Справа № 240/11698/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
06 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №918120180169 від 11.06.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».
Зобов"язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 переведення та перерахунок пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, починаючи з 04 червня 2024 року та здійснити виплату пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 з 24.07.2010 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
04 червня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та 11 червня 2024 року прийняло рішення №918120180169 про відмову у перерахунку пенсії.
В зазначеному рішенні вказано, що позивач в період з 02.02.2004 по теперішній час працює на посадах, які не передбачені статтею 25 Закону України "Про державну службу", а відносяться до посад згідно із Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Також вказано, що позивач станом на 01.05.2016 не працювала на посадах віднесених до державної служби, тому не має необхідного спеціального стажу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 11.06.2024 повідомило позивачу про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з підстав відсутності необхідного стажу роботи на державній службі.
Не погодившись з відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Спірним питанням в межах розгляду даної справи, є наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для призначення пенсії державного службовця відповідно до положень ст. 37 Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993.
Згідно із ст.1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Положення статей 2, 3 Закону №2493-III визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до ч.7 ст.21 Закону №2493-III (в редакції станом на 01.05.2016) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-ХІІ).
Водночас, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII, відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Пункт 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Так, згідно з ч.1 ст.37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 стажу державної служби не менше 20 років, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців" від 18.04.1994 №239 посади секретарів виконкомів селищних і сільських Рад народних депутатів було віднесено до шостої категорії посад державних службовців.
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу".
Відповідно до пункту 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, абзацом 13 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Порядок №283, втратив чинність 01.05.2016) передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Згідно з п.4 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Відмовляючи позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, відповідачі вказали про не зарахування до стажу державної служби періоду роботи з 02.02.2004 по момент звернення до відповідача (позивач продовжує працювати) до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 09.05.1978, позивач працювала в період:
- з 02.02.2004 по 28.06.2006 на посаді головного бухгалтера, завідувача бухгалтерським відділом фінансового управління виконкому Малинської міської ради, крім того міститься запис про складення 06.02.2004 присяги державного службовця згідно з Законом України "Про державну службу";
- з 29.06.2006 по даний час (момент звернення із заявою про переведення на пенсію державного службовця) перебуває на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку, головного бухгалтера фінансового управління виконавчого комітету Малинської міської ради.
З огляду на вказане посади, які обіймала позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, зокрема з 02.02.2004 по даний час (момент звернення із заявою про переведення на пенсію державного службовця - 04.06.2024) відносяться до посад, визначених ст.14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", що не є спірним даній у справі.
Пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Таким чином, доводи відповідачів про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, та станом на 01.05.2016, не може бути зарахований до стажу державного службовця, який дає право на призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу", суд першої інстанції вірно визнав безпідставними.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що періоди роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування включаються до стажу державної служби, що свідчить про те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Законом №889-VIII становить більше 20 років та дає право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" та з врахуванням пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII.
Відповідачами неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №918120180169 від 11.06.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно ст.37 Закону України «Про державну службу», підлягає скасуванню.
Оскільки спірні правовідносини стосуються саме переведення та перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про необхідність зобов"язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіального органу Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, здійснити позивачу переведення та перерахунок пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», з дня звернення з відповідною заявою, а саме з 04 червня 2024 року та здійснити відповідну виплату пенсії.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.