Справа № 457/82/25
провадження №3/457/143/25
17 лютого 2025 року м. Трускавець
Суддя Трускавецького міського суду Василюк Т.В., розглянувши матеріали справи, які надійшли від ВП №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює налагоджувальником на ТОВ «Аква-Еко», громадянина України, за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,-
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 557338 від 12.12.2024 року о 19 год. 40 хв. 12 грудня 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не виконав вимогу заборонного припису серії АА № 083289 від 06.12.2024 року про заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, порушив дані заборони контактувати в будь-який спосіб.
Правопорушник у судовому засіданні пояснив, що конфлікт з колишньою дружиною виник через те, що вона намагалася забрати з квартири спільно нажите ними у їхньому шлюбі майно, хоча він забороняв їй це робити.
Заслухавши правопорушника, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, долучені до протоколу матеріали, суддя приходить до наступних висновків.
Суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до вимог ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» №3733-IX від 22.05.2024, який набрав чинності 19.12.2024, внесено зміни до ст. 173-2 КУпАП.
Інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та вчинено 12.12.2024 року.
Разом із тим, на момент надходження справи до суду та розгляду провадження у справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 має здійснюватись на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення в редакції від 19.12.2024 року на підставі - ЗУ № 3733-IX від 22.05.2024 року), який, в даному випадку не має зворотної дій в часі, оскільки посилює відповідальність за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП.
У протоколі серії ВАД № 557338 від 12.12.2024 року зазначено, що о 19 год. 40 хв. 12 грудня 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не виконав вимогу заборонного припису серії АА № 083289 від 06.12.2024 року про заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, порушив дані заборони контактувати в будь-який спосіб, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст.173-2 КУпАП.
Частина 1 статті 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого. Що стосується невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, то за вчинення таких протиправних дій адмінітративна відовідальність передбачена ч. 2 ст. 173-8 КУпАП.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно з п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
У Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 9, 33, 40-1, 173-2, 221, 247, 276, 277, 283, 284 КУпАП, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду впродовж 10 днів з дня її винесення.
Суддя: Т. В. Василюк