07 березня 2025 року справа № 580/7992/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12.08.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії № 232350007249 від 19.04.2024 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати страховий стаж ОСОБА_1 за період з 11.05.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003 та призначити пенсію за віком.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що має право на призначення пенсії за віком у зв'язку з наявністю відповідного стажу та досягненням відповідного віку. Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач рішенням від 19.04.2024 № 232350007249 відмовив позивачу в такому призначенні, не зарахувавши до страхового стажу спірні періоди роботи. Не погоджуючись з відмовою в перерахунку пенсії зазначає, що основним документом є трудова книжка. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки з моменту призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та сповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Також зазначила, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на період роботи позивачки в РФ. Тому, вважає, що відповідач не мав підстав для відмови у перерахунку пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проти позову заперечило. У відзиві на позовну заяву, наданому до суду 13.09.2024, відповідач зазначив, що згідно вимог пенсійного законодавства стаж роботи позивачки є недостатнім, а тому право на призначення пенсії у позивачки відсутнє. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано такі періоди: з 11.05.1988 но 31.12.1991 згідно записів трудової книжки від 14.03.1983 серії НОМЕР_1 , оскільки, звільнення з роботи (06.08.1993) не завірено печаткою та підписом відповідальної особи; з 01.01.1992 но 06.08.1993, 22.12.1993 по 15.07.2003 періоди роботи на території Російської Федерації. З урахуванням викладеного вважає позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими.
06.09.2024 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що позивачкою підтверджено, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком вона досягнула пенсійного віку, має страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, тому рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 19.08.2024 суддя позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта № НОМЕР_2 , орган, що видав 7110.
Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.03.1983 позивач, зокрема, у спірні періоди:
- 11.05.1988 прийнята учнем провідника пасажирських вагонів Комсомольського (відділення) резерву провідників (наказ від 10.05.88 № 281);
- 06.08.1993 звільнена по догляду за дитиною до 14 років, ст. 31 КЗпП РФ (наказ від 07.07.1993 № 470);
- 22.12.1993 прийнята в ВАТ ПМВ «Шатура» в цех № 26 прибиральником службових приміщень (наказ від 21.12.1993 № 390);
- 24.05.1996 звільнена по ст. 31 КЗпП РФ за власним бажанням (наказ від 26.04.1996 № 141);
- 11.05.1996 прийнята за контрактом в АПК «Шатурський» (наказ від 30.05.1996 № 52);
- 15.07.2023 звільнена з АПК по ст. 80 ТК РФ за власним бажанням (наказ від 15.07.2003).
Відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право від 19.04.2024 страховий стаж позивача становить 24 роки 06 місяців 01 день.
У квітні 2024 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянуло заяву позивача та 19.04.2024 прийняло рішення № 232350007249 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058-IV у зв'язку із відсутністю страхового стажу.
Зазначеним рішенням відповідач встановив, що страховий стаж позивача становить 24 років 06 місяців 01 день. До страхового стажу не зараховано такі періоди роботи:
з 11.05.1988 по 31.12.1991, оскільки звільнення з роботи (06.08.1993) не завірено печаткою та підписом відповідальної особи;
з 01.01.1992 по 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003, оскільки з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Таке рішення територіального органу Пенсійного фонду позивач вважає протиправним, тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Як встановив суд, позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідач прийняв рішення від 19.04.2024 № 232350007249 про відмову у призначенні пенсії. До страхового стажу Головне управління не зарахувало такі періоди роботи: з 11.05.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 06.08.1993, з 22.12.1993 по 15.07.2003.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 11.05.1988 по 31.12.1991 суд зазначає таке. Так, підставою не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду відповідач у спірному рішенні вказав те, що звільнення з роботи (06.08.1993) не завірено печаткою та підписом відповідальної особи.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. .
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Суд зауважує, що записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14.03.1983 заповнені відповідно до вимог Інструкції №58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на відповідну роботу. Окрім того, записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Щодо посилання відповідача на те, що запис про звільнення з роботи (06.08.1993) не завірений печаткою та підписом відповідальної особи суд зазначає наступне.
Дійсно запис № 16 трудової книжки позивача про звільнення позивача по догляду за дитиною до 14 років, ст. 31 КЗпП РФ не завірений печаткою та підписом відповідальної особи. У графі «На основі чого внесений запис (документ, його дата та номер)» значиться наказ від 07.07.1993 № 470.
Так, згідно з п. 2.3 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п. 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
При цьому, суд врахував, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Із наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації - підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 14.03.1983 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на те, що запис про звільнення з роботи (06.08.1993) не завірено печаткою та підписом відповідальної особи, не є достатньою підставою для не врахування спірного періоду трудової діяльності позивача до її стажу чи не врахування записів трудової книжки.
Разом з тим, суд врахував, що відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право від 19.04.2024 страховий стаж позивача становить 24 роки 06 місяців 01 день. Зокрема, пенсійний орган зарахував до страхового стажу позивача період її роботи з 14.05.1989 по 05.08.1993 -догляд за дитиною до 3 років (04 роки 02 місяці 22 дні).
Тобто, незарахований у спірному рішенні період з 11.05.1988 по 31.12.1991 частково накладається на зарахований до страхового стажу позивача період відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право від 19.04.2024, а саме: 14.05.1989 по 31.12.1991.
Таким чином, для уникнення подвійного зарахування такого періоду до страхового стажу позивача, суд дійшов висновку, що до його страхового стажу необхідно зарахувати період роботи, підтверджений даними трудової книжки, а саме: з 11.05.1988 по 13.05.1989.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003, суд зазначає наступне.
У спірному випадку підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначених періодів роботи на території Російської Федерації слугувало твердження відповідача про те, що Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Суд не погоджується з таким твердженням відповідача та зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Положення Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період. Дія Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.
При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу в спірний період, вказані вище Угоди були чинними для України, тому підлягають застосуванню до таких правовідносин.
Окрім того, суд вважає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Дійсно, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановив суд записами №№ 14, 16, 17, 22, 23, 26 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14.03.1983 підтверджується, що позивач 11.05.1988 прийнята учнем провідника пасажирських вагонів Комсомольського (відділення) резерву провідників; 06.08.1993 звільнена по догляду за дитиною до 14 років, ст. 31 КЗпП РФ; 22.12.1993 прийнята в ВАТ ПМВ «Шатура» в цех № 26 прибиральником службових приміщень строком; 24.05.1996 звільнена по ст. 31 КЗпП РФ за власним бажанням; 11.05.1996 АПК «Шатурський» прийнята за контрактом; 15.07.2023 звільнена з АПК по ст. 80 ТК РФ за власним бажанням.
Тому, періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зарахований до страхового стажу позивача.
Таким чином, суд відхиляє посилання Головного управління, покладені в основу спірного рішення, на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення ваід 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Жодних інших зауважень (недоліків) до записів про трудовий стаж, що містяться у трудовій книжці позивача, відповідач не зазначив у спірному рішенні, а суд не встановив.
Враховуючи зазначене, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.1992 по 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003 в Російській Федерації.
Разом з тим, як було зазначено вище відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право від 19.04.2024 пенсійний орган зарахував до страхового стажу позивача період її роботи, зокрема, з 14.05.1989 по 05.08.1993.
Тобто, незарахований у спірному рішенні період з 01.01.1992 по 06.08.1993 частково накладається на зарахований до страхового стажу позивача період відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право від 19.04.2024, а саме: 01.01.1992 по 05.08.1993.
Таким чином, для уникнення подвійного зарахування періоду з 01.01.1992 по 05.08.1993 до страхового стажу позивача, суд дійшов висновку, що до страхового стажу позивача необхідно зарахувати періоди роботи, підтверджені даними трудової книжки, 06.08.1993 та з 22.12.1993 по 15.07.2003.
Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 19.04.2024 № 232350007249 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із відмовою в призначенні пенсії позивачу з підстав неврахування певного періоду її роботи до страхового стажу, суд вважає, що зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію позивачу є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.
При цьому, встановлення пенсійному органу обов'язку зарахувати до страхового стажу позивача спірний період її роботи не є таким втручанням, оскільки відповідач протиправно не врахував записи трудової книжки позивача, позаяк судом визначено обов'язок пенсійному органу здійснити свої дискреційні повноваження відповідно до Закону № 1058 та Порядку № 22-1.
Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсій за віком, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 12.04.2024 із зарахуванням до страхового стажу роботи періоди роботи з 11.05.1988 по 13.05.1989, 06.08.1996, з 22.12.1993 по 15.07.2003 згідно записів трудової книжки.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з частковим задоволення позову судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина судових витрат пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 19.04.2024 № 232350007249 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових стрільців, буд. 15; код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.03.1983, а саме: з 11.05.1988 по 13.05.1989; 06.08.1996; з 22.12.1993 по 15.07.2003, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 про призначення пенсії за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових стрільців, буд. 15; код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО