05.03.2025 м.Дніпро Справа № 904/6023/19 (904/524/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши заяву арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 (суддя Камша Н.М.)
у справі № 904/6023/19(904/524/24)
за позовом - арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ"
про визнання дій незаконними
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2024 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6023/19(904/524/24) залишено без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6023/19(904/524/24) залишено без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.
Від арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни надійшла заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно якої просить розподілити судові витрати, пов'язані із розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6023/19 (904/524/24), стягнувши з відповідача арбітражного керуючого Вербицького О.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивачки Сластнікової Ганни Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму, сплачену в якості гонорару за надання професійної правничої допомоги (гонорар адвоката) в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн.
25.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить залишити заяву без розгляду.
В судовому засіданні 05.03.2025 приймав участь арбітражний керуючий Вербицький О.В. Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв'язок з арбітражним керуючим Сластніковою Г.О. в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак обліковий запис був неактивним, арбітражний керуючий на зв'язок не вийшла, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції».
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому у відповідності до ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, з огляду на сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та її висловлення у поданих процесуальних документах, констатуючи достатність матеріалів для вирішення процесуального питання щодо ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд відповідної заяви за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
ОСОБА_1 в судовому засіданні 05.03.2025 заперечив проти задоволення заяви, просив відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, зазначає, що розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Таким чином, ч.ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (додаткова постанова Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20)).
В постановах Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 викладено висновок, що кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Матеріалами справи засвідчується, що відзиву на апеляційну скаргу арбітражний керуючий Сластнікова Г.О. не подавала, як і не було подано інших процесуальних документів, в яких би наводився попередній розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести (понесла) в суді апеляційної інстанції.
При цьому Сластніковою Г.О. до закінчення судових дебатів не було зроблено й заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Слід наголосити, що у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №520/8662/19 та від 21.07.2023 у справі № 750/9471/20 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Колегія суддів зауважує, що обов'язковою умовою подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді відповідної інстанції є звернення до цього суду із такими доказами в межах встановленого законом строку для подання доказів або його поновлення за рішенням суду, а саме дотримання встановленого приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України п'ятиденного строку з дня ухвалення рішення суду (у разі неподання доказів до закінчення судових дебатів та за умови наявності відповідної заяви, зробленої до закінчення останніх).
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 03.03.2021 у справі № 912/354/20 наголосив, що докази, які стосуються розміру судових витрат подаються у суворо визначені кодексом строки: до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Так, постанова у справі № 904/6023/19 (904/524/24) за результатом розгляду апеляційної скарги арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 була прийнята Центральним апеляційним господарським судом 28.11.2024.
Заява арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу надійшла до Центрального апеляційного господарського суду 25.12.2024, тобто з пропуском п'ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Разом з тим, згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20. постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 у справі 910/16803/19);
- ГПК України не встановлено неможливості поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат у зв'язку з розглядом справи (пункт 20 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №911/4670/13, постанови від 21.12.2019 у справі № 910/6298/19, від 24.12.2019 року у справі № 909/359/19, додаткова постанова від 18.02.2021 у справі №908/3326/19);
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (пункти 57 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц);
- можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов'язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Для поновлення строку необхідним є наведення конкретних обставин, надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав (пункт 4.22. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 922/1116/22).
Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 не повідомляється про причини неможливості своєчасного заявлення витрат на професійну правничу допомогу, а сама заява не містить (в тому числі в додатках) клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів.
Слід наголосити, що суду також не надано доказів на підтвердження підстав неможливості зробити заяву про судові витрати до закінчення судових дебатів та звернутися з даною заявою щодо ухвалення додаткового рішення в межах процесуального строку після прийняття судом постанови, та які б підтверджували наявність особливих та непереборних обставин, що перешкодили вчинити відповідні процесуальні дії на певному етапі.
При цьому неучасть учасника справи чи його представника в судовому засіданні не звільняє від процесуального обов'язку дотримання вимог, встановлених процесуальним законодавством, зокрема, ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Враховуючи викладене, вбачається, що пропуск строку на подання до суду доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу залежав не від об'єктивних причин, а від суб'єктивних чинників, які особа, що звернулась із відповідною заявою, могла передбачити і запобігти.
Крім того, варто зазначити, що заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.
Тож подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ГПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
Подібна за змістом позиція щодо застосування тотожних процесуальних норм, але ЦПК України, відображена в постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 759/29344/21.
Так, загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 170 ГПК України.
Згідно ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (див. постанову Верховного Суду від 07.05.2023 у справі №463/12950/21).
Зазначені висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду в постанові від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, відповідно до яких законодавцем визначено процесуальний наслідок незаявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п'ятиденного строку з моменту ухвалення рішення у справі. У такому випадку суд залишає заяву сторони про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду.
Враховуючи те, що: ОСОБА_2 не було подано разом з першою заявою по суті спору (відзивом на апеляційну скаргу) попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла/очікує понести у зв'язку з розглядом справи №904/6023/19(904/524/24) в Центральному апеляційному господарському суді; не було зроблено заяву до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат на правничу допомогу та подано заяву про ухвалення додаткового рішення з доказами понесення таких витрат із пропуском п'ятиденного строку з моменту прийняття апеляційним судом постанови від 28.11.2025 без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання стороною доказів на підтвердження розміру судових витрат, керуючись приписами ч. 4 ст. 170, ч. 8 ст. 129 ГПК України таку заяву належить залишити без розгляду.
Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду (див. постанову від 13.06.2023 у справі № 740/612/19).
Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 170, 232-235, 244, 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Заяву арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни про розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6023/19(904/524/24) залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали підписано 10.03.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко