, місце та час розгляду справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак останні повернулись до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.45-46,55-56,79-80) та через оголошення на сайті «Судова влада» (а.с.50,75), тому вважається належним чином повідомленим про судове засідання відповідно до п.п.4,11 ч.8 ст. 128 ЦПК України.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради Сомик Д. надіслала до суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи без її участі, при вирішенні усіх процесуальних питань покладалась на розсуд суду (а.с.83).
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, на підставі наявних у справі даних і доказів.
Згідно ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, якщо відповідач не з'явився без поважних причин або без повідомлення причини, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. З цих підстав, суд відповідно до ст.ст. ч.4 ст. 223, 280 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку та ухвалив рішення.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , що видане Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) 18 січня 2020 року, актовий запис № 20, вбачається, що сторони уклали шлюб 18 січня 2020 року (а.с.3).
Від шлюбу сторони мають двох синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 06 жовтня 2022 року, актовий запис № 946 (а.с.4 зворот) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11 квітня 2024 року, актовий запис № 186 (а.с.5 зворот).
Встановлено, що подружжя сімейно-шлюбних стосунків не підтримує.
Відповідно до ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно із ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст.114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що сторони шлюбні відносини не підтримують. Позивачка на розірванні шлюбу наполягає, тому подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Позивачка скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги заяву позивачки, суд вважає, що причини, що спонукають її наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що фактично шлюб між подружжям розпався, сімейні стосунки припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, суд вважає, що шлюб підлягає розірванню.
Щодо встановлення режиму окремого проживання суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до статті 119 СК України подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Положення статті 120 СК України передбачено, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.
У разі встановлення режиму окремого проживання: 1. майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2. дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
У відповідності з роз'ясненнями, що містяться у пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні положень статей 119, 120 Сімейного кодексу України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку статті 119 Сімейного кодексу України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.
Аналізуючи зміст диспозиції статті 119 Сімейного кодексу України, суд вважає, що для встановлення подружжю режиму окремого проживання необхідна наявність двох умов: неможливість або небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно і припинення сімейних відносин між подружжям.
Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя. Дружина, чоловік мають право вибору місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Однак у цьому разі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства, а отже, у конфліктних ситуаціях може виникнути потреба судового захисту прав одного з подружжя.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що однією з позовних вимог позивачки є розірвання шлюбу , яке судом задоволено, суд не вбачає підстави для встановлення режиму окремого проживання сторін, оскільки шлюбно - сімейні відносини подружжя між ними припинено.
ОСОБА_1 просить після розірвання шлюбу визначити місце проживання малолітніх дітей разом з нею.
З копії акту оцінки потреб сім'ї/особи складеного директором Полтавського міського центру соціальних служб Л.Василенко 17.12.2024 р. вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 разом з синами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент відвідування діти мали доглянутий вигляд, наявні продукти харчування, готові страви для харчування дитини відповідного віку (а.с. 60-68).
З копії Акту обстеження умов проживання складеного комісією Служби у справах дітей Київського райвиконкому від 03.01.2025 р. встановлено, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою АДРЕСА_1 . У квартирі чисто, речі складені наявна необхідна побутова техніка, меблі. Квартира орендована, у кімнаті, де знаходяться діти тепло. Знаходиться дитяче двоярусне ліжко, ліжечко для немовля придбано родиною. Наявні дитячі іграшки, сезонний одяг, засоби гігієни, стільчик для годування, дитяча суміш. Наявні готові страви та продукти харчування. Діти зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . Мама у декретній відпустці. Є бабуся, яка допомагає матеріально та у догляді і вихованні дітей (а.с.70).
Відповідно до ч.1ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ч.1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Крім того, судом встановлено, що Висновком органу опіки та піклування затвердженим рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м.Полтави ради №35 від 25.02.2025 року визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_1 (а.с.851-82).
Отже, вирішуючи даний спір, суд насамперед виходить з інтересів самих дітей, бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, стан їх здоров'я..
Таким чином, суд вважає, що з огляду на вказане, з врахуванням розірвання шлюбу між сторонами, на даний час визначення місця проживання дітей разом з матір'ю відповідає інтересам дітей, а тому суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визначення місця проживання дітей з позивачкою і таку вимогу слід задовольнити.
Щодо стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей .
Судом встановлено, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає та не утримує їх.
Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці признають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно положень частини 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини та платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, суд відповідно до вищенаведених вимог закону, враховуючи стан здоров'я та матеріальне становище дитини та відповідача, те, що останній є особою працездатного віку, відомості про перебування у нього інших осіб на утриманні у суду відсутні, однак останній матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча зобов'язаний це робити відповідно до ст. 180 СК України, прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 100 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.
Вказаний розмір, на думку суду, є необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей та є не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, враховуючи, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років встановлено у сумі 2 563 грн.
При цьому суд зазначає, що обмеження в 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не означає, що розмір аліментів стягуваних з відповідача повинен дорівнювати саме такому розмірі.
Відповідач матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, хоча має можливість та зобов'язаний її надавати, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі рівній 100 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.
Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.
Згідно ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
ОСОБА_1 під час відкриття провадження було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з позивача на користь держави підлягає стягненню 1211 грн. 20 коп. судового збору за вимогу про встановлення режиму окремого проживання, так як судом у цій позовній вимозі відмовлено. З відповідача на користь держави слід стягнути понесені судові витрати в сумі 3 633 грн. 60 коп. (1211 грн. 20 коп. х 3), так як позовні вимоги про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів судом були задоволені.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 223, 263-265, 280,430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково .
Шлюб зареєстрований 18 січня 2020 року Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 20, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - розірвати.
У встановленні режиму окремого проживання подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - відмовити.
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі рівній 100 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 21 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 3 633 грн. 60 коп.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разу розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради, місце знаходження: 36040 м.Полтава, вул.Івана Мазепи, 30, код ЄДРПОУ 05384695.
Суддя Л.І.Савченко