Провадження № 11-кп/803/1321/25 Справа № 205/9754/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041690000902 від 01 липня 2024 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням застави, щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
- 12 лютого 2024 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі з іспитовим строком 1 рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_7
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_5
За ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року продовжений обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 квітня 2025 року включно з визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 121 120 гривень.
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики переховування від суду, а також незаконного впливу на свідка, яка наразі судом не допитана. Судом також встановлено, що наявні ризики є дійсними та триваючими і вони виключають на даний час можливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляції:
- обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити суму застави.
В обґрунтування вказує, що заявлено прокурором ризики не доведені, він не має наміру ухилятися від суду та впливати на свідків. Вказує, що в нього є соціальні зв'язки, зокрема цивільна дружина, матір та неповнолітня донька від попереднього шлюбу.
- захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування вказує, що суд не звернув уваги на тривале перебування ОСОБА_5 під арештом, що зменшує існування ризиків зі спливом часу. Вказує, що прокурор не послався на існування будь-яких фактів, які б вказували на високу вірогідність необхідності продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу. Зазначає, що клопотання прокурора має формальний характер.
Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, - адвоката ОСОБА_6 , які просили задовольнити вимоги своїх апеляційних скарги, а також апеляційні скарги один одного, перевіривши та обговоривши доводи і вимоги апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, а також існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_5 раніше неодноразово засуджений, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, яке вчинив в період іспитового строку. Також враховується, що в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває не розглянуте кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні аналогічного злочину, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду або незаконного впливу на свідків, а також продовжити свою злочинну діяльність.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Таким чином, продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказують обвинувачений та захисник, не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави обвинуваченому ОСОБА_5 , є таким, що в повній мірі відповідає наведеним вище нормам закону, правовим позиціям Європейського Суду з прав людини та обставинам цього кримінального провадження і на даному етапі кримінального провадження зможе запобігти визначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Визначення обвинуваченому ОСОБА_5 застави в сумі 121 200 гривень, який встановлений в розмірі, передбаченому до мінімального, визначеного п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та наявних ризиків, в повній мірі відповідає нормам кримінального процесуального закону та завданням кримінального провадження і є достатнім та необхідним для запобігання визначених судом ризиків та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_5 , як на це вказує обвинувачений в апеляційній скарзі, не вбачається, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на те, що він має соціальні зв'язки, зокрема цивільну дружину, матір та неповнолітню донька від попереднього шлюбу, то ці обставини не можуть бути достатнім важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків, крім того, ці обставини існували і на момент вчинення кримінального правопорушення, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого.
При цьому колегія суддів приймає до уваги зауваження захисника ОСОБА_6 щодо тривалого перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, та звертає увагу, що оскільки на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення і триває судовий розгляд, з огляду на положення с т. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно дотримуватись розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, - адвоката ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041690000902 від 01 липня 2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4