Справа № 420/7843/24
10 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2024 року по 13.02.2024 року включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2024 року по 13.02.2024 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою суду від 14.03.2024 року позовну заяву було залишено без руху. Надано 10-денний строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 14.03.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу без виклику представників сторін.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024 №2-ОС був звільнений з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.02.2024 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Після звільнення з лав ДІ1СУ, 13.02.2024 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у сумі 3656,31 грн. Позивач звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_2 з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.02.2024 по день фактичного розрахунку 13.02.2024 із розрахунку середньоденного заробітку. Листом у відповідь від 06.03.2024 року відповідач відмовив у здійснені виплат. Позивач вважає таку несвоєчасну виплату протиправною бездіяльністю, всі належні йому суми грошового забезпечення, доплат, винагород, індексації мали бути виплачені у день звільнення, просить застосувати норми статті 117 КЗпП, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У відзиві на позов, наданому 11.04.2024 , відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що норми Кодексу законів про працю України (КЗпП України) не розповсюджуються на правовідосини з проходження військової служби, проходження військової служби врегульовано нормами спеціального законодавства, та відповідно до ст. 1 КЗпП України завданням Кодексу законів про працю України є врегулювання трудових відносин всіх працівників,... (працівників - не військовослужбовців). Крім того, зазначає, що позовні вимоги не пов'язані з порушенням його права на соціальний захист, саме, як учасника бойових дій, відтак судовий збір має бути сплачений на загальних підставах. Оскільки позивачем не сплачений судовий збір, позовну заяву слід залишити без руху.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи за наданими сторонами доказами, суд встановив, що
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2024 №2-ОС був звільнений з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 03.02.2024 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Після звільнення з лав ДПСУ, 13.02.2024 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у сумі 3656,31 грн. Позивач звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_2 з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.02.2024 по день фактичного розрахунку 13.02.2024 із розрахунку середньоденного заробітку.
Листом у відповідь від 06.03.2024 відповідач відмовив у здійснені виплат, повідомивши, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону № 381-АГ про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень військовослужбовцям НОМЕР_1 прикордонного загону та розрахунково-платіжної відомості № 1-24 від 09.02.2024 позивачу було нараховані 4542,00 гривень за січень 2024 року ( утримано ПДФО -18% ; ВЗ-1,5%), сума 3656,31грн. перерахована на картковий рахунок позивача.
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Наказом Міністерства оборони України від 07.096.2018 № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
ОСОБА_2 2 Порядку передбачає, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виплати грошової компенсації за найм житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013 затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям, зокрема Збройних Сил, за піднайом (найом) ними жилих приміщень, яким визначено розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, як, зокрема, особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, її територіальний орган, (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло (далі Порядок № 450).
Відповідно до п.1 Порядку № 450 визначаються розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу).
Згідно з п. 2 Порядку № 450 особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку , грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує: - у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - півтора розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; - в інших населених пунктах - одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. При цьому військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім'ї зазначені розміри грошової компенсації збільшуються в 1,5 рази.
Відповідно до п. 4 Порядку № 450 грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при визначенні розміру грошової компенсації військовослужбовця за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначальним є саме місце проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
Крім того, відповідно до п. 3 Порядку № 450 виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених, зокрема Міноборони на відповідний рік. Виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем, зокрема, виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв'язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки) (п.7 Порядку).
Згідно з п. 6 розд. V наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 "Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", конкретний розмір компенсації за піднайом щороку визначається з огляду на наявний фінансовий ресурс, передбачений в кошторисі Міноборони для цієї виплати на відповідний бюджетний період.
Для отримання компенсації за піднайом військовослужбовець подає рапорт командиру військової частини. Разом з рапортом військовослужбовець подає документи згідно з переліком, встановленим Порядком виплати грошової компенсації, довідку про склад сім'ї та довідку про перевірку житлових умов (п.7 Інструкції). Виплата компенсації за піднайом військовослужбовцям та припинення такої виплати здійснюється на підставі наказу командира військової частини (п. 9 Інструкції ).
П.1. Розділу VІІІ Інструкції передбачає. що військовослужбовці та члени їх сімей, які перебувають на обліку, мають право отримати грошову компенсацію за належне їм для отримання житлове приміщення (далі - грошова компенсація).
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Грошова компенсація за піднайом житла не входить до складу грошового забезпечення або інших виплат, які входять до складу доходу військовослужбовця.
У Податковому кодексу України встановлено вичерпний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Відповідно до п.п. "ж" п.п. 165.1.1 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення.
Щомісячна грошова компенсація за найм військовослужбовцями житла не пов'язана з виконанням обов'язків несення служби, тому норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач має пільгу щодо сплати судового збору.
Керуючись. ст. ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА
.