10 березня 2025 року
м. Київ
справа №380/15357/24
адміністративне провадження № К/990/2723/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2025 року у справі №380/15357/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
-визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті Позивачу індексації грошового забезпечення в період з 1 березня 2018 року до 26 лютого 2019 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 до 26 лютого 2019 року, виходячи з фіксованої величини- 4 089,84 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4. 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003року №1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої різниці суми індексації грошового забезпечення з 1 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 1 березня 2018 до 26 лютого 2019 року відповідно до абзаців третього, четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 1 березня 2018 року до 26 лютого 2019 року відповідно до абзаців третього, четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року№1078, а також провести виплату індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 1 березня 2018 року до дня фактичної виплати, з врахуванням пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На вказане рішення суду, військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено та апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/15357/24 залишено без руху.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в заяві про поновлення строку апеляційного оскарження військової частини НОМЕР_1 .
Відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку апеляційного оскарження Військової частини НОМЕР_1 .
Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/15357/24.
Не погоджуючись із таким рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 21 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
Скаржник просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Верховний Суд ухвалою від 6 лютого 2024 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору та касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2025 року у справі №380/15357/24 залишив без руху. Зокрема, скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання до суду: документу про сплату судового збору, у визначеному Судом розмірі.
На виконання вимог вказаної ухвали скаржником надано документ про сплату судового збору.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
За правилами пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України установлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено та апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/15357/24 залишено без руху. Зокрема, апелянту запропоновано усунути недолік апеляційної скарги шляхом надіслання на адресу суду: клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням поважних підстав для його поновлення; оригіналу документа про сплату судового збору; докази надсилання копії апеляційної скарги та доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року проголошено/постановлено 24 жовтня 2024 року, копію якого отримано скаржником 30 жовтня 2024 року. Апеляційну скаргу подано 12 грудня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, проте скаржником не подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. Крім того, скаржником не додано документу про сплату судового збору та не додано доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих матеріалів іншим учасникам справи.
На виконання вимог ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом подано заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, яка обґрунтована тим, що первинна апеляційна скарга подана в межах строку апеляційного оскарження, однак була повернута у зв'язку з відсутністю коштів.
Надаючи оцінку доводам апелянта, суд зазначив, що скаржником в обґрунтування підстав пропуску строку на апеляційне оскарження не додано доказів на підтвердження вказаних ним обставин.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд не вбачав підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року та зважаючи на положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Верховний Суд погоджується з вищенаведеним висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Статтею 295 КАС України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення.
За правилами частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 КАС України).
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання зазначених відповідачем підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження неповажними.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
Ураховуючи те, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2025 року у справі №380/15357/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду