Єдиний унікальний номер 642/1965/21
Номер провадження 22-ц/818/436/25
10 березня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року в складі судді Грінчук О.П. у справі № 642/1965/21 за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення,
У травні 2021 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі - КП «Харківводоканал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, які надаються підприємством.
Відповідачі свого обов'язку щодо сплати за надані послуги своєчасно та в повному обсязі не здійснюють, у зв'язку з чим за ними обліковується заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 лютого 2016 року по 31 січня 2021 року у розмірі 13885,66 грн, за послуги з централізованого водовідведення за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2021 року в розмірі 10580,91 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «Харківводоканал» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання і водовідведення в загальному розмірі 28651, 89 грн, 3% річних у сумі 705, 60 грн та 1618, 59 грн інфляційних витрат, а також судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року позов КП «Харківводоканал» задоволено.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання за період з 01 лютого 2016 року по 31 січня 2021 року у розмірі 13885, 66 грн, за послуги з централізованого водовідведення за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2021 року в розмірі 10580,91 грн, інфляційні витрати за час прострочення в сумі 1618 грн 59 коп. та 3% річних у розмірі 705, 60 грн.
Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Харківводоканал» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн, а саме по 646 грн 50 коп. з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «Харківводоканал», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконують, що призвело до утворення заборгованості, яка разом зі штрафними санкціями, передбаченими статтю 625 ЦК України, підлягає стягненню у судовому порядку.
10 вересня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що КП «Харківводоканал» помилково проведено розрахунки на 3 особи, оскільки фактично у квартирі проживала одна особа.
Також, при зверненні до суду у квітні 2021 році позивачем пропущено строки позовної давності, у зв'язку з чим стягненню підлягає заборгованість за послуги з централізованого водопостачання з розрахунку на одну особу за період з 30 січня 2018 року по 31 січня 2021 у розмірі 4196,84 грн, інфляційні втрати - 826,50 грн, 3 % річних - 377,72 грн, а також послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2021 року у розмірі 2 338,10 грн, інфляційні втрати - 460,45 грн, 3% річних - 210,43 грн.
15 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» КП «Харківводоканал» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому підприємство просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що КП «Харківводоканал», як виконавець послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення формує розрахункові документи для споживачів з дотриманням вимог чинного законодавства та відповідно до діючих на час отримання послуг тарифів, а тому доводи відповідачки про необґрунтованість розрахунку заборгованості за відсутності належних та допустимих доказів інших об'ємів споживання та сплати їх вартості є безпідставними.
Відповідачами не надано доказів проживання за кордоном, а також документів на підтвердження оплати за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою фактичного місця проживання, а тому розрахунок проведено відповідно до кількості осіб, зареєстрованих у приміщенні.
Підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки з 2015 року відповідачі частково сплачували заборгованість з наданих послуг, що свідчить про визнання боргу.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше, ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, на ім'я ОСОБА_1 відкрито абонентський особовий рахунок за № НОМЕР_1 .
За період з жовтня 2015 року по січень 2021 року у боржників за вищевказаною адресою утворилася заборгованість за надані КП «Харківводоканал» послуги з централізованого водопостачання в розмірі - 13885,66 грн, водовідведення - 10580,91 грн (а. с. 4-9).
Відповідно до ст. ст.150,156,162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім'ї також зобов'язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами.
Згідно з ст. 64 ЖК України наймачі несуть рівні обов'язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 1 3акону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918 від 10 січня 2002 року закріплено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між КП «Харківводоканал» та відповідачами, як споживачами послуг, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) сплати грошей за надані послуги.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідачі отримували надані КП «Харківводоканал» послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, однак не оплачували їх в повному обсязі, а доказів належного виконання ними своїх зобов'язань не надали, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за отримані послуги з урахування відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Між тим, що суми стягнення судова колегія виходить з такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
За частиною 1,3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.
Отже, зважаючи на вказані вимоги закону, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо платежів, строк виконання яких мав наступити після березня 2017 року.
Між тим, у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що «суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Проте апеляційний суд, розглядаючи справу, не перевірив, чи був відповідач ОСОБА_3 належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, та, відповідно, і не з'ясував наявність підстав для вирішення поданої ним заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 акцентував увагу суду на тому, що не був повідомлений судом першої інстанції про день, час та місце розгляду справи і справу розглянуто за його відсутності. Вказані обставини є обов'язковою підставою для скасування судового рішення в силу положень пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України».
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що її не було належим чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості надати свої заперечення проти вимог КП «Харківводоканал».
Як вбачається з матеріалів справи провадження по справі відкрито 13 квітня 2021 року, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Копія ухвали суду від 07 вересня 2021 року разом з позовною заявою, які були направлено трьом відповідачам одним поштовим повідомленням повернуто до суду першої інстанції без вручення за закінченням терміну зберігання (а. с. 23). 31 травня 2021 року по справі ухвалено рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) зроблено висновок, що «відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення її під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення», не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи».
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20 (провадження № 61-20943св21), від 18 січня 2023 року у справі № 537/909/17 (провадження № 61-9131св22), від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21 (провадження № 61-734св22), від 19 грудня 2022 року у справі № 203/3899/21 (провадження № 61-7857св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 203/99/20 (провадження № 61-5145св21).
Отже, враховуючи викладене, судова колегія вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про неможливість своєчасного звернення з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що КП «Харківводоканал» звернулося до суду 02 квітня 2021 року з позовом, в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за період з 2015 року по січень 2021 року. Отже, частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період, щодо якого сплив строк позовної давності, про застосування якого відповідачем заявлено в апеляційній скарзі.
Посилання КП «Харківводоканал» на висновки, викладені Верховим Судом у постанові від 22 січня 2019 року по справі № 437/2726/13-ц не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справі, що переглядалась судом касаційної інстанції відповідачем було сплачено кошти як за поточний місяць, так і за минулі місяці.
В межах даної справи відсутні докази, що відповідачами вносились кошти КП «Харківводоканал» саме за минулі місяці, а не в рахунок оплати поточного місяця при здійснені оплати послуг.
Як вбачається з розрахунку КП «Харківводоканал» відповідачами було сплачено 61,09 грн за жовтень 2015 року та 107,09 грн за грудень 2015 року. Щодо інших місяців дані щодо сплати коштів відсутні.
За таких обставин, судова колегія вважає, що відповідачами було визнано борг тільки за вказані місяці, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що ними погоджено заборгованість у повному обсязі за період з 2015 року по березень 2017 року.
За таких обставин з урахуванням строків позовної давності заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за послуги, надані позивачем, становить: 19436,22 грн, з яких надані послуги з централізованого водопостачання у розмірі 11181,57 грн; за надані послуги з централізованого водовідведення у розмірі 8774,39 грн, загальний розмір заборгованості з урахування вимог статті 625 ЦК України - 22780,68 грн.
Доводи ОСОБА_1 , що у квартирі проживає лише 1 особа, у зв'язку з чим розмір заборгованості має бути перерахований, висновки суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 6 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За положенням п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (введено в дію з 01 травня 2019 року), споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Також, згідно з п.п. 7 п. 45 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690, споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять відомостей, що відповідачі звертались до КП «Харківводоканал» з заявами про зміну фактичного місця проживання; належного документального підтвердження проживання за іншою адресою ними також подано не було, у зв'язку з чим підстави для проведення перерахунку відсутні.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості за послуги з централізованого водопостачання з 13885,66 грн до 11181,57 грн, послуги з централізованого водовідведення з 10580,91 до 8774,39 грн а у загальному розмірі з 26970,76 грн до 22780,68 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позовною заявою КП «Харківводоканал» сплачено 2270 грн (а. с. 1).
ОСОБА_1 при звернення з апеляційною скаргою було сплачено 3405 грн (а. с. 43).
Зважаючи, що позовні вимог підприємства задоволено частково, а саме на 85,03% (22780,68 / 26970,76 х100%) , КП «Харківводоканал» має бути відшкодовано 1930,18 грн (2270 х 85,03%) грн, тобто, 643,39 грн з кожного відповідача, а ОСОБА_1 3405 х 14,97% = 509,37 грн.
За частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За таких обставин з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Харківводоканал» підлягає стягненню 643,39 грн судового збору, а з ОСОБА_1 - 133,66 грн (643,39 - 509,37).
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року змінити.
Зменшити розмір заборгованості, що підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» за надані послуги з централізованого водопостачання з 13885, 65 грн до 11181,57 грн, за послуги з централізованого водовідведення з 10580,91 до 8774,39 грн, а у загальному розмірі з 26970,76 грн до 22780 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят ) 68 коп.
Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 646 грн 50 коп. до 643 (шістсот сорок три) грн 39 коп., з ОСОБА_1 з 646 грн 50 коп. до 133 (сто тридцять три) 66 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук