Провадження № 22-ц/803/1728/25 Справа № 212/7907/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
04 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року, ухваленого ОСОБА_2 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного судового рішення відсутні),
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - відповідач, АТ «Криворізький залізорудний комбінат», АТ «Кривбасзалізрудком», АТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, посилаючись на те, що він працював на підприємстві з 01.01.1988 року по 31.12.1989 року кріпильником в підземних умовах на дільниці №18 підприємства відповідача, де отримав професійне захворювання - хронічну дискогенну поперекову-крижову полірадикулопатію з помірним статикодинамічним синдромом, за фактом чого було складено відповідний акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10.04.1997 року.
Випискою ЛТЕК від 19.06.1997 року позивачу було первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності за хронічною дискогенною поперековою-крижовою полірадикулопатією з помірним статикодинамічним синдромом.
Випискою МСЕК від 25.06.2013 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності за хронічною дискогенною поперековою-крижовою полірадикулопатією з помірним статикодинамічним синдромом безстроково, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров'я, чим йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він не має змоги вести звичне життя.
Позивач відчуває постійний біль та обмеження рухів, що викликає в нього переживання, страждання, стрес, депресію. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 298 200,00 гривень, які просив суд стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, в повному обсягу.
Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі задовольнити заявлені позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 298 200,00 грн.
При цьому скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи.
Так, в рішенні суду встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Суха Балка» за різними професіями в шкідливих умовах праці в період з 14.05.1992 по 02.07.1982; з 07.09.1982 по 18.09.1982, 14.03.1983 по 26.04.1983; 04.06.1986 по 31.12.1987; 01.01.1990 по 23.04.1997; 01.01.1988 по 31.12.1989 кріпильником в підземних умовах на дільниці №18 треста «Кривбасшахтопроходка».
Вказує , що він ніколи не працював у вказаному у рішенні підприємстві. Зазначає, що у період з 01.01.1988 по 31.12.1989 він працював підземним крепільником у тресті «Кривбасшахтобуд» ШБУ-1 ВО «Кривбасруда» (на даний час шахтобудівельне управління АТ «Кривбасзалізрудком»).
Зазначає, що факт правонаступництва АТ «Кривбасзалізрудком» встановлений чисельними рішенням суду.
Звертає увагу, що рішення Жовтневого районного суду від 06 серпня 2024 року вже встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме: роботу позивача на ПрАТ «Суха Балка» в умовах фізичного перевантаження. Звертає увагу, на те, що рішення на час подачі апеляційної скарги не набрало законної сили.
Позивач вважає, що не тільки ПрАТ «Суха Балка» повинно нести відповідальність перед позивачем за спричинення моральної шкоди.
Вказує, що у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 зазначено, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними вчиненнями дедікількох осіб, розмір відшкодування моральної шкоди визначається, з урахуванням ступеня вини кожної, з них. Отже з урахуванням викладених обставин відповідач повинен нести відповідальність за спричинену втратою здоров'я моральною шкодою.
Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам по справі та дійшов хибного висновку, про відмову у задоволенні позову, оскілки моральна шкода повинна бути відшкодована роботодавцем АТ «Кривбасзалізрудком» у визначеному позивачем розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача Власкіної Г.Я., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, позивача, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Суха Балка» за різними професіями у шкідливих умовах праці, а саме у періоди з 14.05.1982 по 02.07.1982, з 07.09.1982 по 18.12.1982, з 14.03.1983 по 26.04.1983, з 04.06.1986 по 31.12.1987, з 01.01.1990 по 23.04.1997 та з 01.01.1988 по 31.12.1989 кріпильником в підземних умовах на дільниці №18 треста «Кривбасшахтобуд». (а. с.16-17)
10.04.1997 року було складено Акт №11 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) ОСОБА_1 , складений на ВАТ «Суха Балка», з якого вбачається встановлення у останнього професійного захворювання - хронічної дискогенної поперекової-крижової полірадикулопатії з помірним статикодинамічним синдромом. Причиною професійного захворювання в акті зазначено роботу в умовах фізичного перенапруження, вимушеної пози та підвищеної вологості. Обставиною виникнення професійного захворювання зазначено працю підземним кріпильником. Причиною виникнення професійного захворювання є робота на протязі 9 років та 5 місяців в умовах фізичного перевантаження. (а. с.14 -15)
За Випискою ЛТЕК від 19.06.1997 року позивачу було первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності за хронічною дискогенною поперековою-крижовою полірадикулопатією з помірним статикодинамічним синдромом. Випискою МСЕК від 25.06.2013 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності за хронічною дискогенною поперековою-крижовою полірадикулопатією з помірним статикодинамічним синдромом безстроково, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення. (а. с. 10-13)
Судом у рішенні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, відображено, що він працював на протязі 9 років та 5 місяців на ПрАТ «Суха Балка» в умовах фізичного перевантаження, що є причиною виникнення професійного захворювання. Також вказано, що «Вирішуючи питання про покладення відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду на відповідача, суд виходить з того, що професійні захворювання виникли у позивача під час його роботи у відповідача, що підтверджується Актом №11 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10.07.1994 року. За таких обставин суд вбачає, що ПрАТ «Суха Балка» повинно нести відповідальність за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду спричинену професійним захворюванням - хронічною дискогенною поперековою-крижовою полірадикулопатією з помірним статикодинамічним синдромом.».
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року встановлено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло під час виконання ним трудових обов'язків на ПрАТ «СУХА БАЛКА». Доказів того, що професійне захворювання виникло під час роботи на підприємстві відповідача АТ «Криворізький залізорудний комбінат» позивачем не надано.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та частково погоджується із доводами ОСОБА_1 викладеними в апеляційній скарзі.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Так, Актом розслідування професійного хронічного захворювання (отруєння) №11 від 10.04.1997 року, який складено ПрАТ «СУХА БАЛКА», що ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Суха Балка» за різними професіями у шкідливих умовах праці, а саме у періоди з 14.05.1982 по 02.07.1982, з 07.09.1982 по 18.12.1982, з 14.03.1983 по 26.04.1983, з 04.06.1986 по 31.12.1987, з 01.01.1990 по 23.04.1997 та з 01.01.1988 по 31.12.1989 кріпильником в підземних умовах на дільниці №18 треста «Кривбасшахтобуд» ШБУ-1 ВО «Кривбасруда» (а.с.16-17).
Відповідно до вказаного Акту професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за таких обставин: працюючи підземним крепільником (професій по який позивач у період часу з 01.01.1988 по 31.12.1989 року працював в підземних умовах на дільниці №18 треста «Кривбасшахтопроходка») виконував кріплення горизонтальних та камерних гірничих виробок, встановлення залізобетонних штанг, нанесення набризків бетону на стінки виробок, бетонування опор зі сполученнями колон і склепіння камер з монтажем і демонтажем дерев'яної та металевої опалубки, встановлення металевої арочної крепі, кріплення гірничих виробок. Вивантаження і доставка до місця встановлення кріплення. Праця пов'язана з фізичним перенавантаженням м'язів тулуба і нижніх кінцівок. Маса переміщеного вантажу масою до 50 кг. на відстань до 50 м., піднімання вантажу на висоту до 1,5 м. Відносна вологість 90%. Робоче місце підземного крепільника має по 1 фактору 3 та 2 степеней шкідливості.
Таким чином актомрозслідування професійного хронічного захворювання (отруєння) №11 від 10.04.1997 року встановлено профмаршрут позивача в шкідливих умовах праці у період з 01.01.1988 по 31.12.1989 кріпильником в підземних умовах праці на дільниці №18 треста «Кривбасшахтопроходка» (а.с.16-17).
Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1997 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами), в редакції станом на 1996 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил, в редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин сторін, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат (п. 11 Правил).
Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України, дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 8000 гривен, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 40000,00 грн., а максимальний - 1600000,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
У зв'язку з отриманим професійним захворюванням, позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_3 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Правонаступником ШБУ треста «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», де у період часу з 01.01.1988 по 31.12.1989 року працював позивач в шкідливих умовах праці є відповідач АТ «Кривбасзалізрудком», який має відшкодувати позивачу спричинену втратою здоров'я моральну шкоду, оскільки професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло зокрема і з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Щодо правонаступництва АТ «Кривбасзалізрудком», тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.37, ч.1 ст.466 Цивільного кодексу Української РСР із змінами і доповненнями (який діяв з 01.01.1964 року до 01.01.2004 року), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
В разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII із змінами і доповненнями, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.
Аналогічні положення закріплено й ч.ч. 1, 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року N 887-XII, який діяв до 01.01.2004 року.
Отже, законодавством України чітко врегульовано порядок реорганізації підприємств та визначення їх правонаступників у разі проведення такої реорганізації.
У 1973 році - трести «Дзержинськруда» і «Ленінруда», згідно з постановою Ради Міністрів УРСР (від 24.04.1973 року), скасовано. На їх базі створене промислове об'єднання з підземного видобутку залізних руд «Кривбасруда». До нього увійшли наступні Рудоуправління: імені Ілліча, Дзержинського, Кірова, Карла Лібкнехта, Комінтерну, Фрунзе, ХХ партз'їзду, Рози Люксембург, Леніна, «Першотравневе», «Інгулець».
01.07.1975 року - Промислове Об'єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 р. за № 430) реорганізовано у Виробниче Об'єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць.
Наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року №263 Виробниче Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року №347 Державне Підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром».
У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов'язків реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Згідно зі спільним наказом Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 30 липня 2001 року №290 дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акціонерної компанії «Укррудпром», шляхом реорганізації, перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є АТ «Кривбасзалізрудком».
Наведене свідчить про те, що відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем ліквідованого РУ ім. Комінтерну Об'єднання «Кривбасруда» та тресту «Кривбасшахтострой ВО «Кривбасруда», яке було самостійним госпрозрахунковим підприємством, оскільки вони спростовуються наведеними вище та не спростовані належними і допустимими доказами.
Таким чином встановивши, що причиною виникнення позивача професійного захворювання слугував і його профмаршрут в шкідливих умовах праці на підприємстві ШБУ треста «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда» протягом двох років, правонаступником якого є відповідач АТ «Кривбасзалізрудком, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що він має право на відшкодування моральної шкоди з цього підприємства, проте не може погодитись з визначеним позивачем розміром відшкодування моральної шкоди заявленим у позові, оскільки розмір моральної шкоди є надто завищеним.
Так, матерівлами справи встановлено, що у зв'язку з професійним захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 25%.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він періодично проходить лікування, у зв'язку з професійним захворюванням, постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров'я неможливе.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, тривалості праці позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача - 2 роки (з 01.01.1988 по 31.12.1989), відсоток втрати ним професійної працездатності 25%, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що достатнім та співмірним розміром відшкодування позивачу моральної шкоди буде 30 000,00 грн., який відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав дя скасування судового рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійного захворювання на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За нормами ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень підпункту 1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 000 грн. за подачу позову до суду першої інстанції.
Відповідно п.п.6 п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 1 листопада 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями), судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення суду становить 150% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні частково, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір за подачу позивачем апеляційної скарги у розмірі 4 500 грн., що разом складає 7 500 грн.
Керуючись ст.ст.367,374, 376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року про відмову у позові скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду, спричиненою втратою здоров'я у сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції у загальному розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривен.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: