Справа № 240/4851/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
24 лютого 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Головним управлінням Державної податкової служби України у Житомирській області від 05.04.2023: №0022270-2409-0620; №0022271-2409-0620; №0022274-2409-0620; №0022275-2409-0620.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належать об'єкти нерухомого майна:
- нежитлова будівля, зерносклад, загальною площею 939,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлова будівля, зерносклад, загальною площею 726,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлова будівля, склад, загальною площею 290,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- споруда, комплексна зернова сушка, загальною площею 141,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
05.04.2023 відповідачем сформовано податкові повідомлення-рішення, якими визначено суми податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості" за 2022 рік, а саме :
- №0022270-2409-0620, яким за нежитлову будівлю, загальною площею 939,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , було нараховано 36 632,70 грн;
- №0022271-2409-0620, яким за нежитлову будівлю, загальною площею 726,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , було нараховано 28 317,90 грн,;
-№0022275-2409-0620, яким за нежитлову будівлю, склад, загальною площею 290,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , було нараховано 11 345,10 грн;
- №0022274-2409-0620, яким за нежитлову будівлю, споруду, комплексну зернову сушку, загальною площею 141,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , було нараховано 5518,50 грн.
Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові-повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлові приміщення на підставі підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою ж оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до абз. «ж» зазначеної правової норми, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. ж пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Отже, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з абз. ж пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18).
Пільга, встановлена абз. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Так, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000 клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.
Отже, в силу наведених норм належні позивачу будівлі відносяться до класу будівель сільськогосподарського призначення.
Також суд враховує, що загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі № 820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17.
У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність , тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно ).
Разом з тим, визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства» на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції.
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять сільськогосподарських товаровиробників, фізичних осіб (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, (ст.1 Закону України від 23.09.2008 р. № 575-VI “Про сільськогосподарський перепис»).
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2021 у справі № 140/2700/19.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Згідно із ст.5 цього Закону для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
Як зазначає позивач, він здійснює на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради Житомирської області ведення особистого селянського господарства, зокрема вирощування сільськогосподарської продукції - зернових (пшениці) ячменю) олійних (соняшник) та технічних (соя) культур з метою їх переробки та задоволення особистих потреб і потреб його сім'ї.
Зазначену діяльність позивач здійснює на належних йому на праві приватної власності земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами: 1825284401:05:001:0726 (0,20 га); 1825284400:03:00:0175 (2,0 га); 1825284400:01:000:0484 (2,0 га) за межами с.Мала Чернявка на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради Житомирської області.
Оскільки, позивач здійснює ведення особистого селянського господарства на належних йому на праві власності земельних ділянках, тобто безпосередньо зайнятий у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації, тому він підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника.
При цьому суд зазначає, що нежитлові приміщення позивачем використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та не здаються в оренду, лізинг, позичку.
Таким чином, нежитлові приміщення на підставі підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 05.04.2023: №0022270-2409-0620; №0022271-2409-0620; №0022274-2409-0620; №0022275-2409-0620 є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо доводів апелянта стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, то слід зазначити, що приписами частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Тобто, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд враховує, що відповідно до п.56.8 ст.56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Згідно із п.56.9. ст.56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що рішення про результати розгляду скарг від 22.09.2023 (отримано 26.09.2023) було винесено 31.10.2023 з урахуванням рішень про продовження строку їх розгляду від 11.10.2024.
Водночас, рішення про продовження строку було надіслано позивачу 26.10.2023, після спливу 20-денного строку, наступних за днем отримання скарги, тому у позивача виникли обґрунтовані сподівання, що його скарги вважаються повністю задоволеними в силу п.56.9 ст.56 ПК України. Про наявність податкового боргу, нарахованого на підставі оспорюваних рішень позивач дізнався 06.03.2024.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що строк оскарження пропущено з поважних причин.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.