Справа № 135/1257/24
Провадження № 2/135/3/25
іменем України
25.02.2025 м.Ладижин
Ладжинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., секретар судового засідання Гончарова К.Ю., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Сєркової С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин-Нове місто» про захист права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, спростування неправдивої інформації, стягнення моральної шкоди, -
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин-Нове місто» про захист права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, спростування неправдивої інформації, стягнення моральної шкоди.
Позов обґрунтовував тим, що 25 липня 2024 року у газеті «Нове місто» (№27 (287)) була надрукована і розповсюджена стаття під назвою «Що відбувається із соціальним магазином Ладижина ?». У дані статті міститься абзац, яким стверджується про обставини, що не відповідають дійсності та є недостовірними, а саме: «Вивчивши реальний стан руху коштів, ми зрозуміли, що директор ринку Євген Сушій безсоромно обманув ладижинців ! Станом на 02.01.2024 року заборгованість складала 274 000 грн. А тільки за шість місяців цього року він «зумів» збільшити борги ще на 109 000 грн. Вражаючий темп безвідповідальності та «любові» до чужих грошей !».
Позивач вважає, що інформація, яка викладена у статті є такою, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, ображають його як особистість та громадянина України.
Так, 28.08.2023 позивача призначено директором КП «Ладижинський міський ринок» Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області. Станом на дату призначення існувала заборгованість перед постачальниками на загальну суму 721 000 грн.
Згідно актів звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2023 по 12.08.2024 залишок заборгованості на користь філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становить 38 759,99 грн., на користь філія «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» - 197 999,97 грн.
Вказане змусило позивача звернутися до адвоката з метою звернення до суду за захистом свого порушеного права.
В процесі підготовки документів адвокат двічі зверталася до відповідача з листом з пропозицією добровільно спростувати недостовірну інформацію відносно позивача, проте відповідач проігнорував вказані пропозиції.
Зазначена недостовірна інформація завдала позивачу значних моральних страждань, які ускладнюють виконання ним посадових обов'язків, заважають зосередитися на вирішенні проблем першочергової важливості. В результаті наведеної публікації навколо позивача штучно створена складна морально-психологічна ситуація. Протягом усього часу з моменту публікації позивачу телефонують родичі, друзі, знайомі та незнайомі люди, які висловлюють різні думки з приводу оприлюдненого. Деякі, керуючись інформацією публікації, відкрито звинувачують позивача, ображають тощо. Позивач змушений надавати пояснення і спілкуватися з цього приводу, що впливає на його емоційний стан.
Крім того, позивач є достатньо відомою людиною серед підприємців Вінницької області. Діяльність позивача пов'язана з проведенням маркетингових досліджень попиту послуг, здійсненням пошуку і залученням нових клієнтів для співпраці. Тому поширена відповідачем неправдива інформація прямо впливає на ділову репутацію позивача.
Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 50 000 грн.
У зв'язку з вище викладеним, позивач просив визнати такими, що не відповідають дійсності, порушують його право на повагу до честі і гідності, право на недоторканість ділової репутації наступні відомості: «вивчивши реальний стан руху коштів, ми зрозуміли, що директор ринку Євген Сушій безсоромно обманув ладижинців ! Станом на 02.01.2024 року заборгованість складала 274 000 грн. А тільки за шість місяців цього року він «зумів» збільшити борги ще на 109 000 грн. Вражаючий темп безвідповідальності та «любові» до чужих грошей !», які опубліковані 25.07.2024 у газеті «Нове місто» (№27 (287)); зобов'язати відповідача протягом місяця з дня набрання чинності рішення спростувати відомості шляхом розміщення відповідного спростування на тій самій смузі і тим самим шрифтом, що й опублікована стаття; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду 50 000 гривень; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 головуючим у справі визначено суддю Нікандрову С.О.
Ухвалою суду від 11.10.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
15.10.2024 на виконання ухвали суду від 11.10.2024 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків з квитанцією про сплату додатково судового збору.
Ухвалою суду від 18.10.2024 відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвала суду про відкриття провадження з позовною заявою та долученими до неї матеріалами вручена відповідачу 14.11.2024.
02.12.2024 року від представника відповідача ТОВ «ІРК «Ладижин-Нове місто» Сєркової С.Г. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вказуючи, що 25.07.2024 у газеті «Нове місто» №27 (287) була надрукована стаття під назвою «Що відбувається із соціальним магазином Ладижина ?».
Фактичними даними, які були оприлюднені у дані статті є інформація, що станом на 02.01.2024 року заборгованість КП «Ладижинський міський ринок» Ладижинської міської ради серед МХП складала 274 000 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 02.01.2024 між Філією «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №1 від 01.01.2023 станом на 02.01.2024 заборгованість на користь Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 74 215,20 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 02.01.2024 між Філія «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №178/1 від 24.09.2015 станом на 02.01.2024 заборгованість на користь Філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 240 415,24 грн.
Отже, відповідно до наданої інформації по філіям ТОВ «Вінницька птахофабрика» сума заборгованості КП «Ладижинський міський ринок» на 02.01.2024 року сумарно перевищувала суму, яка зазначена у статті газети «Нове місто» №27 (287), та складала 314 630,44 грн.
Також фактичними даними, які були оприлюднені у даній статті є інформація, що через шість місяців 2024 року даний борг КП «Ладижинський міський ринок» збільшився перед МХП ще на 109 000 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 08.07.2024 між Філією «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №1 від 01.01.2023 станом на 08.07.2024 заборгованість на користь Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 64 799,99 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 09.07.2024 між Філією «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №178/1 від 24.09.2015 станом на 09.07.2024 заборгованість на користь Філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 341 874,57 грн.
Отже, фактична сума заборгованості порівняно з січнем 2024 року була збільшена, і на 9 липня 2024 року становила вже в загальному розмірі 406 674,56 грн.
Крім того, оскільки позивач як директор комунального підприємства є публічною особою, тому простір для критики, обговорення та висвітлення його діянь є значно ширшим.
Також позивачем не наведені, відповідні розрахунки завданої йому моральної шкоди та не надано належних доказів, які б підтверджували заявлений розмір шкоди.
Ухвалою суду від 08.01.2025 закрито підготовче провадження і призначено цивільну справу до судового розгляду. Задоволено клопотання представника позивача - адвоката Шикунової А.О. про доручення письмових доказів та допит свідка ОСОБА_2 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шикунова А.О. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з наведених у позові підстав.
Представник відповідача - адвокат Сєркова С.Г. просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Верховний Суд неодноразово наголошував на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року №1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», що набрав чинності 19 квітня 2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України. Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
У рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Судом встановлено, що 25 липня 2024 року у газеті «Нове місто» №27 (287) була опублікована стаття під назвою «Що відбувається із соціальним магазином Ладижина ?». У вказаній статті зазначено: «Вивчивши реальний стан руху коштів, ми зрозуміли, що директор ринку ОСОБА_3 безсоромно обманув ладижинців ! Станом на 02.01.2024 року заборгованість складала 274 000 грн. А тільки за шість місяців цього року він «зумів» збільшити борги ще на 109 000 грн. Вражаючий темп безвідповідальності та «любові» до чужих грошей !».
Автором статті є редакція газети «Ладижин Нове місто», засновником якої є юридична особа ТОВ «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин Нове місто».
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» до суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач. Згідно зі статтею 29 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ, є продукцією друкованого засобу масової інформації.
З урахуванням наведених норм ТОВ «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин Нове місто», як видавець та розповсюджувач газети «Ладижин Нове місто»,здійснює підготовку та вихід у світ зазначеного засобу масової інформації, а тому є належним відповідачем за позовом щодо спростування інформації, поширеної в газеті.
Факт поширення оспорюваної інформації шляхом розміщення публікації в газеті підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і не оспорювався відповідачем.
За твердженнями сторони позивача вищезазначена публікація в газеті містить інформацію, яка є недостовірною, порочить його честь, гідність, завдає шкоди діловій репутації позивача, який є керівником комунального підприємства і підприємцем, ображає його як особистість та громадянина України.
Відтак, при підтвердженні факту оприлюднення та поширення інформації, наступним основним питанням, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суд вважає, що спірна інформація викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, оскільки містить констатацію фактів щодо стану заборгованості комунального підприємства, яка може і має бути доведена відповідними доказами.
Вирішуючи питання щодо достовірності оспорюваної інформації суд враховує наступне.
Фактичними даними, які були оприлюднені у дані статті є інформація про те, що станом на 02.01.2024 року заборгованість КП «Ладижинський міський ринок» Ладижинської міської ради перед МХП складала 274 000 грн, а також те, що через шість місяців 2024 року даний борг КП «Ладижинський міський ринок» збільшився перед МХП ще на 109 000 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 02.01.2024 між Філією «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №1 від 01.01.2023 станом на 02.01.2024 заборгованість на користь Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 74 215,20 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 02.01.2024 між Філія «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №178/1 від 24.09.2015 станом на 02.01.2024 заборгованість на користь Філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» становила 240 415,24 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 08.07.2024 між Філією «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика» та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №1 від 01.01.2023 станом на 08.07.2024, початкове сальдо становить 74 215,20 грн на користь Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика», кінцеве сальдо становить 64 799,99 грн на користь Філії «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика».
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 09.07.2024 між Філією «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №178/1 від 24.09.2015 станом на 09.07.2024, початкове сальдо становить 200 007,00 грн на користь Філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика», кінцеве сальдо становить 341 874,57 грн на користь Філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика».
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 05.12.2024 між Філією «Внутрішньогосподарський комплекс по виробництву кормів» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №1 від 01.01.2023 станом на 05.12.2024 заборгованість відсутня.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 05.11.2024 між Філія «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, та КП «Ладижинський міський ринок» за договором №178/1 від 24.09.2015 станом на 05.11.2024 заборгованість відсутня.
Аналізуючи вищевказані акти звірки взаємних розрахунків суд приходить до висновку, що сума заборгованості КП «Ладижинський міський ринок» перед філіями ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, станом на 01.01.2024 року сумарно складала 274 222,20 грн, що відповідає інформації, яка була розміщена у статті від 25 липня 2024 року у газеті «Нове місто» №27 (287).
Сума заборгованості КП «Ладижинський міський ринок» перед філіями ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до складу групи компаній МХП, станом на 09.07.2024 року сумарно складала 406 674,56 грн (64 799,99+341 874,57), а отже починаючи з 01 січня 2024 на початок липня 2024 року заборгованість КП «Ладижинський міський ринок» зросла на 132 425 грн, що більше ніж зазначено у статті від 25 липня 2024 року у газеті «Нове місто» №27 (287).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що вона з 2006 року працює головним бухгалтером КП «Ладижинський міський ринок» Ладижинської міської ради. Станом на час призначення ОСОБА_1 на посаду директора КП «Ладижинський міський ринок» у підприємства була наявна значна заборгованість перед філіями ТОВ «Вінницька птахофабрика». Після призначення ОСОБА_1 на посаду заборгованість постійно зменшувалася, а не збільшувалася. Після публікації статті у газеті ОСОБА_1 був пригнічений та знервований. На неодноразові запитання учасників судового розгляду зазначений свідок не змогла чітко вказати розмір заборгованості КП «Ладижинський міський ринок» перед філіями ТОВ «Вінницька птахофабрика» станом на 01.07.2024 року.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації, оскільки позивачем ОСОБА_1 не доведено, що поширена відповідачем у тексті статті від 25 липня 2024 року у газеті «Нове місто» №27 (287) є недостовірною та порушує його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, а тому вимоги позивача про спростування інформації, викладеної в зазначеній статті, не підлягають задоволенню.
Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (справа «Karpyuk and others v. Ukraine» від 6 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, утім її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї: громадськість також має право їх отримувати.
Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, у якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Окрім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (справа «Gazeta Ukraine-tsentr v. Ukraine» від 15 липня 2010 року).
Як неодноразово зазначав КЦС ВС, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №127/24530/16-ц (провадження №61-41071св18), від 14 лютого 2018 року у справі №646/1266/16-ц (провадження №61-661св18), від 27 березня 2019 року у справі №344/16715/15-ц (провадження №61-13667св18).
Отже, посада, яку обіймає позивач, підлягає ретельному громадському контролю та може бути предметом критики у засобах масової інформації.
Стаття 23 ЦК України гарантує право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Оскільки позивачем не доведено, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, а позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 258-259, 263-264, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-рекламна компанія «Ладижин-Нове місто» про захист права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, спростування неправдивої інформації, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 07.03.2025.
Суддя Ладижинського міського суду
Вінницької області С.О.Нікандрова