№ 201/13767/24
провадження 2/201/818/2025
05 березня 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування особи на утриманні,
ОСОБА_1 01 листопада 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і Головного управління ПФ України в Запорізькій області про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування особи на утриманні, знаходження її на утриманні свого чоловіка. Заявник у своєму позові та з представником в судовому засіданні посилаються на те, що 24 липня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Позивачка є пенсіонеркою, перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Дніпропетровській області та станом на день смерті чоловіка отримувала пенсію з віком, у розмірі 2 520 грн..
У зв'язку із смертю чоловіка, у якого вона знаходилась на утриманні, 13 липня 2023 року, позивачка звернулась до ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку пенсії, а саме про перехід на пенсію про втрату годувальника. Головним управлінням ПФ України в Запорізькій області було прийнято рішення № 520 від 17 липня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Причиною такої відмови вказано те, що місце проживання позивачки та ії померлого чоловіка ОСОБА_2 було зареєстровано за різними адресами.
Таким чином, встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 та перебування на утриманні у свого померлого чоловіка позивачці потрібно для оформлення пенсії по втраті годувальника. У подружжя є спільна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона є повнолітньою, працездатною особою. Підстав для отримання пенсії з втрати годувальника після смерті батька не має, на пенсію не претендує, з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України не зверталася. З 2018 року ОСОБА_3 проживає у Ізраїлі та пройшла процедуру репатріації, отримала громадянство Ізраїлю.
ОСОБА_2 все життя працював та отримував гідну платню, тож мав змогу повністю одноособово забезпечувати родину. У травні 2023 року ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію, що підтверджується записами у його трудовій книжці. Розмір пенсії ОСОБА_2 складав близько 15 000 грн., що надавало змогу забезпечувати достатній рівень життя для себе та дружини ОСОБА_1 .. Саме за кошти, які померлий чоловік позивачки отримував у якості пенсії, вони сплачували комунальні послуги, купували продукти харчування, ліки, речі та інші предмети першої необхідності.
За час шлюбу подружжям було придбано квартиру, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 , хоча вона знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою розташування квартири, тобто за адресою АДРЕСА_1 . В той час, як місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано в іншій квартирі, яка також належала подружжю на праві спільної сумісної власності, та знаходиться адресою: АДРЕСА_2 .
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя у квартирі АДРЕСА_3 , а також 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом.
ОСОБА_1 не має інших джерел доходу, окрім пенсії за віком, яка в декілька разів менша за пенсію, яку отримував її померлий чоловік. Отже, з огляду на те, що позивачка проживала разом зі своїм чоловіком та перебувала на його утриманні, встановлення цього факту має значення для оформлення пенсії по втраті годувальника.
Позивачка не працює, фактично є непрацездатною, не має достатнього доходу. Постійно знаходилась на утриманні свого чоловіка, який і забезпечував її всім необхідним: харчуванням, одягом, дозвіллям, медичним лікуванням, опікувався її інтересами та потребами, створюючи при цьому умови для їхнього повноцінного життя. Встановлення даного факту є необхідним для захисту прав та інтересів заявника, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, а також для вирішення інших питань, пов?язаних із отриманням пенсії, в тому числі, лікуванням, відпочинком і інш..
З огляду на зазначене, вирішити вказане питання для заявника в позасудовому порядку неможливо. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Позивач у своєму позові і в засіданні просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 та перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнивши позов в повному обсязі.
Представники відповідачів ГУ ПФ України в Дніпропетровській області і ГУ ПФ України в Запорізькій області у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Надали заяву, де фактично не заперечували проти заяви і викладених в ній обставин, проти розгляду справи за їх відсутності і вважали за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без їх участі, по закону. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача і її представника, свідка, з'ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в засіданні встановлено, що 24 липня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу від 24 липня 1982 року серії НОМЕР_1 , виданим відділом РАЦС Жовтневого району м. Дніпропетровська.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 06 липня 2023 року складено відповідний актовий запис № 6863, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , виданим Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів вільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06 липня 2023 року.
Позивачка є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та станом на день смерті чоловіка отримувала пенсію з віком, у розмірі 2 520.00 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 0706 7771 8771 1790.
У зв'язку із смертю чоловіка, у якого вона знаходилась на утриманні, 13 липня 2023 року, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку пенсії, а саме про перехід на пенсію про втрату годувальника.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення № 520 від 17 липня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Єдиною причиною такої відмови вказано те, що місце проживання позивачки та ії померлого чоловіка ОСОБА_2 було зареєстровано за різними адресами.
Таким чином, встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 та перебування на утриманні у свого померлого чоловіка позивачці потрібно для оформлення пенсії по втраті годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
За змістом ч. 2, 3 вказаної статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із п. 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, також надаються такі документи: документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
ОСОБА_2 все життя працював та отримував гідну платню, тож мав змогу повністю одноособово забезпечувати родину. У травні 2023 року ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію, що підтверджується записами у його трудовій книжці. Розмір пенсії ОСОБА_2 складав близько 15 000 грн., що надавало змогу забезпечувати достатній рівень життя для себе та дружини ОСОБА_1 .. Саме за кошти, які померлий чоловік позивачки отримував у якості пенсії, вони сплачували комунальні послуги, купували продукти харчування, ліки, речі та інші предмети першої необхідності.
За час шлюбу подружжям було придбано квартиру, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру було зареєстровано саме за ОСОБА_1 , хоча вона знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано саме за адресою розташування квартири, тобто за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з її паспорта.
В той час, як місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано в іншій квартирі, яка також належала подружжю на праві спільної сумісної власності, та знаходиться адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з його паспорта.
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя у квартирі АДРЕСА_3 , а також 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом.
Також, фактично подружжя тривалий час проживало разом за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання особи, складеним 17 серпня 2023 року сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підписи яких засвідчено головою правління ОСББ «Запорізьке шосе 38» Ткачук Ю.П. Відповідно до вказаного акту ОСОБА_2 на момент смерті проживав за адресою АДРЕСА_1 .
Проте, оскільки місце проживання кожного з подружжя було зареєстровано за різними адресами, позивачка позбавлена можливості надати документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому виникла необхідність у зверненні до суду для встановлення факту спільного проживання з чоловіком та перебування на його утриманні.
ОСОБА_1 не має інших джерел доходу, окрім пенсії за віком, яка в декілька разів менша за пенсію, яку отримував її померлий чоловік. Отже, з огляду на те, що позивачка проживала разом зі своїм чоловіком та перебувала на його утриманні, встановлення цього факту має значення для оформлення пенсії по втраті годувальника, при цьому можливості встановити цей факт у позасудовому порядку, позивачка не має.
У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Заявник у своїй заяві просив суд встановити факт постійного проживання її з чоловіком та перебування її на утриманні свого чоловіка.
Суд вважає вимоги позовної заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом з'ясовано, що дійсно 24 липня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу від 24 липня 1982 року серії НОМЕР_1 , виданим відділом РАЦС Жовтневого району м. Дніпропетровська.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 06 липня 2023 року складено відповідний актовий запис № 6863, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , виданим Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів вільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06 липня 2023 року.
Позивачка є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та станом на день смерті чоловіка отримувала пенсію з віком, у розмірі 2 520.00 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 0706 7771 8771 1790.
У зв'язку із смертю чоловіка, у якого вона знаходилась на утриманні, 13 липня 2023 року, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку пенсії, а саме про перехід на пенсію про втрату годувальника.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення № 520 від 17 липня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Єдиною причиною такої відмови вказано те, що місце проживання позивачки та ії померлого чоловіка ОСОБА_2 було зареєстровано за різними адресами.
Таким чином, встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 та перебування на утриманні у свого померлого чоловіка позивачці потрібно для оформлення пенсії по втраті годувальника.
У подружжя є спільна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона є повнолітньою, працездатною особою. Підстав для отримання пенсії з втрати годувальника після смерті батька не має, на пенсію не претендує, з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України не зверталася. З 2018 року ОСОБА_3 проживає у Ізраїлі та пройшла процедуру репатріації, отримала громадянство Ізраїлю.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
За змістом ч. 2, 3 вказаної статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із п. 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, також надаються такі документи: документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
У відповідності до п. 2.11 Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
ОСОБА_2 все життя працював та отримував гідну платню, тож мав змогу повністю одноособово забезпечувати родину. У травні 2023 року ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію, що підтверджується записами у його трудовій книжці.
Розмір пенсії ОСОБА_2 складав близько 15 000 грн., що надавало змогу забезпечувати достатній рівень життя для себе та дружини ОСОБА_1 . Саме за кошти, які померлий чоловік позивачки отримував у якості пенсії, вони сплачували комунальні послуги, купували продукти харчування, ліки, речі та інші предмети першої необхідності.
За час шлюбу подружжям було придбано квартиру, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру було зареєстровано саме за ОСОБА_1 , хоча вона знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано саме за адресою розташування квартири, тобто за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з її паспорта.
В той час, як місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано в іншій квартирі, яка також належала подружжю на праві спільної сумісної власності, та знаходиться адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з його паспорта.
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 успадкувала 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя у квартирі АДРЕСА_3 , а також 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом.
Також, фактично подружжя тривалий час проживало разом за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання особи, складеним 17 серпня 2023 року сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підписи яких засвідчено головою правління ОСББ «Запорізьке шосе 38» Ткачук Ю.П. Відповідно до вказаного акту ОСОБА_2 на момент смерті проживав за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть № 123, виданого 05 липня 2023 року, ОСОБА_2 помер вдома, за адресою АДРЕСА_1 .
У довідці про причину смерті, яка додана до форми № 106/о № 123 від 05 липня 2023 року (видається для поховання) містяться відомості про те, що вона була отримана саме ОСОБА_1 , що свідчить про те, шо дружина була поруч зі своїм чоловіком, коли він помирав та знаходились вони у своїй квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_1 .
Проте, оскільки місце проживання кожного з подружжя було зареєстровано за різними адресами, позивачка позбавлена можливості надати документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому виникла необхідність у зверненні до суду для встановлення факту спільного проживання з чоловіком та перебування на його утриманні.
ОСОБА_1 не має інших джерел доходу, окрім пенсії за віком, яка в декілька разів менша за пенсію, яку отримував її померлий чоловік.
Отже, з огляду на те, що позивачка проживала разом зі своїм чоловіком та перебувала на його утриманні, встановлення цього факту має значення для оформлення пенсії по втраті годувальника, при цьому можливості встановити цей факт у позасудовому порядку, позивачка не має.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні.
Заявник не працює, фактично є непрацездатною, не має достатнього доходу. Постійно знаходилась на утриманні свого чоловіка, який і забезпечував її всім необхідним: харчуванням, одягом, дозвіллям, медичним лікуванням, опікувався її інтересами та потребами, створюючи при цьому умови для їхнього повноцінного життя. Встановлення даного факту є необхідним для захисту прав та інтересів заявника, уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб, а також для вирішення інших питань, пов?язаних із отриманням пенсії, в тому числі, лікуванням, відпочинком і інш..
З огляду на зазначене, вирішити вказане питання для заявника в позасудовому порядку неможливо. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом в ході судового розгляду справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 дійсно перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , мешкали однією сім'єю разом, вона перебувала на утриманні свого чоловіка тривалий час.
За таких обставин, суд вбачає підстави для задоволення позовної заяви про встановлення юридичного факту спільного проживання та знаходження на утриманні, оскільки встановлення цього факту не суперечить чинному законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 18 Постанові Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25 травня 1998 року) при постановлені рішення у справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат по даній категорії справ не застосовується.
Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожна особа має право на судовий захист.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» № 4451/70).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, вбачається, що наявні розбіжності перешкоджають заявнику із оформлення зазначених вище документів, оскільки метою встановлення факту, що має юридичне значення є забезпечення можливості реалізації заявником гарантованого Конституцією України права на вільне належне пенсійне забезпечення, відпочинок, пересування, а також те, що іншого порядку та можливості встановити зазначені факти зараз у заявника немає.
Саме по собі не вірне тлумачення певних положень нормативних документів (стосовно сім'ї, реєстрації, мешкання, прав та обов'язків тощо) не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються наданими доказами та матеріалами справи.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в свідоцтвах, паспорті, адресній довідці та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними, зазначеними у спірних документах, довідках заявника та інш., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване право в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити факт зазначених відносин заявника та встановити юридичний факт спільного проживання позивачки з її чоловіком, перебування її на утриманні свого чоловіка, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином обставини позовної заяви знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 2, 15, 16 ЦК України, ст. 3, 5 СК України, ст. 2, 4, 5, 10, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з її чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , та перебування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 05 березня 2025 року.
Суддя -