05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 556/3325/23
провадження № 61-15271св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради Рівненської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради Рівненської області (далі - орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що відповідач залишив позивача (свого сина), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю за п'ять років до звернення з цим позовом до суду і з того часу не спілкувався з ними.
ОСОБА_2 ніколи не виявляв до сина батьківської турботи, моральної та психологічної підтримки, матеріально не допомагав. Постійно знущався над матір'ю, застосовуючи фізичну силу до них обох.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача після тяжкої хвороби померла. Ще коли вона хворіла, ОСОБА_1 почав жити у її рідної сестри - ОСОБА_3 , де й продовжує проживати до цього часу. При цьому відповідач жодного разу не цікавився його особистим життям, здоров'ям, навчанням у школі. Він не бере участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні. Після смерті матері відповідач почав телефонувати і вимагати гроші, що належали їй внаслідок поділу майна, посилаючись на те, що він за власні кошти побудував будинок. Разом з цим протягом останніх років ОСОБА_2 не сплачував аліментів на утримання сина.
Зазначені обставини свідчать про ухилення батьком від виконання своїх обов'язків, що ним вчиняється умисно і без жодних поважних причин. Усі обов'язки щодо навчання, виховання дитини виконує його рідна тітка - ОСОБА_3 , яка піклується про нього та забезпечує всі умови для його гармонійного, здорового розвитку, навчання та проживання.
На час звернення до суду стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 припинено у зв'язку зі смертю його матері. З того часу відповідач умисно уникає виконання свого обов'язку щодо утримання неповнолітнього сина.
З огляду на викладене позивач просив:
позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_1 за ухилення від виконання батьківських обов'язків;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 листопада 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнено з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду достатньо доказів, які підтверджують факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків та відсутність наміру виховувати власну дитину.
При цьому відповідач не підтримує стосунків з неповнолітнім сином протягом тривалого часу, не цікавиться його життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги неповнолітнього ОСОБА_1 стосуються безпосередньо його майнових прав як неповнолітньої особи, яка станом на день подання позову досягла 14 років. На обґрунтування позову він посилався на те, що його мати ОСОБА_4 померла, у нього є намір проживати самостійно без участі батька ОСОБА_2 , а тому просив стягнути аліменти безпосередньо на свою користь відповідно до статті 179 СК України.
Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними, тому може сама звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів з батьків, які не можуть досягнути згоди щодо стягнення аліментів на її утримання.
Оскільки відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , зобов'язаний його утримувати до досягнення повноліття, працездатний, мати неповнолітнього позивача померла, а також відсутні обставини, які б перешкоджали ОСОБА_2 виконувати свій обов'язок по утриманню сина, тому суд зробив висновок, що неповнолітній позивач має право на самостійне одержання і розпорядження аліментами від батька. При цьому відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу неповнолітньому сину, а докази, які спростовують цей факт ОСОБА_2 суду не надав. Крім того, відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення аліментів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради, в частині вимоги про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків щодо виховання і утримання неповнолітнього сина та покладено на орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, а також збір необхідної доказової бази. На переконання суду першої інстанції, доводи позивача, показання свідків та висновок органу опіки і піклування Володимирецької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є достатніми доказами для підтвердження ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків та позбавлення його таких прав. Проте суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Володимирецької селищної ради від 27 лютого 2024 року № 22, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина ОСОБА_1 , ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не надає будь-якого виду допомоги, не цікавиться його життям, навчанням, станом здоров'я, тому цим органом визнано за доцільне та таким, що відповідає інтересам дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 .
Апеляційний суд врахував, що у цьому висновку органу опіки та піклування зазначено, що відповідно до поданої до служби у справах дітей заяви представником ОСОБА_2 - адвокатом Бойчуком К. М. батько (відповідач) заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 . Крім того, він просить взяти до уваги, що ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної чи до кримінальної відповідальності за домашнє насильство або аналогічні правопорушення. Стверджував, що син піддався впливу тітки, з якою у ОСОБА_2 неприязні відносини. Після розірвання шлюбу з матір'ю ОСОБА_5 у нього з сином були нормальні стосунки, він відвідував місце проживання батька та діда з бабою. Йому не відмовляли у купівлі речей чи іграшок за його бажанням, додатково сплачувалися аліменти на утримання дитини на користь дружини.
Проаналізувавши висновок органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради разом з доводами апеляційної скарги, які свідчать про заперечення ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських прав стосовно сина, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції є недостатньо обґрунтованим об'єктивними і переконливими доказами у справі.
Суд апеляційної інстанції не погодився з достовірністю і переконливістю свідчень ОСОБА_3 , яка є тіткою позивача, внаслідок неприязних відносин між нею та відповідачем, оскільки ці показання є суб'єктивними, упередженими і не підтверджуються беззаперечними доказами. З цих же міркувань суд не прийняв до уваги і показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Так, позивач та його тітка ОСОБА_3 вказують про застосування відповідачем до померлої дружини фізичної сили, проте матеріали справи не містять доказів про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної чи до кримінальної відповідальності за домашнє насильство або подібні правопорушення.
У висновку органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради зазначено, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів на утримання свого неповнолітнього сина у розмірі 9 000,00 грн, але сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не може бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
З урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини» суд вважав неможливим застосування до батька дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав у разі непідтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поведінка ОСОБА_2 , який заперечує проти позбавлення його батьківських прав, також свідчить про волевиявлення виконувати свої батьківські обов'язки, що в сукупності не спонукає до застосування зазначеного заходу до відповідача.
Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу відповідача на те, що звернення його неповнолітнього сина до суду з позовом про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він бере недостатньо активну участь в його житті, що в майбутньому може бути підставою для повторного звернення до суду з таким же позовом у зв'язку з умисним нехтуванням батьком своїми батьківськими обов'язками. Тому йому слід змінити поведінку щодо дитини. В зв'язку з цим апеляційний суд вважав доцільним попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до дитини, поклавши на орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради відповідний контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь неповнолітнього ОСОБА_1 , то воно в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства судом апеляційної інстанції не переглядається.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 скасувати, а рішення суду першої інстанції у вказаній частині позовних вимог залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції на власний розсуд трактував достовірновстановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, перекручуючи їх суть, проявив упереджене ставлення до позивача, перешкоджав йому у наданні свідчень по суті та висловленні його позиції, схиляв до примирення з відповідачем тощо. При цьому апеляційний суд взяв до уваги лише заперечення відповідача щодо можливості позбавлення батьківських прав;
апеляційний суд безпідставно послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, згідно з яким позбавлення батьківських прав є крайнім заходом у вирішенні сімейних питань, який суди можуть застосовувати лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, які становить реальну загрозу для дитини, її здоров'ю та психічному розвитку. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги викладені в тих же постановах Верховного Суду міркування щодо застосування до батька дитини крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав з урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини», у разі непідтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов'язків;
суд проігнорував важливі обставини, а саме: відмова та небажання батька взяти його (сина) до себе для проживання та утримання як під час важкої хвороби мами, так і після її смерті; ігнорування його протягом більш ніж шести років після розлучення батьків; відсутність у батька будь якого інтересу до життя сина та самоусунення від виконання батьківських обов'язків у всіх без винятку аспектах. Тому висновок суду апеляційної інстанції про необхідність збереження сім'ї в інтересах позивача (дитини) є безпідставним;
у судовому засіданні представник органу опіки та піклування підтвердила факт вчинення щодо позивача психічного насильства та повідомила суду про факт прослуховування членами комісії під час засідання телефонної розмови відповідача з позивачем (сином) стосовно вимог батька про повернення коштів, які він отримав у спадщину від матері. Представник також повідомила, що відповідач у разі повернення йому коштів був абсолютно не зацікавленим у збереженні батьківських прав. Цю обставину суд апеляційної інстанції до уваги не взяв та оцінку їй не надав;
апеляційний суд безпідставно вважав висновок органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради «недостатньо обґрунтованим об'єктивними і переконливими доказами у справі» з огляду лише на заперечення ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав. При цьому суд проігнорував факти, викладені в описовій частині висновку, а саме, що «у школі та медзакладах батько не буває, сином не цікавиться, впродовж пів року не подбав про оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника для сина. Спілкуючись по телефону ОСОБА_5 відчуває психологічний тиск та маніпуляцію, після чого перебуває у стресовому стані. Вказане свідчить, про низькі моральні орієнтири та незацікавленість батька у благополуччі сина». Більше того, суд апеляційної інстанції помилково констатував, що зазначений висновок суперечить інтересам дитини, проте не зазначив яким саме інтересам;
суд апеляційної інстанції необґрунтовано посилався на твердження представника відповідача про те, що ініціатором позбавлення батьківських прав є тітка позивача ОСОБА_3 , у якої з відповідачем склалися неприязні відносини, і з цих підстав вважав її показання недостовірними, непереконливими та упередженими. При цьому суд проігнорував свідчення позивача та його тітки, що саме позивач ОСОБА_1 , якому виповнилось шістнадцять років, без жодного тиску, свідомо вирішив звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача. З цих же міркувань судом не взято до уваги показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які є хрещеними батьками. При цьому про наявність конфлікту між вказаними свідками та відповідачем ОСОБА_2 , його представник не заявляв. Таким чином, суд надав перевагу одним твердженням і відхилив інші без будь-якого обґрунтування;
апеляційний суд проігнорував той факт, що позивач з шістнадцяти років під час літніх канікул почав працювати, протягом свого життя не знав і не знає батьківської уваги, наполягав на позбавленні батьківських прав, особи, яку він не вважав своїм батьком. Єдиною підставою для чого відповідачу потрібно мати батьківські права до досягнення повноліття позивача - це законна можливість ухилитися від виконання свого військового обов'язку та мобілізації, адже позивач є напівсиротою;
про формальний та упереджений підхід до ухвалення судового рішення свідчить і той факт, що, попереджаючи ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків щодо виховання і утримання неповнолітнього сина, контроль за виконанням батьківських обов'язків покладено на орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради. Проте суд не врахував, що відповідач уже більше п'яти років у смт Володимирець не проживає. Проігнорував суд і той факт, що після закінчення школи позивач вступив на денну форму навчання до Львівського лісотехнічного національного університету України і на період навчання проживає у м. Львові. Тобто, навіть якщо погодитися з рішенням апеляційного суду, то виконати його третій особі - органові опіки та піклування Володимирецької селищної ради в частині контролю за виконанням відповідачем батьківських обов'язків не можливо.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчать, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку лише в частині у вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 . Тому постанова суду апеляційної інстанції в іншій частині касаційним судом не переглядається.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Бойчука К. М. надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу відхилити, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 556/3325/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У грудні 2024 року матеріали справи № 556/3325/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 серпня 2023 року ОСОБА_1 та 30 серпня 2023 року ОСОБА_3 , яка є тіткою позивача, зверталися до Служби у справах дітей Володимирецької селищної ради із заявами, в яких повідомляли, що ОСОБА_1 проживає у ОСОБА_3 , яка фактично опікується ним. При цьому просили залишити позивача мешкати за місцем проживання ОСОБА_3 після смерті матері - ОСОБА_4 .
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 29 серпня 2023 року, складеного працівниками Служби у справах дітей Володимирецької селищної ради на підставі заяви ОСОБА_1 , за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дядько; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тітка; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , двоюрідна сестра; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосунки, традиції сім'ї хороші, доброзичливі. Тарасу приділена належна увага і турбота. Він виявляє бажання проживати в сім'ї тітки, де почувається комфортно і в безпеці. Умови проживання задовільні.
З доповідної записки головного спеціаліста Служби у справах дітей Володимирецької селищної ради Смолій Г. від 11 січня 2024 року № 17 видно, що у телефонній розмові 09 січня 2024 року ОСОБА_2 повідомив, що лист Служби із проханням надати документи для підготовки висновку органу опіки та піклування отримав, на питання, чи будуть надіслані запитувані документи, ствердної відповіді не надав. За місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 не проживає, адресу фактичного місця проживання ОСОБА_2 відмовився назвати, також відмовився з'явитися до Служби для проведення бесіди. Обстежити житлово-побутові умови відповідача та скласти акт обстеження умов проживання не видається можливим.
Висновком органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Володимирецької селищної ради від 27 лютого 2024 року № 22, стверджується, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні свого сина - ОСОБА_1 , ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не надає будь-якої допомоги, не цікавиться його життям, навчанням, станом здоров'я, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини від 21 лютого 2024 року № 7. Тому орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради вважав доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 є її племінником. Коли сестра захворіла, лікувалася, хлопець проживав у її родині, де й живе до цього часу після смерті матері. ОСОБА_2 був «тираном», зловживав спиртними напоями та бив сестру. Ще в 2018 році вона пішла з сином від нього. Жили в батьків, потім знімали квартиру. ОСОБА_2 вихованням сина не займався, матеріально не допомагав. Після смерті сестри, відповідач вимагає в сина гроші від продажу будинку. Він не приїжджав до сина, не телефонував йому, у нього є заборгованість по аліментах в розмірі близько 9 000,00 грн.
Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що вона хрещена мати ОСОБА_1 . Його батько ніякого відношення до виховання сина не мав. Відповідача більше п'яти років не бачила і не спілкувалася з ним.
Свідок ОСОБА_6 також ствердив, що він є хрещеним батьком ОСОБА_1 . Відповідач вихованням сина не займався, а після розлучення взагалі перестав спілкуватися із сином, матеріально не допомагав.
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження
№ 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що
«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зазначено, що: «дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з даним позовом позивач зазначив, що батько залишив його з матір'ю за п'ять років до звернення з цим позовом і з того часу не спілкувався з ними. ОСОБА_2 ніколи не виявляв до сина батьківської турботи, моральної та психологічної підтримки, матеріально не допомагав. Постійно знущався над матір'ю, застосовуючи фізичну силу до них обох. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача померла. Ще коли вона хворіла, ОСОБА_1 почав жити у її рідної сестри - ОСОБА_3 , де й продовжує проживати до цього часу. При цьому відповідач жодного разу не цікавився його особистим життям, здоров'ям, навчанням у школі. Він не бере участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні. Після смерті матері відповідач почав телефонувати і вимагати гроші, що належали їй внаслідок поділу майна. Разом з цим протягом останніх років ОСОБА_2 не сплачував аліментів на утримання сина. На переконання представника позивача, ці обставини свідчать про ухилення батьком від виконання своїх обов'язків, що ним вчиняється умисно і без жодних поважних причин;
задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду достатньо доказів, які підтверджують факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків та відсутність наміру виховувати власну дитину. При цьому відповідач не підтримує стосунків з неповнолітнім сином протягом тривалого часу, не цікавиться його життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав;
апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 вважав, що позивач (його представник) не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які відповідно до частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав. Суд апеляційної інстанції також врахував, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу на батьків, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина є недостатньо обґрунтованим;
проте суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував такі фактичні обставини, зокрема: відмову та небажання батька взяти сина (позивача) до себе для проживання та утримання як під час важкої хвороби мами, так і після її смерті; ігнорування батьківських обов'язків протягом більш ніж шести років після розлучення батьків; відсутність у батька будь якого інтересу до життя сина та самоусунення від виконання батьківських обов'язків у всіх без винятку аспектах за відсутності перешкод для реалізації батьківських прав. Тому висновок суду апеляційної інстанції про необхідність збереження сім'ї в інтересах позивача (дитини) є необґрунтованим. Крім того, суд помилково не врахував показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які є хрещеними батьками позивача;
апеляційний суд також належним чином не мотивував відхилення пояснень представника органу опіки та піклування щодо вчинення відповідачем стосовно позивача психічного насильства (вимоги батька до сина про повернення коштів, які він отримав у спадщину від матері); абсолютної незацікавленості відповідача у разі повернення йому коштів у збереженні батьківських прав. Крім того, апеляційний суд безпідставно вважав висновок органу опіки та піклування Володимирецької селищної ради недостатньо обґрунтованим об'єктивними і переконливими доказами у справі з огляду лише на заперечення ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав. При цьому суд проігнорував факти, викладені в описовій частині цього висновку, а саме, що «у школі та медзакладах батько не буває, сином не цікавиться, впродовж півроку не подбав про оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника для сина. Спілкуючись по телефону ОСОБА_5 відчуває психологічний тиск та маніпуляцію, після чого перебуває у стресовому стані. Вказане свідчить, про низькі моральні орієнтири та незацікавленість батька у благополуччі сина». Більше того, суд констатував, що зазначений висновок суперечить інтересам дитини, проте не зазначив яким саме;
апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог послався на висновки Верховного Суду та не звернув уваги, що фактичні обставини у зазначених справах суттєво відрізняються від справи, яка є предметом перегляду. Так, майже у всіх справах ініціатором позбавлення батьківських прав виступала матір дитини. Крім того:
у справі № 522/10703/18 (постанова від 29 квітня 2020 року) суди встановили, що батько звертався до суду з позовом про визначення способів участі батька у спілкуванні із дитиною, мати не зверталась з позовом про стягнення аліментів;
у справі № 760/468/18 (постанова від 13 квітня 2020 року) батько звернувся з зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей;
у справі № 638/16622/17 (постанова від 11 березня 2020 року) суди встановили наявність перешкод у спілкуванні батька з дитиною;
у справі № 686/16892/20(постанова від 29 липня 2021 року) суди встановили, що батько звертався до органу опіки та піклування щодо визначення способу участі у вихованні дитини, наявний висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав;
у справі № 306/7/20(постанова від 03 серпня 2022 року) суди встановили, що батько має інтерес щодо участі у вихованні дитини, який не може бути повною мірою реалізований унаслідок відносин, що склалися між колишнім подружжям, та проживання дитини в новій сім'ї разом з вітчимом, за висновком органу опіки та піклування батько утримує дитину, спілкується з нею;
у справі № 522/21914/14 (постанова від 23 грудня 2020 року) судові рішення були скасовані, справа направлена на новий розгляд, оскільки не з'ясовані фактичні обставини щодо тривалості неспілкування батька з дитиною та наявності перешкод;
натомість у справі, що переглядається, з позовом про позбавлення батьківських прав звернулась неповнолітня дитина, який виповнилось 16 років, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу (більше п'яти років) життям сина не цікавиться, участі у вихованні не бере, не піклується про фізичний і духовний розвиток останнього, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, із сином не спілкується, матеріально не допомагає, після смерті матері дитини ставлення батька до дитини не змінилось, відповідачем не надано жодних доказів щодо заперечень проти позбавлення батьківських прав та наявності інтересу до налагодження спілкування з дитиною. Цей факт також підтвердили й допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 . Орган опіки та піклування вважав доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав;
таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що неповнолітнім позивачем ОСОБА_1 та його представником, органом опіки та піклування доведені підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батька батьківських прав як крайнього заходу. Таке судове рішення ухвалене в інтересах дитини;
позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 , яке відповідає вимогам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 скасувати.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 залишити в силі.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постановаРівненського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко