СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/13530/24
пр. № 2/759/545/25
13 січня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
29.06.2024 р. адвокат Єфимченко І.В., яка представляє інтереси позивача, звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача всі суми, що їй належали та підлягали виплаті на день звільнення, в тому числі, але не виключно грошової компенсації за не використанні 12 днів щорічної відпустки, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також понесені судові витрати. Позовні вимоги мотивує тим, що позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Технополіс 15" до 20.03.2024 року, звільнилась за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП. У порушенням вимог трудового законодавства, у день звільнення з нею не проведено повний розрахунок. А саме не виплачено всі суми при звільненні, в тому числі компенсацію за невикористані 12 днів відпустки.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 05.07.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15», код ЄДРПОУ: 33987142 (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4) належним чином засвідчені документи, а саме: копію трудового договору, укладеного між ТОВ «ТЕХНОПОЛІС 15» та ОСОБА_1 ; копію наказу на призначення ОСОБА_1 на посаду; повідомлення про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми при звільненні; інформацію щодо заробітної плати за 6 місяців до звільнення; розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , проведений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву. 30.10.2024 р. від відповідача надійшли витребувані ухвалою суду від 05.07.2024 р. копії документів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно витягу з наказу №Т15/07/09/001 від 07.09.2023 р. ОСОБА_1 прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» з 08.09.2023 р. у структурний підрозділ Департаменту з роздрібної торгівлі на посаду фахівця з якості на умовах сумісництва.
З 20.03.2024 р. Наказом ТОВ «ТЕХНОПОЛІС 15» № Т15/19/03/001 від 19.03.2024 р. про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено з посади продавця консультанта департаменту з роздрібної торгівлі та продажів, за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Записи до трудової книжки ОСОБА_1 про прийняття на роботу в ТОВ «ТЕХНОПОЛІС 15» та про звільнення не вносились.
Згідно розрахункових листів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» за період з листопада 2023 р. по квітень 2024 р. борг по нарахованій, але не виплаченій ОСОБА_1 заробітній платі складає 12437,50 грн.
Як вбачається з розрахункових листів компенсація за невикористанні 12 днів відпустки складає 1262,32 грн.
Згідно довідки розрахунку №Т1500000002 від 18.10.2024 р. за період з 01.01.2024 р. по 29.02.2024 р. середньоденний заробіток працівника ОСОБА_1 складає 162,49 грн.
Таким чином, доводи позивача, що у день звільнення з роботи їй не виплачена заборгованість із заробітної плати, відповідно до наданих позивачем розрахунків заробітної плати, які відповідають нормам ст. 110 КЗпП України, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Статтею 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа "Будченко проти України", заява N 38677/06) концепція "майна" не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.
Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За змістом ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Разом з цим, із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства в частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачкою по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості навіть при звільненні позивачки, що мав зробити у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України.
Відтак, вимоги позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі разом з оплатою невикористаних днів відпустки є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Крім цього, спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України "Про оплату праці", Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року No 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі N 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ No 13 від 24.12.99 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем - ТОВ "ТЕХНОПОЛІС 15" та була звільнена за угодою сторін.
З наданих відповідачем доказів вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку. Не виплачено заробітну плату за період листопад 2023-березень 2024 р. у розмірі 12437,50 грн. та компенсацію за невикористані 12 календарних днів відпустки у розмірі 1262,32 грн.
Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 20.03.2024 р., то розрахунок відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України слід проводити за період з 21.03.2024 р. по день постановлення рішення 26.09.2024, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України, тобто не більш як за шість місяців.
При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 за N 100.
У матеріалах справи наявна довідка про розмір нарахованої в період з січня 2024 р. по лютий 2024 р. заробітної плати позивачу.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 162,49 грн.
Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд враховує, що згідно із ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 21.03.2024 року по 21.09.2024 року складає 132 робочих днів.
Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 21.03.2024 року по 21.09.2024 року становить 21448,68 грн. (із розрахунку 162,49 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 132 робочих днів часу затримки розрахунку при звільненні).
Щодо стягнення судових витрат.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» передбачено, що позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Оскільки, суми, що підлягали виплаті на день звільнення є грошова компенсація за всі не використані дні відпусток, які входять до структури заробітної плати, ОСОБА_1 , як позивач, звільнена від сплати судового збору за подання вимоги про - стягнення з ТОВ «ТЕХНОПОЛІС 15» всіх сум, що належать ОСОБА_1 та підлягали виплаті на день звільнення, в тому числі але не виключно грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Відповідно, положення Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях, а судовий збір підлягає сплаті.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 1 211,20 до 15 140,00 грн.). Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на її користь з відповідача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20). Відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, позивачем не надано доказів здійснення фактичної оплати витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн(квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а відтак суд відмовляє у стягненні з відповідача таких витрат.
На підставі ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України, Загальної декларації прав людини, Конституції України, ст. ст. 4, 5, 116, 117 КЗпП України, з урахуванням Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", керуючись ст. ст. 11, 12,13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 82, 88, 137, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280-282, 352 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» код ЄДРПОУ: 33987142 (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плати за період з листопада 2023 р. по квітень 2024 р. у розмірі 12437,50 грн., компенсацію за невикористанні 12 днів відпустки у розмірі 1262,32 грн., середній заробіток за весь час затримки проведення повного розрахунку у розмірі 21448,68 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС 15» код ЄДРПОУ: 33987142 (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. Ю. Єросова