Справа № 759/11896/23
Провадження № 2/761/3373/2024
(заочне)
14 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді- Фролової І.В.,
секретаря судового засідання- Бордусенка Б. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг» про стягнення заборгованості з орендної плати
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг», у якому просив суд стягнути з ТОВ «Скайлайн-Хендлінг» на свою користь суму 72 019,39 грн, в тому числі: 58 148,91 грн. - сума основного боргу; 11 479,32 грн. - сума пені; 688,78 грн. - сума 3% річних; 1 702,38 грн. - сума інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 березня 2020 року між громадянином України фізичною особою ОСОБА_1 , як власником нерухомого майна та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг», як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 204, за умовами якого відповідачу було передано у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 13 м.кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач в добровільному порядку не сплачує орендну плату починаючи з липня 2022 року, в зв?язку із чим виникла заборгованість за 9 місяців оренди. На листа позивача з пропозиціями врегулювання спору не відповів, орендоване приміщення за актом приймання-передачі не повернув, ключі від приміщення не передав, в зв?язку із чим позивач змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року матеріали цивільної справи було передано до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач у судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляду справи без їх участі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзив не подав. Повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
04 березня 2020 року між фізичною особою ОСОБА_1 , як власником нерухомого майна (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг» (назва на момент укладення Договору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг»), як орендарем (надалі - відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 204 (надалі - договір), за умовами якого відповідачу було передано у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 13 м.кв., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.3.1. укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення № 204, нежитлове приміщення було передано відповідачу, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі від 01.02.2020p.
Як свідчить надана відповідачем листом №07/11-2020 від 25.11.2020р. копія виписки від 20.11.2020р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орендоване приміщення використовувалось також в якості юридичної адреси місця реєстрації відповідача.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що орендна плата перераховується на рахунок Орендодавця наперед за наступний місяць не пізніше 25 числа попереднього місяця згідно рахунку наданому йому Орендодавцем.
На виконання вказаного пункту договору, позивач направляв на електронну адресу відповідача рахунки та акти виконаних робіт.
Пунктом 5.4. договору визначено, що Орендар, протягом 3-х днів з дня отримання Акту про надання послуг, повинен повернути його Орендодавцю. Якщо протягом 3-х днів Акт не буде повернений Орендодавцю - він вважається підписаний Сторонами.
Відповідач, згідно п.7.1 договору, зобов?язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.
Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору не сплатив орендну плату за 9 місяців, в зв?язку із чим виникла заборгованість в загальній сумі 58 148,91 (п?ятдесят вісім тисяч сто сорок вісім грн. 91 коп.) грн.
12 квітня 2023 року відповідач надіслав на електронну пошту позивача сканкопію додаткової угоди про розірвання з 31.03.2023р. договору оренди.
В п.2 додаткової угоди, відповідач зазначив, що з підписанням цієї угоди у сторін відсутні будь-які фінансові претензії, стосовно виконання договору оренди.
Не погоджуючись з вказаним відповідачем у надісланій додатковій угоді щодо відсутності будь-яких фінансових претензій у сторін, позивач запропоновану додаткову угоду не підписав, 18.05.2023р. надіслав на електронну адресу відповідача листа, в якому повідомив, що не заперечує проти розірвання договору з 31.03.2023р., але за умови погашення відповідачем заборгованості в повному обсязі, і потім підписати Додаткову угоду від 31.03.2023р. до договору у запропонованій відповідачем редакції.
В разі непогашення боргу було запропоновано підписати додаткову угоду в редакції позивача, із зазначенням заборгованості відповідача в сумі 58 148,91 грн.
Одночасно повідомлено відповідача, що в разі неотримання відповіді на лист до 23.05.2023р., позивач звернеться за захистом порушених прав до суду.
Станом на 31.05.2023р. заборгованість відповідачем не погашена, орендоване приміщення за актом приймання-передачі не повернуто, ключі не передані, відповіді на лист позивачем не отримано.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних, виснвоків.
Суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Пунктом 1 ст. 610 ЦК України встановлено що, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.
Зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, визначено, що зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов?язками наділені обидві сторони договору.
Згідно статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (Орендар) не виконав свої зобов?язання належним чином за договором оренди в частині оплати орендної плати за строкове платне користування об'єктом оренди.
Також стороною позивача було заявлено вимоги щодо стягнення пені, про що суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦК України несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов?язання.
Відповідно в вразі порушення зобов?язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом ч. 1 ст. 611 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно, ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 2 ст. 549 ЦК України, визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання.
Згідно, ч. 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Частина 2 ст. 551 ЦК України, визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за порушення строків внесення орендної плати, встановлених пунктами 5.1.та 5.2 Договору, Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до цього, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення за період з 25.10.2022р. (термін сплати відповідно до виставленого рахунку) по 31.05.2023р. становить 11 479,32 грн.
Щодо нарахування індексу інфляції.
За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року N? 1282-XII, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Невиконання грошового зобов?язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, що узгоджується з правовою позицією, яка викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14- 465цс18).
Норми частини другої ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Зокрема згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), дія положень ст. 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов?язання виражене у грошових одиницях.
Відповідно до цього, підлягає стягнення з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляці за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за період з 25.10.2022р. (термін сплати відповідно до виставленого рахунку) по 31.05.2023р. в загальній сумі 2391,16 грн., в т.ч.: 688,78 грн. становлять 3% річних та 1702,38 грн. становлять інфляційні втрати.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором оренди не виконав, а отже з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість перед позивачем (Орендодавцем) за договором оренди нежитлового приміщення №204 від 04.03.2020 у розмірі 72 019,39 грн, в тому числі: 58 148,91 грн. - сума основного боргу; 11 479,32 грн. - сума пені; 688,78 грн. - сума 3% річних; 1 702,38 грн. - сума інфляційних втрат.
За таких підстав позов є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 1 073,60 грн стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 322, 526, 530, 546, 612, 626, 627, 628, 629, 638, 759, 770, 785 ЦК України, ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг» про стягнення заборгованості з орендної плати - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з орендної плати у розмірі 72 019,39 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити учасників справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайлайн-Хендлінг», адреса місцезнаходження -м. Київ, пр-т. Берестейський, 118, код ЄДРПОУ 38742485,
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлений 08 листопада 2024 року.
Суддя: