10 березня 2025 року Справа № 280/1628/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача за період з 22.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за 2022 рік та за 2023 рік виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми;
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я відповідно до пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за станом здоров'я відповідно до пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022, за 2024 роки та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, за 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022, за 2024 роки та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, за 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовця одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби» у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 30 повних календарних місяців, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення на день звільнення, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премії в розмірі 535 відсотків від посадового окладу, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовця одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби» у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 30 повних календарних місяців, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення на день звільнення, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премії в розмірі 535 відсотків від посадового окладу, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Крім того, просить стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4542 грн.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Плужником М.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 04.03.2025 серія АР №1226262.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161, 172 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке виплачувалось йому відповідачем у період з 22.03.2022 по 19.05.2023 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у належному розмірі.
В постанові від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24 у подібних правовідносинах Верховний Суд звернув увагу, що Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 14 розділу І «Загальні положення» цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали.
Верховний Суд звертнув увагу на те, що саме Порядком №260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов'язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І «Загальні положення» указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
За такого правового регулювання, Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
З матеріалів, долучених до позовної заяви, встановлено, що позивач був звільнений з військової служби згідно наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.10.2024 №776ОС, отже, саме з цієї дати розпочався облік тримісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату позивачу частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження військової служби.
Водночас, позов подано до суду 04.03.2025 (сформовано в системі «Електронний суд», тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
У позовній заяві представник позивача просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду, посилається на те, що відповідно до довідок військової частини НОМЕР_2 від 17.02.2025 за номером 264 та від 14.02.2025 за номером 26.6/10870/25-Вн у період з 23.03.2022 по 22.11.2022, з 01.01.2023 по 10.08.2023, з 27.08.2023 по 08.10.2023, з 01.11.2023 по 06.12.2023, з 01.02.2024 по 30.04.2024, з 17.05.2024 по 21.08.2024 позивач брав безпосередньо участь у бойових діях. З 22.08.2024 по 22.09.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні пов'язаному з наслідками захворювання що були набуті в результаті участі у бойових діях. За результатами медичного огляду експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи позивачу 27.01.2025 первинно встановлено третю групу інвалідності що пов'язана з проходженням військової служби. Отже, з огляду на те що позивач певний час приймав участь у бойових діях та будучі особою зі стійким порушенням стану здоров'я звернувся за правничою допомогою, позивач вважає, що про порушення його прав стало відомо з моменту звернення за правничою допомогою, а саме 06.02.2025.
Оцінюючи такі аргументи, слід виходити з того, що відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі № 807/235/16, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі № 560/11068/23, від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 тощо).
Слід також звернути увагу на те, що положення “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Наведені в позовній заяві причини поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не можуть вважатись поважними, оскільки позивач завершив проходження лікування 22.09.2024, тобто ще до звільнення з військової служби, жодних пояснень щодо неможливості звернення до суду після звільнення з військової служби з 15.10.2024 до позовної заяви не додано.
Аргументи щодо наявності у позивача стійкого порушення стану здоров'я не знайшли свого підтвердження доданими до позовної заяви письмовими доказами, у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22.01.2025 №5468/25/37/В, зафіксовано помірне порушення до пересування до трудової діяльності, встановлено ІІІ групу інвалідності з датою повторного оцінювання 22.01.2026.
Об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду з даними позовом своєчасно, у позовній заяві не наведено, а тому, можна дійти висновку, що підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою є неповажними.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.1-ч.2ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, КАС України, суддя -
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, наведені в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунені у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М.О. Семененко