10 березня 2025 року
м. Київ
справа №560/4288/23
адміністративне провадження № К/990/4151/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №560/4288/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" військовослужбовцю Збройних Сил ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, з 24 лютого 2022 року до 31 грудня 2022 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 11 жовтня 2022 року до 19 листопада 2022 року із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 11 жовтня 2022 року до 19 листопада 2022 року із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 29 січня 2025 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2025 року касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №560/4288/23 залишив без руху із встановленням строку на усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду: клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, де вказати підстави пропуску з наданням відповідних доказів їх поважності.
На виконання вимог ухвали від 17 лютого 2025 року та в межах наданого строку скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд зазначає наступне.
Згідно статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду прийнята 23 серпня 2024 року, повний текст складеного того ж дня. Разом з тим, скаржник надіслав касаційну скаргу до Верховного Суду 29 січня 2025 року, тобто з пропуском строку касаційного оскарження.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку, скаржник вказує, що вже звертався до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, проте ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2025 року його первісну скаргу було повернуто скаржнику.
Як на підставу для поновлення цього процесуального строку скаржник вказує, що до касаційного суду він звернувся вперше 1 жовтня 2024 року, а відтак первісна касаційна скарга була подана до Верховного Суду в межах встановленого статтею 329 КАС України строку.
Проаналізувавши вказані скаржником підстави пропуску строку касаційного оскарження, та зважаючи на звернення позивача до Суду із повторною касаційною скаргою у стислі строки, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для його поновлення.
Разом з тим, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов'язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовноїпрактики (підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Водночас, скаржник не зазначає в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині першій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував належним чином наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати поважними підстави пропуску строку, зазначені військовою частиною НОМЕР_1 на касаційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №560/4288/23 і поновити його.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі №560/4288/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду