про відмову в забезпеченні позову
10 березня 2025 року Справа №320/10777/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І. І., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні заяву ТОВ "Я-ЮА" про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Я-ЮА" до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Я-ЮА" із позовом до Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 130960/ТД/ДПС/ФС-33 від 24.01.2025 року.
До позову заявником ТОВ "Я-ЮА" подано заяву про забезпечення позову в якій просить суд зупинити стягнення на підставі постанови Центрального міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 130960/ТД/ДПС/ФС-33 від 24.01.2025 року у розмірі 240 000 грн.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що пред'явлення Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці до примусового виконання постанови про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 130960/ТД/ДПС/ФС-33 від 24.01.2025 року у розмірі 240 000 грн. завдасть перешкод та ускладнить діяльність товариства, призведе до неплатоспроможності заявника.
Вказуючи на норми чинного законодавства щодо строку добровільного виконання рішення органу Держпраці щодо сплати штрафу, заявник зауважив вказуючи на ч. 2 ст. 48, ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" №1404 виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Разом із тим, у силу вимог п.2 ч.1 ст. 34 Закону № 1404, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Додає, що на сьогодні, на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби знаходиться, зокрема, постанови Держпраці за № 106-ДПС від 04.12.2024 р. в межах виконавчого провадження 76858615 про стягнення штрафу у розмірі 160 000 грн.; за № 116-ДПС від 18.12.2024 р. в межах виконавчого провадження 77026382 про стягнення штрафу у розмірі 480 000 грн., по яким адміністративним судом застосуванні заходи забезпечувального характеру, призвело до майже повної зупинки діяльності ТОВ «Я-ЮА». При цьому, ТОВ «Я-ЮА» здійснено судове оскарження постанов, за якими органами державної виконавчої служби відкритті виконавчі провадження. Означене вказує, що Центральне міжрегіональне управління державної служби з питань праці вчинив дії щодо примусового виконання постанов, які оскаржується позивачем, що свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів товариства, за захистом яких він звернувся.
Відтак, заявник наполягає, що існує очевидна небезпека стягнення з товариства штрафу у сумі 240 000 грн. на підставі оскаржуваної постанови під час її оскарження в адміністративному суді, товариство вважає, що необхідно застосувати захід забезпечення позову у спосіб заявлений до суду оскільки, саме такий вид забезпечення позову є обґрунтованим, співмірним із предметом позову та таким, що спрямований на захист прав, свобод та інтересів ТОВ «Я- ЮА» до ухвалення рішення.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи, у дводенний строк з дня її надходження.
Заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких мотивів та підстав.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 5 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.
При цьому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У постановах від 21 листопада 2018 року (справа №826/8556/17) та від 25 квітня 2019 року (справа №826/10936/18) Верховний Суд указував, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Таким чином, суд з огляду на докази, надані заявником, для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача; такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог; позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта чи дій.
Суд також зауважує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
В контексті наведеного суд вважає, що заявником не обґрунтовано наявність жодної із зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Крім того, суд зазначає, що до поданої заяви заявником не надано доказів відкриття виконавчого провадження за спірною постановою.
Суд зазначає, що спірна постанова № 130960/ТД/ДПС/ФС-33 від 24.01.2025№ 130960/ТД/ДПС/ФС-33 від 24.01.2025 має строк пред'явлення до виконання до 24.04.2025.
При цьому необхідність забезпечення позову обґрунтована тим, що спірна постанова може бути пред'явлена до виконання та виконавець відповідно може вчинити усі необхідні дії на забезпечення виконання товариством як боржником постанови держпраці. Дії по виконанню постанови призведуть до неплатоспроможності товариства та зупинення його діяльності.
Також, суд зазначає, що зазначення у заяві про те, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби знаходяться постанови Держпраці за № 106-ДПС від 04.12.2024 р. в межах виконавчого провадження 76858615 про стягнення штрафу у розмірі 160 000 грн.; за № 116-ДПС від 18.12.2024 р. в межах виконавчого провадження 77026382 про стягнення штрафу у розмірі 480 000 грн., по яким адміністративним судом застосуванні заходи забезпечувального характеру, що призвело до майже повної зупинки діяльності ТОВ «Я-ЮА» не є достатнім обґрунтуванням доводам для необхідності забезпечення позову у спосіб який просить заявник, враховуючи що спірна постанова ще не пред'явлена до виконання.
Поряд з тим суд зазначає, що у цій справі оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення прийнята на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України та є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
У пункті 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509), передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
Пунктом 1 частини першої стаття 26 Законом №1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій передбачені статтею 34 Закону №1404-VIII. У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів та й у Законі №1404-VIII взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
За приписами частини четвертої статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.
При розгляді спорів про оскарження постанов органів Державної праці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, забезпечення позову може бути виправданим за певних умов.
Так у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі №200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування товариства і здійснення ним господарської діяльності.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 червня 2022 року у справі №380/4273/21 уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, зазначивши, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Відтак, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №640/19275/18, від 19 вересня 2024 року у справі №440/3038/24.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Проте всупереч наведеному заявник не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що вимоги заяви не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, суд не знаходить достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача потрібно буде докласти значних зусиль.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19.10.2022 в справі №640/31944/21.
Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Я-ЮА" про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Войтович І. І.