ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" березня 2025 р. справа № 300/6436/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Атаманюк Роман Ілліч, звернулася до суду з адміністративним позовом до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування рішення №092250006366 від 29.03.2024, зобов'язання зарахувати період навчання з 01.09.1986 по 13.07.1988 у Львівському технічному училищі №58 та період роботи з 18.07.1988 по 17.01.1997 па посаді складача машинного набору редакції газети "Верховинські вісті" до пільгового стажу за Списком №2 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 21.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.03.2024 позивач звернулася до відповідача 1 із заявою та відповідними документами про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, однак, рішенням відповідача 2 від 29.03.2024 №09225000366 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, у зв'язку з не зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 01.09.1986 року по 17.01.1997 рік на посаді складача машинного набору, оскільки у пільговій довідці №34 від 21.03.2024 відсутній підпис начальника кадрів. Після проведення перевірки в ПП «Редакція газети «Верховинські вісті» документів про стаж роботи за період з 18.07.1988 по 17.01.1997 для призначення пенсії за віком (Список 2) ОСОБА_1 згідно довідки від 21.03.2024 №34 (Акт №0900-1104-1/3004 від 09.04.2024) ГУ ПФУ в Одеській області рішенням №092250006366 від 20.06.2024 повторно відмовило позивачці у призначенні пенсії. Так згідно цього рішення до пільгового стажу позивача вже зараховано 05 років 11 місяців 18 днів, в тому числі період навчання в Львівському технічному училищі №58 поліграфістів по спеціальності складач машинного набору з 01.09.1986 по 13.07.1988. Однак не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки від 27.05.2024 №50, яка повторно видана ПП «Редакція газети «Верховинські вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць, перелік атестованих посад та атестаційні листи, хоча такий наказ №16 від 28.06.1993 є і про це зазначено в рішенні відповідача. Проте на думку представника позивача, вищенаведені відмови є неправомірними, оскільки при її винесенні порушені конституційні права позивача щодо пільгового пенсійного забезпечення, гарантовані статтею 46 Конституції України так як, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Враховуючи наведене, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.09.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що за результатами розгляду заяви позивача від 21.03.2024 рішенням №092250006366 від 29.03.2024 відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не підтвердженням пільгового стажу роботи, страховий стаж позивача становить 37 років 01 місяць 2 дні, пільговий стаж - відсутній, що не дає право на призначення пенсії. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1986 по 17.01.1997, згідно пільгової довідки №34 від 21.03.2024, оскільки в довідці відсутній підпис начальника відділу кадрів. Зарахування зазначеного періоду можливе лише після підтвердження актом перевірки. На підставі проведеної перевірки Головним управлінням 20.06.2024 винесено рішенням №092250006366 від 29.03.2024, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не підтвердженням пільгового стажу роботи, пільговий стаж роботи позивач становить 05 років 11 місяців 18 днів. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки №50, яка видана ПП «Редакція газети «Верховинські Вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць та перелік атестованих посад (заявницею надано завірену копію наказу №16 від 28.06.1993 та Витяг з наказу №16 від 28.06.1993 про встановлення робочих місць, працюючи на яких мають пільгове пенсійне забезпечення). Також згідно акту перевірки від 09.04.2024 №0900-1101-1/3004 зазначено, що атестаційні листи для перевірки не надано (відсутні). Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.09.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що згідно з наданими документами, вік заявниці на дату останнього звернення становить 54 роки 09 місяців. Страховий стаж особи становить 37 років 04 місяці 02 дні, пільговий стаж роботи становить 05 років 11 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки від 27,05.2024 № 50, яка видана Приватним підприємством «Редакція газети «Верховинські Вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць та перелік атестованих посад (заявницею надано завірену копію наказу № 16 від 28.06.1993 та Витяг з наказу № 16 від 28.06.1993 про встановлення робочих місць, працюючи на яких мають пільгове пенсійне забезпечення). В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.03.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, що визнається та не заперечується сторонами.
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відповідач 2 рішенням від 29.03.2024 №09225000366 позивачу відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, вказавши, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 54 роки 6 місяців, вік заявниці на час звернення - 54 роки 6 місяців, необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 цього Закону становить 25 років, необхідний пільговий стаж 10 років, страховий стаж позивача становить 37 рік 1 місяць 2 дні. Не зараховано до пільгового стажу періоду роботи з 01.09.1986 по 17.01.1997 на посаді складача машинного набору, оскільки у пільговій довідці №34 від 21.03.2024 відсутній підпис начальника кадрів. Зарахування зазначеного періоду можливе лише після підтвердження актом перевірки (а.с.16).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено відповідну перевірку, за результатами якої складено акт від 09.04.2024 №0900-1104-1/3004 (а.с.23-24).
На підставі проведеної перевірки Головним управлінням ПФУ в Одеській області 20.06.2024 винесено рішення №092250006366, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не підтвердженням пільгового стажу роботи. Пільговий стаж роботи Позивач становить 05 років 11 місяців 18 днів. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки №50, яка видана ПП «Редакція газети «Верховинські Вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць та перелік атестованих посад (заявницею надано завірену копію наказу №16 від 28.06.1993 та Витяг з наказу №16 від 28.06.1993 про встановлення робочих місць, працюючи на яких мають пільгове пенсійне забезпечення). Також згідно акту перевірки від 09.04.2024 №0900-1101-1/3004 зазначено, що атестаційні листи для перевірки не надано (відсутні) (а.с.25).
Вважаючи вищенаведені відмови відповідача 2 протиправними позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, з 01 січня 2004 року таким законом є, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із пунктом б частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, особи зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по ЗО вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII раніше передбачений пункт "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2015 року.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - з
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року №2148- VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-УІІІта пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Відтак, суд зазначає, наведені положення статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" кореспондують приписам статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII.
До досягнення віку, встановленого вищенаведеними нормами пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Суд зазначає, що згідно рішення №092250006366 від 29.03.2024, на час подання позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV, остання досягла віку 54 років 6 місяців, набула 37 років 1 місяць 2 дні загального страхового стажу. Однак, вказаним рішенням відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з не зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 01.09.1986 по 17.01.1997 на посаді складача машинного набору оскільки у довідці №34 від 21.03.2024 відсутній підпис начальника кадрів. Зарахування зазначеного періоду можливе лише після підтвердження актом перевірки (а.с.16).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проведено відповідну перевірку, за результатами якої складено акт від 09.04.2024 №0900-1104-1/3004 (а.с.23-24).
На підставі проведеної перевірки Головним управлінням 20.06.2024 винесено рішенням №092250006366, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не підтвердженням пільгового стажу роботи. Пільговий стаж роботи Позивач становить 05 років 11 місяців 18 днів. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки №50, яка видана ПП «Редакція газети «Верховинські Вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць та перелік атестованих посад (заявницею надано завірену копію наказу №16 від 28.06.1993 та Витяг з наказу №16 від28.06.1993 про встановлення робочих місць, працюючи на яких мають пільгове пенсійне забезпечення). Також згідно акту перевірки від 09.04.2024 №0900-1101-1/3004 зазначено, що атестаційні листи для перевірки не надано (відсутні) (а.с.25).
Відтак, оскаржувані рішення №092250006366 від 29.03.2024 та 20.06.2024 від вказують на підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, а саме відсутність необхідного пільгового стажу.
Досліджуючи висновки відповідача, які стали причиною у відмові позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відтак, правова норма статті 62 Закону № 1058-IV, закріплює, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637, на підставі дипломів, посвідчень, свідоцтв, а також довідок та інших документів, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Суд зазначає, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 18.06.1988 містяться наступні записи: 1,2 згідно яких ОСОБА_1 з 01.09.1986 по 13.07.1988 навчалась в Львіському технічному училищі №58 поліграфістів по спеціальності складач машинного набору, відповідно до записів 3,4,5 згідно - ОСОБА_1 з 18.07.1988 по 17.01.1997 працювала складачем машинного набору в редакції газети «Світанок», після перейменування «Верховинські вісті» (а.с.13-14)
При цьому, суд наголошує, що наявна в позивача трудова книжка, містить записи про спірні періоди навчання та роботи, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до чинного Законодавства України.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудових книжках та довідках відповідачем суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що після проведення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області перевірки в ПП «Редакція газети «Верховинські вісті» документів про стаж роботи за період з 18.07.1988 по 17.01.1997 для призначення пенсії за віком Списком№ 2 ОСОБА_1 згідно довідки від 21.03.2024 №34, Акт №0900-1104-1/3004 від 09.04.2024 ГУ ПФУ в Одеській області до пільгового стажу позивача вже зараховано 05 років 11 місяців 18 днів, в тому числі період навчання в Львівському технічному училищі №58 поліграфістів по спеціальності складач машинного набору з 01.09.1986 по 13.07.1988, не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 згідно довідки від 27.05.2024 №50, яка повторно видана ПП «Редакція газети «Верховинські вісті», оскільки відсутній наказ по підприємству про результати атестації робочих місць, перелік атестованих посад та атестаційні листи.
Надаючи оцінку правомірності висновків відповідача 2 щодо не зарахування періоду роботи з 22.08.1992 по 17.01.1997 (4 роки 4 місці 25 днів ) до стажу роботи за Списком №2, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637).
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
При цьому, суд зазначає, що посада, яку займала ОСОБА_1 , з 18.07.1988 по 17.01.1997 складач машинного набору, в спірний період була передбачена Списком № 2, що відповідачем не заперечується, а підставою не врахування була відсутність проведення атестації робочого місця у період з 22.08.1992 по 17.01.1997.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Згідно п. 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 (зі змінами), якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, не підтвердилось право на пільгову пенсію, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці України разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (п.п. 8, 9).
Аналіз норм Закону України Про пенсійне забезпечення та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
У відповідності до п. 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
У пункті 4.2 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах зазначено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №520/15025/16-а, в якій, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі №21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку №442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Відтак, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
В матеріалах справи наявна копія витягу із наказу редактора газети «Верховинські вісті» №16 від 28.06.1993 та витяг з цього ж наказ №49 від 15.05.2024, в якому зазначено, що «відповідно до висновків атестаційної комісії створеної наказом №42 від 31.12.1992, встановити: два робочих місця складачів на складально-рядковідливних машинах (лінотипах), два робочих місця складачів вручну та одне робоче місце оброблювальника шрифтової продукції (з друкарського сплаву), працюючі на яких мають пільгове пенсійне забезпечення, передбачене Постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» згідно Списку №2, куди й віднесені вищеперераховані професії» (а.с.19-21).
Суд зазначає, що на одному наведених вище атестованих робочих місць працювала ОСОБА_1 з 18.07.1988 по 17.01.1997, в тому числі з 22.08.1992 по 17.01.1997. Про що також свідчать і записи в трудовій книжці та довідках редакції газети «Верховинські Вісті» про підтвердження трудового стажу №34 від 21.03.2024, №50 від 27.05.2024 (а.с.13-15, 22).
Таким чином, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача за Списком №2, періоду роботи період з 18.07.1988 по 17.01.1997, є необґрунтованими та безпідставними.
Інших підстав для не зарахування спірних періодів роботи позивача страхового стажу та стажу роботи за Списком №2 відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Відтак, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідно зарахувати період навчання з 01.09.1986 року по 13.07.1988 року у Львівському технічному училищі №58 та період роботи з 18.07.1988 року по 17.01.1997 року па посаді складача машинного набору редакції газети «Верховинські вісті», для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092250006366 від 29.03.2024 та від 20.06.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 є протиправними та підлягають до скасування.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 21.03.2024, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно з частиною 2 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Так, пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України виданого 30.09.1999, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою від 21.03.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 досягнула 54 роки 6 місяців визначених частиною 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що визнається та не заперечується сторонами.
При цьому, в спірному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач звернулася до пенсійного органу 21.03.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку за її пільгового стажу, а тому пенсія має бути призначена позивачу з дня звернення за пенсією, тобто з 21.03.2024.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішеннями якого відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень про відмову в призначенні пенсії №092250006366 від 29.03.2024 та від 20.06.2024, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 21.03.2024) зарахувати ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 13.07.1988 у Львівському технічному училищі №58 та період роботи з 18.07.1988 по 17.01.1997 па посаді складача машинного набору редакції газети «Верховинські вісті» до пільгового стажу за Списком №2 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 21.03.2024.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1000,00 грн, згідно квитанції №0.0.3831680041.1 від 19.08.2024 (а.с.30).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092250006366 від 29.03.2024 та від 20.06.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1986 по 13.07.1988 у Львівському технічному училищі №58 та період роботи з 18.07.1988 по 17.01.1997 па посаді складача машинного набору редакції газети "Верховинські вісті" до пільгового стажу за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 21.03.2024.
В задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012).
Суддя Микитин Н.М.