10.03.2025 Справа №914/2693/23(914/3174/24)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Петровської Н.Я., розглянувши матеріали за заявою: ОСОБА_1 , м. Львів
про забезпечення позову
у справі №914/2693/23(914/3174/24) за первісним позовом: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача: ОСОБА_2 , м. Харків
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ореола» Компанія з управління активами» (ідентифікаційний код юридичної особи: 37094052; 61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1)
про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та витребування з володіння частки у статутному капіталі
та за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , м. Харків
до відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів
про визнання додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики №б/н від 30.08.2017 неукладеною
у межах провадження у справі №914/2693/23
у справі за заявою: ОСОБА_1 , м. Львів
про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом): Довбиш С.П.
від відповідача за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом): Бородін Т.В.
від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області 05.09.2023 надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 07.09.2023 заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 20.09.2023.
Ухвалою суду від 20.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №122 від 07.02.2013; адреса: АДРЕСА_3 . Призначено попереднє засідання суду. Офіційно оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у встановленому законодавством порядку.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Справа №914/2693/23 перебуває на стадії процедури реструктуризації боргів боржника.
23 грудня 2024 через систему “Електронний суд» представник ОСОБА_1 подав позовну заяву до відповідача ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та витребування з володіння частки у статутному капіталі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.12.2024 справу №914/2693/23(914/3174/24) передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, в провадженні якої перебуває справа №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 31.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та витребування з володіння частки у статутному капіталі прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Ухвалено здійснювати розгляд справи №914/2693/23(914/3174/24) за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 26.02.2025.
22.01.2025 в системі документообігу зареєстровано зустрічну позовну заяву представника ОСОБА_2 , у якій просить прийняти до розгляду зустрічний позов та об'єднати в одне провадження з первісним позовом у справі №914/2693/23(914/3174/24), визнати неукладеною додаткову угоду від 26.12.2019 до договору позики №б/н від 30.08.2017, укладеного між ТОВ “Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 27.01.2025 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неукладеної додаткової угоди від 26.12.2019 прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Розгляд зустрічного позову призначено з первісним позовом у підготовчому засіданні 26.02.2025.
Підстави відкладення підготовчого засіданні викладено в ухвалі суду від 26.02.2025, розгляд справи відкладено на 06.03.2025.
26.02.2025 представник ОСОБА_1 через систему “Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову.
Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 26.06.2025, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою суду від 28.02.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до розгляду, призначено розгляд заяви у судовому засіданні 06.03.2025.
Підстави відкладення розгляду заяви викладено в ухвалі суду від 06.03.2025, розгляд заяви призначено на 10.03.2025.
У судове засідання 10.03.2025 з'явився представник позивача в режимі відеоконференції, заяву про вжиття заходів забезпечення позову підтримав з підстав, викладених у заяві, поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Відповідач у судове засідання з'явився в режимі відеоконференції, просив відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову з підстав, викладених у запереченнях, поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання.
У заяві про забезпечення позову представник ОСОБА_1 просить постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом: накладення арешту на частку ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ) в розмірі 29,5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ореола» Компанія з управління активами» (ідентифікаційний код юридичної особи 37094052; 61070, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1 ), що у грошовому еквіваленті складає 4 329 125,00 грн. та заборони ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_4 ) вчинення будь-яких правочинів з відчуження корпоративних прав, а саме: 29,5 % частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю “Ореола» Компанія з управління активами» (ідентифікаційний код юридичної особи 37094052).
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що 15 червня 2010 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами», ідентифікаційний код юридичної особи 37094052 (надалі - ТОВ «Ореола» КУА»). З липня 2017 р. ОСОБА_1 (надалі - заявник/позивач) належало 100% в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА». 27.07.2020 ОСОБА_1 (позивач) уклав із ОСОБА_2 (надалі - відповідач) договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» (надалі - Договір), за умовами якого позивач передав у власність відповідачу частку в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА», яка становить 29,5%, за номінальною вартістю у розмірі 4 329 125,00 грн.
Пунктом 4 Договору сторони погодили порядок здійснення оплати, а саме: покупець (відповідач) зобов'язався провести повний розрахунок з продавцем (позивачем) протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Позивач, на виконання умов укладеного Договору, передав відповідачу частку у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА». Зокрема, в день укладення Договору, 27.07.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА», що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. та зареєстровано в реєстрі за №2162, 2163, за умовами якого позивач передав належну йому частку в статутному капіталі ТОВ «Ореола КУА», яка становить 29,5%, що у грошовому вигляді становить 4 329 125,00 грн, а відповідач прийняв цю частку.
Таким чином, за умовами Договору повний розрахунок за продану частку в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» мав бути проведений відповідачем до 26.08.2020.
Позивач посилається на те, що у вказаний строк жодної оплати за отримані корпоративні права відповідачем проведено не було. У зв'язку з простроченням відповідачем оплати за Договором, 05.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідача), треті особи: ТОВ «Луцька аграрна компанія», ТОВ «Ореола» КУА» про стягнення з останнього 4 329 125,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 82 426,42 грн. та збитки від інфляції в розмірі 344 350,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» (Договором), з оплати переданої йому у власність частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА».
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу частки від 27.07.2020 припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. При цьому, судом встановлено факт невиконання відповідачем свого зобов'язання з оплати отриманої у власність частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА», у строки та порядку, визначеному в Договорі. Зокрема, в рішенні зазначено: «Як вже було встановлено судом, 28.07.2020 між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі товариства, за яким відповідач зобов'язався сплатити кошти у сумі 4 329 125,00 грн. протягом 30 календарних днів з дня підписання відповідного договору.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На думку позивача, у передбачений договором строк відповідач свої зобов'язання не виконав. Однак, звернувся до позивача із заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог, за наслідками яких вважав припиненими зобов'язання відповідача перед позивачем як у сумі основного боргу за договором купівлі - продажу частки в статутному капіталі товариства, так у сумі 3 % річних та збитків від інфляції, які є предметом позову у даній справі». Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №922/1689/21 скасовано рішення місцевого господарського суду, позовні вимоги задоволено повністю. Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2022 у справі №922/1689/21 постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №922/1689/21 скасовано, рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 залишено в силі. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився із висновками, зробленими Господарським судом Харківської області у рішенні від 05.08.2021 у справі №922/1689/21, та вказав, що: - судом першої інстанції встановлено, що станом на дати направлення відповідачем позивачу заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, між сторонами існували зустрічні однорідні вимоги на суми, які були вказані у відповідних заявах: у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 4 755 901,65 грн (з яких: 4 329 125,00 грн. - сума основного боргу щодо оплати ціни частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами», 344 350,23 грн. - інфляційні та 82 426,42 грн. - 3 % річних за несвоєчасну сплату ціни частки) за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ «Ореола» Компанія з управління активами» від 27.07.2020, а у позивача існувала зустрічна грошова заборгованість перед відповідачем на суму 5 000 000,00 грн, яка виникла з договору позики від 30.08.2017 та договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021 (п. 37 постанови); - у матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними односторонніх правочинів із зарахування зустрічних однорідних вимог, а виходячи з предмету та підстав позову та враховуючи фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про безспірність заборгованості, оскільки подання позову про стягнення заборгованості не спростовує висновок про безспірність заборгованості, а наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 62 цієї постанови).
27 липня 2020 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА». ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» у передбачений договором строк не сплатив (пункти 12-15 цієї постанови).
У відповідності частин четвертої, п'ятої статті 75 ГПК України ці обставини є преюдиційними, не підлягають доказуванню, оскільки вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Отже, в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача за отримане у власність майно - частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола «КУА», яка становить 29,5%, було відмовлено, у зв'язку з тим, що відповідач в односторонньому порядку нібито припинив свої зобов'язання за Договором на підставі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України.
Оскільки позивач вважає, що вчинені відповідачем односторонні правочини (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог), не відповідають вимогам законодавства, а саме: на момент їх вчинення не настав строк виконання позивачем зобов'язання за договором позики (укладеному позивачем із ТОВ «Луцька аграрна компанія»), позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовними заявами про визнання таких односторонніх правочинів недійсними (справи №914/2693/23(914/3474/23) та №914/2693/23(914/3478/23)).
27.11.2023 позивач звернувся із позовом до відповідача про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.05.2021. 28.11.2023 ухвалою Господарського суду Львівської області позовну заяву прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2693/23 про неплатоспроможність позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.05.2021 відповідачем вчинено односторонній правочин заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України. Вказаною заявою відповідач заявляв про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення грошової вимоги позивача до відповідача про сплату 4 329 125,00 грн., які виникли на підставі договору купівля-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» від 27 липня 2020 року, за рахунок частини грошової вимоги (4 329 125,00 грн.) відповідача до позивача, яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021. Таким чином в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог (сере іншого): 1) заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» від 27.07.2020 становить 0 (нуль) гривень. 2) зобов'язання відповідача про сплату вартості частки в сумі 4 329 125,00 грн. припинено.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3474/23) відмовлено у задоволені позову позивача до відповідача про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.05.2021.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено, визнано недійсним односторонній правочин - заяву від 05.05.2021, згідно з якою припинились зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 по сплаті вартості частини в статутному капіталі ТзОВ «Ореола» Компанія з управління активами» в сумі 4 329 125,00 грн. В цій постанові Західний апеляційний господарський суд зазначив наступне: Суд апеляційної інстанції, у справі, що розглядається, встановив, що відповідно до оригіналу Додаткової угоди від 26.12.2019 до Договору позики б/н від 30.08.2017, яка була подана 15.10.2024 позивачем в справу на вимогу суду другої інстанції, укладеної між ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» та ОСОБА_1 , сторони дійшли взаємної згоди: 1.1 викласти п. 2 Договору в наступній редакції: « 2. Зазначену суму грошей Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві в строк до 31.12.2032 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу Позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок Позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032 року». Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. В даному випадку відповідачем вчинено односторонній правочин (заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог), який не відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його вчинення не настав строк повернення позики по договору позики, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Луцька аграрна компанія», у зв'язку із Додатковою угодою від 26.12.2019 строк повернення продовжений до 31.12.2032. В даному випадку, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів оригінал наданої позивачем у справу Додаткової угоди від 26.12.2019, оскільки доказів її розірвання, визнання недійсною, або припинення в матеріали справи не надано. Крім того, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні яким вказана Додаткова угода визнана підробленою та сфальсифікованою також в матеріалах справи відсутній. Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, на підставі доказів, що є в матеріалах справи, з врахуванням умов Додаткової угоди від 26.12.2019, слід зробити висновок, що строк повернення позики за договором позики від 30.08.2017 між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 не настав та докази такого у матеріалах справи відсутні.
Також, 27.11.2023 позивач звернувся із позовом до відповідача про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021.
28.11.2023 ухвалою Господарського суду Львівської області цю позовну заяву прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2693/23 про неплатоспроможність позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.06.2021 відповідачем вчинено односторонній правочин, а саме: заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ЦК України. Вказаною заявою відповідач заявляв про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення грошової вимоги позивача до відповідача про сплату 3% річних в сумі 82 426,42 грн та 344 350,23 грн інфляційних втрат, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» від 27 липня 2020 року, за рахунок частини грошової вимоги (426 776,65 грн.) відповідача до позивача, яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-2 від 28.04.2021. Таким чином, в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог (серед іншого): 1) заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА» від 27.07.2020 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 0 (нуль) гривень. 2) зобов'язання відповідача про сплату вартості частки в сумі 4 329 125,00 грн. припинено (за заявою відповідача від 05.05.2021). Зобов'язання відповідача про сплату 3% річних в сумі 82 426,42 грн. та 344 350,23 грн. інфляційних втрат припинено.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3478/23) відмовлено у задоволені позову позивача до відповідача про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021.
Проте, постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено, визнано недійсним односторонній правочин відповідача - заяву ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021, згідно якої припинились зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 по сплаті 3% річних у сумі 82 426,42 грн. та 344 350,23 грн. інфляційних втрат. В цій справі Західний апеляційний господарський суд також вказав, що відповідно до оглянутого в засіданні суду апеляційної інстанції 22.10.2024 оригіналу Додаткової угоди від 26.12.2019 до Договору позики б/н від 30.08.2017, укладеної між ТОВ «Луцька Аграрна Компанія» та ОСОБА_1 , сторони дійшли взаємної згоди: 1.1 викласти п. 2 Договору в наступній редакції: « 2. Зазначену суму грошей Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві в строк до 31.12.2032 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу Позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок Позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032 року». В даному випадку відповідачем вчинено односторонній правочин (заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог), який не відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його вчинення не настав строк повернення позики по договору позики, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Луцька аграрна компанія», у зв'язку із Додатковою угодою від 26.12.2019 строк повернення продовжений до 31.12.2032. Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, на підставі доказів, що є в матеріалах справи, з врахуванням умов Додаткової угоди від 26.12.2019, слід зробити висновок, що строк повернення позики за договором позики від 30.08.2017 між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 не настав та докази такого у матеріалах справи відсутні. Як підсумок, односторонній правочин відповідача - заяву від 05.05.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України, якою відповідач намагався припинити свої зобов'язання з оплати частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола «КУА», яка становить 29,5%, що у грошовому вигляді становить 4 329 125,00 грн., отриману ним на підставі Договору, визнано недійсною, тобто відповідач не виконав умови Договору щодо оплати вартості частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола КУА». Станом на сьогодні учасниками ТОВ «Ореола» КУА» є: 1) ОСОБА_1 , статутний внесок: 6 016 750 (41%), 2) ОСОБА_2 , статутний внесок: 4 329 125 (29.5%), 3) ОСОБА_3 , статутний внесок: 4 329 125 (29.5%).
Позивач вказує на те, що відповідач є власником отриманої на підставі Договору частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА», у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання Договору та витребування з володіння відповідача частки у статутному капіталі частки у статутному капіталі ТОВ «Ореола «КУА», яка становить 29,5%.
Як стверджує позивач, договір від 27 липня 2020 року купівлі-продажу частки в розмірі 29,5% номінальною вартістю 4 329 125,00 гривень в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» КУА», що укладений між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу товару у кредит з відстроченням. Відповідачем не виконано свого обов'язку за Договором зі сплати вартості отриманої частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола» КУА», що є істотним порушенням такого Договору, оскільки позивач (продавець) був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні такого Договору. Позивач (продавець), позивач заявив позовну вимогу про розірвання такого договору купівлі-продажу та просить повернути йому його частку у статутному капіталі ТОВ «Ореола КУА», яка була ним передана у власність відповідачу (покупцю), у відповідності із приписами ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України.
Щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що накладення арешту на частку в статутному капіталі товариства носить тимчасовий характер, не завдасть шкоди та збитків ні відповідачам, ні іншим особам та не позбавить можливості здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплати податків тощо, а лише тимчасово обмежить право власника спірної частки на її відчуження. Водночас, вжиття наведених заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2021 по справі № 910/16800/20 зазначено, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю (п.4.6. постанови). При вжитті такого заходу забезпечення як накладення арешту на майно власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Заборона вчиняти правочини щодо відчуження частки у статутному капіталі так само є тимчасовим заходом, з метою збереження майна (майнових прав), що буде предметом позову.
Враховуючи наведене заявник вважає за необхідне просити суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на корпоративні права ТОВ «Ореола» КУА», які належать відповідачу, та заборони вчиняти правочини щодо їх відчуження. Оскільки позовні вимоги стосуються, в тому числі, витребування майна (частки в статутному капіталі ТОВ «Ореола «КУА») з володіння відповідача, то такі заходи забезпечення позову є співмірними з предметом спору.
На думку позивача, враховуючи довготривалість спірних правовідносин між заявником та відповідачем, недобросовісність відповідача, який намагався уникнути виконання своїх зобов'язань за Договором шляхом вчинення односторонніх правочинів, які порушують вимоги законодавства (і це підтверджено судовими рішеннями у справах №914/2693/23(914/3474/23) та №914/2693/23(914/3478/23)), який може в будь-який час відчужити спірну частку у вищезгаданому товаристві, зменшити її, а також вчинити інші дії для зменшення її вартості, або неможливості відчуження (передача в заставу та ін.), існують об'єктивні та обґрунтовані підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову.
06.03.2025 в системі «Електронний суд» представник відповідача сформував заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких просить відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, а в разі вжиття заходів забезпечення позову - вжити заходів зустрічного забезпечення та зобов'язати позивача внести на депозит Господарського суду Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.03.2025 10 Львівської області грошові кошти у сумі 4 329 125,00 грн. - що відповідає номінальній вартості частки, на яку позивач просить накласти арешт.
Представник відповідача посилається на те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 суд розглядаючи заяву про забезпечення позову у справі повинен встановити наявність спору між сторонами, співмірність заходів забезпечення та дійсну мету забезпечення позову.
Заперечення на позов представник відповідача обґрунтовує тим, що в основу позову та заяви про забезпечення позову покладено обставину, що відповідач начебто не розрахувався за придбану частку. Позивач зазначає, що у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за спірним Договором, 05.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідача), треті особи: ТОВ «Луцька аграрна компанія», ТОВ «Ореола» КУА» про стягнення з відповідача 4 329 125,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 82 426,42 грн. та збитки від інфляції в розмірі 344 350,23 грн. (справа №922/1689/21).
Відповідач вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд не може ігнорувати обставину, що спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за цим самим договором купівлі-продажу частки від 27.07.2020 вже вирішено у справі №922/1689/21. Забезпечення позову не має абсолютного характеру тільки з самим фактом подання позову. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Вказане судове рішення мотивоване тим, що зобов'язання ОСОБА_2 з оплати вартості частки за договором купівлі-продажу частки від 27.07.2020 припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2022 у справі №922/1689/21 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №922/1689/21, рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 залишено в силі.
Залишаючи в силі рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 Верховний Суд у постанові від 25.07.2022 у справі №922/1689/21 підтвердив, що: - строк повернення позики за договором від 30.08.2017 настав саме 31.12.2020; - заяви ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідають умовам ст. 601 ЦК України (включаючи настання строку виконання зобов'язань, які зараховуються); - зараховані зустрічні однорідні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , є законними та безспірними, що перевірено та підтверджено відповідними доказазми; - подія (обставина) зарахування зустрічних однорідних вимог відбулась. Верховний Суд у справі №922/1689/21 підтвердив як законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції, що зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки від 27.07.2020 в частині оплати за придбану частку у сумі 4 329 125,00 припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Що стало підставою відмови ОСОБА_1 у стягненні заборгованості з ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки ТОВ «ОРЕОЛА» КУА» від 27.07.2020 (4 329 125,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 82 426,42 грн. та збитки від інфляції в розмірі 344 350,23 грн.).
Представник відповідача стверджує, що у ОСОБА_1 відсутнє порушене право за спірним договором купівлі-продажу частки ТОВ «ОРЕОЛА» КУА» від 27.07.2020 в частині оплати договірної вартості частки (4 329 125,00 грн.). Оскільки таке зобов'язання виконане ОСОБА_2 належним чином та припинилось шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і це підтверджено Верховним Судом.
Відповідач вважає, що зі змісту статтей 691, 692, 694 спільної Глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України вбачається, що способи захисту з вимогою про стягнення заборгованості за прийнятий товар (ст. 691, 692) та вимога про повернення неоплаченого товару (ст. 694) є взаємовиключні і не можуть бути застосовані одночасно. Позивачем ОСОБА_1 вже реалізовано право на судовий захист його порушеного права за спірним договором купівлі-продажу частки ТОВ «ОРЕОЛА» КУА» в обраний ним спосіб захисту шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за цим договором у справі №922/1689/21.
Відповідач обґрунтовує заперечення тим, що рішення Господарського суду Харківської області від 05.08.2021 у справі №922/1689/21 та постанова Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №922/1689/21 є чинними та обов'язковими для сторін. Більше того, цими судовими рішеннями остаточно вирішено спір про порушене право ОСОБА_1 , за судовим захистом якого він звернувся. Слід зазначити, що односторонні правочини - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вже реалізовано та виконано до визнання їх недійсними. Судом (включаючи Верховним Судом) вже було підтверджено законність такого зарахування. Саме по собі визнання недійсними заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог не може скасовувати та нівелювати законну силу та обов'язковість вищезазначених судових рішень у справі №922/1689/21 та не створює жодних правових наслідків, тим більше не може бути поставлена під сумнів постанова Верховного Суду постановою суду нижчої (апеляційної) інстанції. Оскільки саме Верховний Суд у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», приписів ГПК України є найвищим судом у системі судоустрою України, наділений повноваженнями переглядати рішення судів першої та апеляційної інстанції, забезпечувати сталість та єдність судової практики.
Представник відповідача посилається на те, що у цій справі позивач фактично захищає одне і те саме право - право на оплату частки за договором купівлі-продажу, за наявності вирішеного судом спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати вартості частки, відмови судом у задоволенні такого позову у зв'язку з відсутністю такого зобов'язання, яке припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у ОСОБА_1 відсутні правові підстави ініціювати новий спір, замаскований під інший (недопустимий) спосіб захисту.
На думку відповідача, між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо оплати частки за договором купівлі-продажу частки ТОВ «ОРЕОЛА» КУА», такий спір вже вирішено у справі №922/1689/21, тому позивачем подано завідомо безпідставний позов, не направлений на захист порушеного права, оскільки таке порушене право відсутнє.
Відповідач вважає, що вживаючи запропоновані позивачем заходи забезпечення позову, з метою дотримання права відповідача отримати відшкодування можливих збитків від такого забезпечення, суд повинен вжити заходів зустрічного забезпечення, що полягає у внесені позивачем на депозит суду грошових коштів у сумі 4 329 125,00 грн. - що відповідає номінальній вартості частки, на яку позивач просить накласти арешт та відповідатиме принципу рівності сторін перед судом та законом.
Розглянувши подану заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви, з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується заходами, передбаченими ст. 137 ГПК України чи іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 ГПК України).
Забезпечення позову по суті є обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
У пункті 2 та у пункті 4 ст. 137 ГПК України передбачено окремі заходи забезпечення позову, а саме забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення(аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019) і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 916/144/18 (постанова від 25.07.2019).
Відповідно до правового висновку Великої палати Верховного Суду, який наданий у постанові від 15.08.2018 у справі №922/4587/13, достатньо обґрунтованим припущенням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на можливість в майбутньому чи припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заявник ставлячи вимогу про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на частку ОСОБА_2 в розмірі 29,5% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами» та заборону вчинення будь-яких правочинів з відчуження корпоративних прав, не навів жодних доказів чи аргументів того, що відповідачем вчиняються дії з відчуження його частки у статутному капіталі, з метою подальшого ухилення від виконання судового рішення.
Суд також звертає увагу, що право власності у відповідача на частку 29,5% в статутному капіталі товариства виникло ще в 2020 році, проте заявником не надано суду належних доказів того, що протягом тривалого часу відповідач вчиняв дії з її розпорядження чи передання іншим особам.
Разом з тим, подана заява представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
Сам факт наявності спору між сторонами щодо невиконання відповідного зобов'язання, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник та наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову свідчить, що питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовуються судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про доцільність вжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову суд виходить з того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права позивача будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій. Виконання рішення розуміє під собою сукупність дій, які спрямовані на досягнення результатів, що були поставлені позивачем, а в подальшому, - судом при прийнятті рішення, задля відновлення того чи іншого охоронюваного законом права та/чи інтересу позивача.
Поряд з цим слід зазначити, що вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.
Представником позивача у заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено фактичних обставин, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 у справі № 910/1200/20).
Дослідивши матеріали заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що існують обставини, які свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження належної йому 29,5% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореола» Компанія з управління активами», внесення змін до установчих документів тощо.
Крім того, жодних належних та допустимих доказів, підтверджуючих, що невжиття заходів забезпечення позову до відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, позивачем надано не було.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 за вх. №805/25 від 26.02.2025 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, передбачених ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строк і в порядку, передбачених ст. ст. 254-257 ГПК України.
Повний текст ухвали складений 11.03.2025.
Суддя Чорній Л.З.