Справа № 646/5236/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/264/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
06 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 30 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 03 січня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170020000032, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Усть Ілімськ РФ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 ККУкраїни,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 30 травня 2024 року засуджено ОСОБА_7 за ч.5 ст.407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, призваним під час мобілізації, перебуваючи на посаді гранатометника 2 гірсько-штурмового відділенні 1 гірсько-штурмового взводу 2 гірсько-гтурмової роти військової частини НОМЕР_1 , під час проходження військової служби, у порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1, ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 11, 16, 17, 30, 37, 127, 128, 129, 130, 199 і 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1- 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, в умовах воєнного стану, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, 07 грудня 2023 року, самовільно залишив місце служби в районі н.п. Куп?янськ-Вузловий Куп?янського району Харківської області, та незаконно, постійно перебував поза межами місця служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. 23 квітня 2024 року ОСОБА_7 добровільно з'явився до органів державної влади, чим вчинив самовільне залишення місця служби без поважних причин.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації своїх дій, просить вирок щодо нього змінити в частині призначеного покарання та на підставі ст.ст.69, 75 КК України призначити більш м'яке покарання не пов'язане з позбавленням волі.
В обґрунтування посилається на те, що він в силу ст.89 КК України не судимий, вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, має на утриманні малолітню дитину та вагітну дружину
В доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що він визнає вину у повному обсязі, однак просить врахувати довідку гарнізонної військово-лікарської комісії, яка підтверджує, що він дійсно був не придатний до виконання певних бойових завдань у штурмових підрозділах, однак його командир, будучи обізнаний про це, все одно посилав його на завдання, що в подальшому послугувало мотивом залишення ним місця служби.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав необґрунтованою апеляційну скаргу обвинуваченого та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, зваживши на думку прокурора, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.5 ст.407 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційних скаргах не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції з урахуванням вимог та обставин, передбачених статтями 50, 65-67 КК України, правових позицій, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини та наслідки його вчинення, данні про особу винного, який в силу ст.89 КК України не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації, зі слів обвинуваченого перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_8 та має неповнолітню дитину.
Судом першої інстанції також були враховані й обставини, на які посилається апелянт, а саме щире каяття, яке виразилось у критичному відношенні обвинуваченого до вчиненого злочину, готовності нести кримінальну відповідальність; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, наявність щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, які суд визнав в якості обставин, що пом'якшують покарання відповідно до вимог ст. 66 КК України, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання (його вид та розмір) таким, що цілком відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст.50, 65 КК України, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене судом першої інстанції покарання, явно несправедливим внаслідок суворості, оскільки воно призначено в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 , а також попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без його ізоляції від суспільства та покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, яке є тяжким злочином проти встановленого порядку несення військової служби, в умовах введеного в державі воєнного стану, за наявності прямої загрози національній безпеці держави, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високо дисциплінованим та мати високу моральну і патріотичну свідомість, він має відбувати реально, а звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України - не стане ефективним та дієвим для досягнення мети щодо його виправлення.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що положення ст. ст.69, 75 КК України, в які були внесені зміни, які набрали чинності 27 січня 2023 року, не підлягають застосуванню при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України в умовах воєнного стану, а у вказаних статтях міститься пряма заборона їх застосування до осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 407 КК України, в умовах воєнного стану.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2023 року у справі № 335/4571/22, провадження № 51 - 3143 км 23; від 17 червня 2024 року у справі № 712/7239/22, провадження № 51-3055 ск 24.
Судове рішення в частині призначеного ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст.75 КК України належним чином мотивоване у вироку й відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
За таких обставини, апеляційні вимоги обвинуваченого про зміну вироку та застосування до нього такої правової пільги, передбаченої ст.75 КК України, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставним та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, колегія суддів також не вбачає правових підстав для застосування до ОСОБА_7 вимог ст.69 КК України та подальшого пом'якшення покарання, як на цьому акцентує в апеляційній скарзі обвинувачений.
Апеляційна скарга обвинуваченого не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків місцевого суду щодо правильності призначеного ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу. При цьому вказані обвинуваченим в апеляційній скарзі обставини, що на його думку, суттєво могли пом'якшити покарання, враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, у зв'язку з чим, покарання й було призначено обвинуваченому в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність.
Поряд з цим, посилання обвинуваченого на мотив, який послугував залишенням ним місця служби є безпідставним, оскільки мотив вчинення злочину не є визначальним для кваліфікації інкримінованого йому злочину.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року (справа № 373/108/16-к провадження № 51- 1502 км22).
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4