Справа № 761/8571/25
Провадження № 2-з/761/98/2025
06 березня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,
28.02.2025 р. на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
05.03.2025 р. була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: 1/3 квартири АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що заявником подано позов до суду про визнання недійсним договору дарування частки квартири від 26.01.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко М.О., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 64 та переведення прав покупця за Договором купівлі-продажу.
Позивач зазначає, що є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно до Договору дарування частки квартири від 11.08.2023 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т.М., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 15-256; 1/3 частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.2023 року, виданого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т.М., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 15-255, спадкова справа 3 37/2002; 1/4 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18.05.2000 року № НОМЕР_1 , дублікат правовстановлюючого документу серії НОМЕР_2 видано на підставі розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації №4192 від 20.07.2023 року.
У лютому 2025 року позивач отримав заяву ОСОБА_3 від 05.02.2025 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко М.О., якою його було проінформовано про те, що ОСОБА_3 як співвласник квартири АДРЕСА_2 , має намір відчужити належну йому частку у спільній частковій власності у розмірі 4/12 за ціною 1500 000 грн. та те, що у разі, якщо упродовж одного місяця з дня отримання цього повідомлення позивач не реалізує своє переважне право на придбання частки квартири, зазначена частка буде реалізована третій особі. Вказану заяву було передано позивачу приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко М.О згідно повідомлення № 107 від 05.02.2025 року на підставі ст. 84 Закону України «Про нотаріат».
В подальшому позивачу стало відомо, що 26.01.2025 відбувся перехід права власності на спірне нерухоме майно на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко М.О., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 64, від брата позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
Оскільки ОСОБА_3 у родинних відносинах з братом позивача ОСОБА_2 не перебуває, є сторонньою особою, відчуження нерухомого майна за безвідплатним договором, Договором дарування частки квартири, є сумнівним з огляду на наступне.
Заявою від 23.11.2023 року, посвідченою нотаріально, брат позивача відповідач ОСОБА_2 повідомляв його про продаж належної йому частки у спільній частковій власності за ціною 2 337 855 грн., що свідчить про реальний намір відповідача укласти саме Договір купівлі-продажу, а не Дарування.
З врахуванням наведеного позивач вважає, що оспорюваний Договір дарування є удаваним правочином, укладеним з метою приховати інший - Договір купівлі-продажу.
Також у позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, в той час, коли обдаровуваний ОСОБА_3 не оглядав та не приймав дарунка, що підтверджується тим, що попередній співвласник нерухомого майна ОСОБА_2 , яким було відчужено частку на користь ОСОБА_3 , ніколи не проживав за вказаною адресою та доступу до квартири не мав.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями та веде аморальний спосіб життя, а відтак позивач вважає, що мало місце шахрайська схема відчуження нерухомого майна. Про вказаний факт свідчить і те, що нинішній власник частки у спільній частковій власності ОСОБА_3 вже через 10 днів після набуття права власності на нерухоме майно, виявив намір щодо його відчуження.
Таким чином, позивач вважає, що у разі відчуження ОСОБА_3 належної йому частки у спільній частковій власності, для відновлення свого порушеного права, він змушений буде ініціювати додаткові судові провадження, а відтак вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За даних обставин справи позивач вважає, що оспорюваний Договір дарування укладено з метою приховати інший правочин - Договір купівлі-продажу.
Згідно з ч.1-4 ст.336 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Отже, у разі, якщо позивачем буде доведено, а судом встановлено, що було укладено саме Договір купівлі-продажу, а не Договір дарування, то переважне право позивача як співвласника нерухомого майна на купівлю частки у вказаному майні буде вважатися таким, що порушено.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу нерухомого майна - 1/3 квартири АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Оскільки новий співвласник нерухомого майна ОСОБА_3 має намір відчужити належну йому частку у спільній частковій власності третій особі, про що, як вже зазначалося, було повідомлено позивача, що підтверджується доданими до позовної заяви документами, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, так як у разі продажу цієї частки та переходу права власності на неї до іншої особи, позивач, для відновлення свого порушеного права? змушений буде ініціювати додаткові судові провадження.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали поданої заяви, враховуючи підстави, предмету позову, що стосується визнання недійсним Договору дарування, дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову щодо накладення арешту на нерухоме майно єобґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. При цьому, вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З врахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на зазначене майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача. Останній не позбавлений права у будь-який момент звернутися до суду за скасуванням заходів забезпечення позову та навести свої доводи з цього приводу, які будуть предметом ретельного дослідження суду.
З врахуванням того, що накладенням арешту на нерухоме майно відповідач буде позбавлений лише однієї із правомочностей власника, а саме - розпорядження, що не позбавляє його права володіти та користуватися нерухомим майном, та того, що в силу приписів ст.158 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або ухвалення рішення про повну відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані та будуть діяти до моменту набрання рішенням законної сили, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Таким чином, обставини, за яких суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення відповідно до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування - задовольнити.
У порядку забезпечення позову накласти арешт на нерухоме майно: 1/3 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 58162024, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Інформація про боржника: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Строк пред'явлення до виконання ухвали про забезпечення позову три роки.
Суд роз'яснює, що відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя: