Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.02.2025м. ХарківСправа № 922/3909/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1; адреса для листування 4900, м. Дніпро, вул. Стартова, 7; код ЄДРПОУ: 41096312)
до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (62723, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Рідкодуб, вул. Чкалова, 17; код ЄДРПОУ: 40136139)
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Тулінова І.І., довіреність №13 від 03.01.2025;
відповідача - не з'явився.
04.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб", в якій просить суд стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" заборгованість у загальному розмірі 36 688,68 грн., з яких 15 355,00 грн. основна заборгованість, 5 775,44 грн. інфляційне збільшення, 15 558,24 грн. штрафні санкції, а також стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" (постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідкодуб" (покупець).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3909/24.
В той же день для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст. 251, 252 та ст.ст. 165, 167 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження від 07.11.2024 направлено супровідним листом на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (62723, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Рідкодуб, вул. Чкалова, 17), яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження та вказана позивачем в позовній заяві.
Відповідно до Акту про неможливість відправки кореспонденції від 07.11.2024 супровідний лист з ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 по справі №922/3909/24 (вих.№018601), що адресовано Приватному сільськогосподарському підприємство "Рідкодуб" не відправлено у зв'язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв'язку у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 62723.
26.12.2024 на сайті Господарського суду Харківської області розміщено Оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме, яким повідомлено Приватне сільськогосподарське підприємство "Рідкодуб" у справі №922/3909/24, як відповідача, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 відкрито провадження у справі №922/3909/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" про стягнення заборгованості за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з цим, згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №885788 від 05.11.2024 керівником Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" є Срібненко Пилип Сергійович ( АДРЕСА_1 ).
26.12.2024 секретарем судового засідання було сформовано телефонограму на номер телефону директора Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" Срібненка Пилипа Сергійовича, який зазначений у матеріалах справи, проте даний номер виявився не існуючим.
В той же день, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження по справі від 07.11.2024 направлено супровідним листом на адресу керівника Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" Срібненка Пилипа Сергійовича ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження від 07.11.2024, направлену на адресу керівника Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" Срібненка Пилипа Сергійовича ( АДРЕСА_1 ), отримано 30.12.2024 особисто Срібненко П.С.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 вирішено перейти до розгляду справи №922/3909/24 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/3909/24 до розгляду у підготовчому засіданні на 05.02.2025. Зобов'язано позивача надати суду докази щодо укладення між позивачем та відповідачем договору у спрощений спосіб та докази щодо отримання відповідачем товару за видатковими накладними №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022. Явку позивача (його представника) у судове засідання, призначене на 05.02.2025, визнано обов'язковою. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 відкладено підготовче засідання на 19.02.2025.
17.02.2025 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№4279 від 17.02.2025) з додатками.
Судом 19.02.2025 за результатами підготовчого засідання постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.02.2025.
Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 26.02.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач явку свого представника в судове засідання 26.02.2025 не забезпечив, про причини неявки не повідомив.
Суд зазначає, що всі процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Рідкодуб" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Ухвалою суду від 07.11.2024 було повідомлено учасників справи, що відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Однак, відповідачем станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстровано.
Відтак, копії ухвал суду, зокрема, від 20.01.2025 про перехід до розгляду справи №922/3909/24 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, від 05.02.2025 про відкладення підготовчого засідання та від 19.02.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті судом було надіслано на офіційну поштову адресу Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (62723, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Рідкодуб, вул. Чкалова, 17), яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.
Проте, згідно Актів відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) про неможливість відправки кореспонденції, вказану судову кореспонденцію Приватному сільськогосподарському підприємство "Рідкодуб" не відправлено у зв'язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв'язку у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України - до поштового відділення 62723.
При цьому суд зазначає, що вищезазначену судову кореспонденцію також було надіслано на адресу керівника Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" Срібненка Пилипа Сергійовича, яку останнім було отримано особисто.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 26.02.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
Як стверджує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідкодуб" було укладено господарський договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
В порядку та на умовах, погоджених сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" зобов'язувалось за завданням Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" протягом визначеного строку поставити запасні частини для сільськогосподарської техніки відповідача, а відповідач зобов'язується оплатити надані запасні частини.
Позивачем було виконано свої зобов'язання та відправлені запасні частини на сільськогосподарську техніку відповідача на загальну суму 15 355,00 грн. які, як стверджує позивач, відповідач визнав, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.
На підтвердження виконання перед відповідачем зобов'язання позивач надає до суду видаткові накладні №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022.
Згідно видаткової накладної №1184262 від 11.01.2022 (а.с.23 т.1) Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" на підставі рахунку на оплату №478913 від 10.01.2022 поставило Приватному сільськогосподарському підприємству "Рідкодуб" товар на суму 8 982,00 грн., з них ПДВ - 1 497,00 грн.
Згідно видаткової накладної №1184499 від 19.01.2022 (а.с.27 т.1) Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" на підставі рахунку на оплату №479357 від 19.01.2022 поставило Приватному сільськогосподарському підприємству "Рідкодуб" товар на суму 6 373,32 грн., з них ПДВ - 1 062,22 грн.
Однак, вказані видаткові накладні не містять підпису та печатки Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (покупця) в графі "прийняв".
11.01.2022 позивач зареєстрував податкову накладну №52 (а.с.25-26 т.1) на суму 8 982,00 грн., з них ПДВ - 1 497,00 грн., що підтверджується квитанцією №9005727591 (а.с.24 т.1) від 21.01.2022 про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
19.01.2022 позивач зареєстрував податкову накладну №229 (а.с.30-31 т.1) на суму 6 373,32 грн., з них ПДВ - 1 062,22 грн., що підтверджується квитанцією №9024792328 від 10.02.2022 про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
25.09.2024 Приватному сільськогосподарському підприємству "Рідкодуб" було направлено вимогу №240924/1 від 24.09.2024 (а.с.33-34 т.1) про сплату заборгованості, в якій позивач вимагав виконати свої зобов'язання у семиденний строк, а саме до 01.10.2024, шляхом оплати боргу у розмірі 25 634,35 грн., з яких 15 355,30 грн. - основна заборгованість та 10 288.05 грн. - штрафні санкції (пеня).
Однак, як зазначає позивач, відповідач не надав жодного заперечення або зустрічного розрахунку за даним договором.
Разом з тим позивачем до позовної заяви додано акт звірки взаєморозрахунків від 14 жовтня 2024 (а.с.22 т.1) між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідкодуб", відповідно до якого залишок заборгованості відповідача станом на 14.10.2024 становить 15 355,32 грн.
Вказаний акт звірки взаєморозрахунків не також містить підпису та печатки Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб".
Також, на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 20.01.2025, позивач надав інші видаткові накладні, рахунки на оплату та платіжні інструкції, як докази щодо укладення між позивачем та відповідачем договору у спрощений спосіб та виконання ними домовленостей.
Зокрема, згідно видаткової накладної №1184511 від 20.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 4 174,98 грн. згідно з рахунком на оплату №479385 від 20.01.2022, виставив відповідачу відповідник рахунок на оплату №479385 від 20.01.2022, а відповідач оплати вказаний рахунок згідно платіжної інструкції №308 від 21.01.2022.
Згідно видаткової накладної №1184339 від 14.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 6 997,14 грн. згідно з рахунком на оплату №479088 від 14.01.2022, виставив відповідачу відповідник рахунок на оплату №479088 від 14.01.2022, а відповідач оплати вказаний рахунок згідно платіжної інструкції №302 від 17.01.2022.
Згідно видаткової накладної №1184250 від 11.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 4 544,16 грн. згідно з рахунком на оплату №478885 від 10.01.2022 та згідно видаткової накладної №1184251 від 11.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 2 597,96 грн. згідно з рахунком на оплату №478894 від 11.01.2022, виставив відповідачу відповідник відповідні рахунки на оплату №478885 від 10.01.2022 та №478894 від 11.01.2022, а відповідач оплати вказані рахунки згідно платіжної інструкції №292 від 12.01.2022.
Згідно видаткової накладної №1184125 від 24.12.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 15 040,74 грн. згідно з рахунком на оплату №478572 від 24.12.2021, виставив відповідачу відповідник рахунок на оплату №478572 від 24.12.2021, а відповідач оплати вказаний рахунок згідно платіжної інструкції №280 від 28.12.2021.
Згідно видаткової накладної №1184022 від 20.12.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 9 178,08 грн. згідно з рахунком на оплату №478352 від 20.12.2021, виставив відповідачу відповідник рахунок на оплату №478352 від 20.12.2021, а відповідач оплати вказаний рахунок згідно платіжної інструкції №268 від 20.12.2021.
При цьому, всі вищезазначені видаткові накладні не містять підпису та печатки Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (покупця) в графі "прийняв".
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Відповідно до положень статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до приписів частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.
Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є юридично значимі дії суб'єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов'язків сторін.
У даній справі, як стверджує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідкодуб" було укладено господарський договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. В порядку та на умовах, погоджених сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" зобов'язувалось за завданням Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" протягом визначеного строку поставити запасні частини для сільськогосподарської техніки відповідача, а відповідач зобов'язується оплатити надані запасні частини.
Позивачем було виконано свої зобов'язання та відправлені запасні частини на сільськогосподарську техніку відповідача на загальну суму 15 355,00 грн. які, як стверджує позивач, відповідач визнав, що підтверджується видатковими накладними №1184262 від 11.01.2022 і №1184499 від 19.01.2022 та податковими накладними від 11.01.2022 №52 і від 19.01.2022 №229.
За змістом ст.ст.4, 5 Господарського процесуального кодексу ( далі - ГПК України), ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту.
Частиною 1 статті 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, ст.655, ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Названий обов'язок безпосередньо закріплений в ч.1 ст.712 ЦК України і для договору поставки.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.181 ГК України унормовано, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст.628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст.641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
У контексті приписів ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1).
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2).
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч.3).
Відповідно до ст.644 ЦК України, якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття (ч.1).
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (ч.2).
За твердженнями позивача, між сторонами було укладено господарський договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Однак в матеріалах справи відсутні докази укладання сторонами договору поставки. Зокрема, позивачем не надано жодного листа, факсограми, телеграми чи телефонограми, про які він зазначає в позовній заяві.
Згідно зі ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1).
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч.2).
Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 664 ЦК України унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (ч.1).
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ч.2).
В якості доказів поставки товару позивачем надано видаткові накладні №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022.
Згідно видаткової накладної №1184262 від 11.01.2022 позивач поставив відповідачу товар згідно з рахунком №478913 від 10.01.2022. Оплата по видатковій накладній здійснюється протягом 5 днів з моменту підписання її сторонами (якщо інше не зазначено в договорі).
Згідно видаткової накладної №1184499 від 19.01.2022 позивач поставив відповідачу товар згідно з рахунком №479357 від 19.01.2022. Оплата по видатковій накладній здійснюється протягом 5 днів з моменту підписання її сторонами (якщо інше не зазначено в договорі).
Однак, надані позивачем видаткові накладні №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022 зі сторони відповідача не підписані.
Доказів того, що позивач надавав відповідачу зазначені у видаткових накладних №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022 рахунки на оплату №478913 від 10.01.2022 та №479357 від 19.01.2022 матеріали справи не містять.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до приписів ст.1 означеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведені положення процесуального права, суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.
В означених постановах Верховний Суд зауважив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що за наслідком її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже окрім обставин оформлення первинних документів, значення має наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити дану обставину іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За приписами ч.ч.3, 8 ст.19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Позивачем до матеріалів справи долучені зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від11.01.2022 №52 та від 19.01.2022 №229 та квитанції про реєстрацію таких накладних з відміткою «Документ прийнято».
У вказаних податкових накладних позивач відобразив операції з поставки товару, за якими постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА", а покупцем - Приватне сільськогосподарське підприємство "Рідкодуб".
За твердженнями позивача, у зазначених податкових накладних позивач відобразив спірні операції з поставки товару на суму 8 982,00 грн., з них ПДВ - 1 497,00 грн., та на суму 6 373,32 грн., з них ПДВ - 1 062,22 грн.
Втім, з аналізу наданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість не вбачається за можливе достеменно встановити операції, по яких суми ПДВ включені до складу податкового кредиту Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб".
Не вбачається за можливе встановити, чи є це саме спірні господарські операції, у той час як сам позивач підтверджує факт наявності інших поставок, що передували спірним, зокрема, згідно видаткових накладних №1184511 від 20.01.2022, №1184339 від 14.01.2022, №1184250 від 11.01.2022, №1184251 від 11.01.2022, №1184125 від 24.12.2021, №1184022 від 20.12.2021, оплату за якими відповідач здійснив згідно платіжних інструкцій №308 від 21.01.2022, №302 від 17.01.2022, №292 від 12.01.2022, №280 від 28.12.2021 та №268 від 20.12.2021.
Суд звертає увагу, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.
Відтак, складання видаткових накладних з одного боку є основою для ведення бухгалтерського обліку, а з іншого підтвердженням даних, зазначених у податковій звітності.
Водночас, як уже було встановлено судом, надані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні не підписані з боку відповідача, тобто не є оформленими належним чином. Відтак, такі накладні не свідчать про реальність здійснення господарської операції з поставки/придбання товару, не містять відомостей про обсяг і зміст операції. Як результат, відсутні первинні документи, які б підтвердили правильність (дійсність) даних, зазначених сторонами у податковій звітності, у тому числі правильність оформлення відповідачем податкового кредиту.
Верховний Суд у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зробив висновок, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст.77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як стверджує позивач, останнім було виконано свої зобов'язання та відправлені запасні частини на сільськогосподарську техніку відповідача на загальну суму 15 355,00 грн. які відповідач визнав, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.
Суд зазначає, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.
Однак, доказів здійснення будь-якої оплати згідно видаткових накладних №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022 матеріали справи не містять. Про наявність відповідних доказів сторони також не зазначили.
Наданий позивачем до позовної заяви акт звірки взаєморозрахунків від 14 жовтня 2024 не містить підпису та печатки Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб".
Доказів вчинення будь-яких інших дій відповідача, що свідчать про визнання ним обов'язку з оплати товару згідно видаткових накладних №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022 матеріали справи не містять.
Натомість у постанові від 05.05.2023 у справі №160/15514/20 Верховний Суд виснував, що сам лише факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши спірні видаткові та податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є обставини відсутності поставки товару відповідачу згідно видаткової накладної №1184262 від 11.01.2022 на суму 8 982,00 грн. та згідно видаткової накладної №1184499 від 19.01.2022 на суму 6 373,32 грн.
З огляду на зазначене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" основної заборгованості за видатковими накладними №1184262 від 11.01.2022 та №1184499 від 19.01.2022 у загальному розмірі 15 355,00 грн. слід відмовити у зв'язку із недоведеністю належними та допустимими у контексті норм ГПК України доказами.
Окрім основного боргу позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення у розмірі 5 775,44 грн. та штрафних санкцій у розмірі 15 558,24 грн., нарахованих на суму основного боргу.
З урахуванням встановлених судом обставин справи щодо реальності спірних господарських операцій з поставки товару, враховуючи, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення та штрафних санкцій є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення у розмірі 5 775,44 грн. та штрафних санкцій у розмірі 15 558,24 грн., у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог також слід відмовити.
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд у задоволенні позову відмовив, у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача у повному розмірі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз'ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "АСТЕРРА" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "07" березня 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко