про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 березня 2025 року м. Київ № 320/10209/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зняття арешту, в якому просить:
- провести перевірку дій державного виконавця Личика Юрія Миколайовича;
- зняти арешт з пенсійних виплат ОСОБА_1 , які є єдиним джерелом доходу.
В обґрунтування позовних вимог позивачем значено про вчинення державним виконавцем порушення, яке полягає в арешті єдиного джерела доходу, оскільки позивач є інвалідом 3 групи загального захворювання.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи немає встановлених цим Кодексом підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС Україна, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
З аналізу наведених норм вбачається, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметом позову ОСОБА_1 є питання зняття арешту з коштів боржника.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово вказували на те, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Положеннями частини першої статті 287 КАС України (в редакції від 19.12.2024 року) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Частинами першою, другою статті 74 Закону №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, частинами першою та другою статті 74 Закону №1404-VIII чітко встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, прийнятих (вчинених, допущених) в ході виконання виконавчого документу, що виданий адміністративним судом, а також на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Тобто критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та суть оспорюваних рішень, дій або бездіяльності.
При цьому, суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Також суд враховує, що положення статей 19, 287 КАС України не визначають повноважень адміністративного суду розглядати спори про скасування арешту майна (як основної позовної вимоги), накладеного державним виконавцем в процесі здійснення виконавчого провадження.
Натомість юрисдикція відповідних спорів чітко визначається положеннями цивільного процесуального законодавства.
Зокрема, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Згідно з статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
При цьому, правові приписи частини першої та другої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, які регламентують правила виключної підсудності, чітко визначають, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 року у справі № 826/16025/18 також звертала увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 30 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 у справі № 658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 820/5502/17.
Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 15.02.2024 у справі №140/26445/23 вказав на те, що оскільки обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то такий спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства згідно з положеннями ЦПК України.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також за правилами частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, беручи до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та виходячи з того, що за змістом позовних вимог предметом даного спору є питання скасування арешту з карткового рахунку (захисту майнових прав), вирішення якого має відбуватися в порядку цивільного судочинства, суд доходить висновку, що даний спір не носить характеру публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду адміністративним судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що даний спір не поширюється на юрисдикцію адміністративних судів.
За встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність передбачених пунктом частини першої статті 170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Одночасно суд роз'яснює позивачу можливість звернення з відповідними вимогами в порядку цивільного судочинства до відповідного місцевого загального суду.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту.
Роз'яснити позивачу, що даний спір віднесено до загальної юрисдикції місцевого суду та повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Перепелиця А.М.