Номер провадження: 22-ц/813/2584/25
Справа № 947/10086/24
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Сегеда С. М.
25.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Вадовської Л.М.,
Комлевої О.С.,
за участю: ОСОБА_1 ,
секретаря
представника вч - майора юстиції ОСОБА_4,
позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в особі НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.07.2024 року, повний текст якого складено 22.07.2024 року та ухваленого під головуванням судді Луняченка В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Командування НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу про примусове відчуження майна а також зобов'язання повернути майно із складенням відповідного акту,
встановив:
21.03.2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Командування НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому просила суд:
- скасувати наказ №181-АГ від 26.05.2022 командира військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч № НОМЕР_1 ) - полковника ОСОБА_3 про примусове відчуження майна, в частині примусового відчуження транспортного засобу Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, про що було складено Акт №2 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022;
- зобов'язати командування в/ч № НОМЕР_1 повернути транспортний засіб Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, власнику ОСОБА_2 , зобов'язавши командира в/ч № НОМЕР_1 скласти відповідний акт про повернення майна ОСОБА_2 .
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що права позивача як власника транспортного засобу були порушені примусовим відчуженням автомобілю, яке було здійснено незаконно всупереч діючого законодавства, яким врегульовано питання примусового відчуження, а саме відчуження здійснено не у зоні бойових дій, без погодження із військовою адміністрацією та фактично було здійснено не у дати та у порядку, визначеному у наказі та акті, а на підставі розпорядження начальника Одеської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 року, шляхом вилучення у той же день автомобілю співробітниками поліції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.07.2024 року позов ОСОБА_2 було задоволено.
Скасовано наказ №181-АГ від 26.05.2022 року командира в/ч № НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 про примусове відчуження майна, в частині примусового відчуження транспортного засобу Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, про що було складено Акт №2 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022 року.
Зобов'язано командування вч № НОМЕР_1 повернути транспортний засіб Ford Focus VIN: НОМЕР_3 ,2015 року випуску, власнику ОСОБА_2 , зобов'язавши командира в/ч № НОМЕР_1 скласти відповідний акт про повернення майна Зозулі (т.1, а.с.133-137).
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 , в особі НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.07.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.27-32).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Прус О.О. просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.2, а.с.58-60).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника вч № НОМЕР_1 - майора юстиції ОСОБА_4 і позивача ОСОБА_2 , у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с. 66-69, 71).
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю представника вч № НОМЕР_1 майора юстиції ОСОБА_4 та позивача ОСОБА_2 ,на підставі наявних у справі доказів та за відсутності інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Так, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що територія Одеської області на момент здійснення примусового відчуження спірного автомобіля, мала статус району бойових дій, а тому у військове командування мала на цій території право здійснення відповідного примусового відчуження без погодження з іншими органами.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 353 ЦК України у період воєнного стану можливе примусове відчуження май на у власника лише із наступним повним відшкодуванням його вартості. Водночас спеціальним Законом - «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», визначено, що примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості, і лише у разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Надавши відповідні повноваження військовому командуванню, законодавець визначив також і міри від свавілля у вигляді певного механізму здійснення відповідного примусового відчуження.
Так, ст. 7 Закону ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» встановлено, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.
Таким чином законодавцем чітко визначено, що військове командування повинно здійснювати відчуження при наявної визначеної ринкової вартості майна та після виплати попереднього відшкодування повної суми вартості або про визначення неможливості такої попередньої оплати.
При наявності таких положень закону суд вважає, що акт №2 про примусове відчуження майна від 26.05.2022 не може вважатись таким що складений у відповідності до законодавства, так як в ньому наявні відомості, які не могли бути відомими на той час, а саме вартість транспортного засобу яка була визначена лише 06.06.2022 року та саме дослідження було здійснено експертом по заяві від 02.06.2022 року, тобто вже після підписання акту. Більше того, експерту взагалі транспортний засіб не надавався для огляду.
Крім того а ні в акті а ні в жодному окремому документі не було визначено неможливість попереднього повного відшкодування вартості транспортного засобу.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Так, із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до інвойсу від 09.11.2021 року, ОСОБА_2 придбала з аукціону в Південній Кореї автомобіль марки «Ford Focus» VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, за 4 200,00 доларів США, із додатковою оплатою 1750 доларів США за доставку транспортного засобу з морського порту Інчхон, П.Кореї до морського порту Одеса, України (а.с. 22).
В подальшому, а саме 04.03.2022 на підставі розпорядження начальника Одеської обласної військової адміністрації №51/А-2022 від 02.03.2022 року, для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, 25 склад СПК ДП «МТП «Чорноморськ» (5 термінал) разом з усіма транспортними засобами, що перебували на його території станом на 04.03.2022 року, в тому числі і транспортного засобу позивачки, було передано у використання Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, яке у подальшому самостійно, без відома адміністрації порту здійснювало користування та розпорядження складом та транспортними засобами, які знаходились там (а.с 24, 25).
Черговим наказом головнокомандуючого Збройних Сил України №157 від 02.06.2022 серед районів ведення бойових дій у період з 01.05. по 31.05. 2022 визначена Одеська область (а.с. 93).
Наказом командувача оперативно-стратегічного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №22 від 17.05.2022 керівникам органів військового управління, командирам з'єднань, військових частин Збройних Сил України визначено порядок та послідовність заходів з передачі, примусового відчуження або вилучення майна на підставі вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.05.2022 року НОМЕР_2 прикордонному загону доручено організувати оформлення документів про примусове відчуження майна на території ДП «МТП «Чорноморськ», зокрема легкового автомобілю Ford Focus VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, під № НОМЕР_4 , належного позивачці ОСОБА_2 (а.с. 85).
Відповідно до Наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина № НОМЕР_1 від 26.05.2022 року, № 181-АГ « Про примусове відчуження майна» та акту №2 від 26.05.2022 року «Про примусове відчуження або вилучення майна», автомобіль позивача марки «Ford Focus» VIN: НОМЕР_3 , 2015 року випуску, який знаходився на території ДП «МТП « Чорноморськ», було примусове відчужено на підставі вимог ч.2 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та знаходиться на балансі в/ч № НОМЕР_1 , з використанням його для виконання оперативно-бойової діяльності загону (а.с. 26).
Висновком експертного дослідження Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №ЕД-19/116-22/8320-АВ від 06.06.2022 року встановлено, що станом на 26.05.2022 року вартість вищевказаного автомобіля встановлена у розмірі 153 827,80 грн. (а.с. 30).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом ч.1-3 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Разом з тим, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 353 цього Кодексу, якою передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Так, відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
За змістом п. 4 ч.1 ст. 8 вищевказаного Закону передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених Указом Президента України про введення воєнного стану.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» складається акт про примусове відчуження або вилучення майна відповідного зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 988, з додаванням до акта документу, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилась у зв'язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
Тобто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану на території України, питання можливості обмеження прав, в тому числі права власності, визначено як дискреційні повноваження Збройних Сил України.
У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у ч.1 цієї статті, крім випадків, передбачених ч.3 цієї статті (ч.2 ст. 4 вказаного Закону).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також правильно врахував, що позивач є інвалідом 3 групи, визначене безтермінове, та має захворювання опорно-рухового апарату з дитинства, має ознаки стійкої втрати працездатності, що підтверджується відповідними Довідками МСЕК та медичними довідками наданими до позову (а.с. 17- 21), тобто відноситься до особливо вразливих категорій громадян, для якої автомобіль, як єдине джерело для власного пересування, має вкрай суттєву необхідність.
Також суд правильно зазначив, що при проведенні процедури примусового відчуження з урахуванням вимог закону - повідомлення власника про факт відчуження та неможливість попереднього відшкодування вартості майна, військове командування не вирішувало б питання про необхідність вилучення у позивача ОСОБА_2 транспортного засобу для потреб загону, оскільки цей транспортний засіб має невеликий кліренс, малий об'ємом двигуна до 1500 см3, та автоматичну коробку перемикання передач.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням встановлених порушень як процедури примусового відчуження так і явної невідповідності пропорційності меті, яку намагались реалізувати при втручанні у власність.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в особі НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.07.2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03.03.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.М. Вадовська
О.С. Комлева