П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27814/24
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Дата і місце ухвалення: 14.11.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 17.08.2024р. включно та зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 17.08.2024р. у сумі 377 039,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у період з 20.07.2022р. по 25.04.2023р. він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом від 25.04.2023р. №88-ОС позивача виключено з 25.04.2023р. зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення. Однак, повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 здійснено військовою частиною НОМЕР_2 тільки 18.08.2024р. на виконання судового рішення по справі №420/14850/23. А відтак, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 17.08.2024р. у сумі 377 039,92 грн. (з розрахунку середньоденного заробітку позивача 2049,13 грн.).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 26.10.2023р.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 26.10.2024р. у сумі 188 986,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 14.11.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, оскільки вказаною нормою передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тоді як позивача не було звільнено з військової служби. Відповідно до наказу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону від 25.04.2023р. №88-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та направлено його для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 25.04.2023р. Тобто, позивач і надалі знаходиться в лавах Державної прикордонної служби України та не був звільнений з військової служби.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 20.07.2022р. по 25.04.2023р. ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 25.04.2023р. №88-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , техніка-водія групи матеріально-технічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону та всіх видів забезпечення, направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 25.04.2023р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.02.2024р. у справі №420/14850/23, яке набрало законної сили 09.07.2024р., визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.07.2022р. по 31.12.2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р.; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.07.2022р. по 31.12.2022р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023р. по 25.04.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р.; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023р. по 25.04.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судового рішення по справі №420/14850/23 відповідачем 18.08.2024р. виплачено позивачу грошове забезпечення у загальній сумі 91 219,03 грн.
Вважаючи, що військова частина НОМЕР_2 допустила порушення строків розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2023р. по 17.08.2024р. у сумі 377 039,92 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у військової частини обов'язку нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні. При вирішенні спору судом враховано, що статтею 117 КЗпП в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З аналізу вказаних норм слідує, що для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обов'язковою є наявність наступних обставин у їх сукупності: звільнення працівника та не проведення роботодавцем з ним розрахунку у день звільнення.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
Пунктом 2 Положення №1115/2009 передбачено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.
Відповідно до п.7 Положення №1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України. (п.12 Положення №1115/2009)
Згідно п.88 Положення №1115/2009 військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до п.265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Пунктом 288 Положення №1115/2009 передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до п.292 Положення №1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. (п.293 Положення №1115/2009)
Як вже зазначалося колегією суддів, наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 25.04.2023р. №88-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , техніка-водія групи матеріально-технічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону та всіх видів забезпечення, направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 25.04.2023р.
Направлення позивача для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України не є звільненням в розумінні ст.116 КЗпП України та Положення №1115/2009, так як військова служба ОСОБА_1 після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Аналізуючи вищенаведене, а також враховуючи той факт, що позивач не був звільнений з військової служби 25.04.2023р., то у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідний обов'язок виникає тільки в разі звільнення військовослужбовця без остаточного розрахунку з ним на день звільнення.
При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Згідно ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 березня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук