Справа № 120/3084/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
05 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракстоун" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
позивач, ТОВ "Тракстоун", звернулося в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (відповідача) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 001594.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 27.08.2024 позов задовольнив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відсутність усіх необхідних документів, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР0118989. Згідно висновків якого під час проведення перевірки у водія ОСОБА_1 була відсутня роздруківка з цифрового тахографа за 14.01.2024
За наслідками виявлених порушень відповідачем відносно ТОВ "Тракстоун" винесено оскаржувану у цій справі постанову від 27.02.2024 № ПШ 001594 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.01.2024 працівником ВДН (контролю) в Одеській області під час проведення рейдової перевірки на підставі направлення на перевірку від 04.01.2024 № 02/В здійснено перевірку належного позивачу транспортного засобу марки DAF/GENERAL TRAILERS державний номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 / НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Під час перевірки цього транспортного засобу встановлено, що водій здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно ТТН від 13.01.2024 ПЗО № 108036. Транспортний засіб був обладнаний діючим та повіреним цифровим тахографом. Разом з тим, встановлено, що на момент проведення перевірки відсутня роздруківка з цифрового тахографа за 14.01.2024.
За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.01.2024 № 018989.
Водій акт підписав, з актом ознайомлений.
Повідомленням відповідача від 07.02.2024 № 10359/21/24-24 позивача запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на 27.02.2024.
На розгляд справи позивач не з'явився, натомість на адресу Відділу направив заперечення до акта № 018989.
27.02.2024 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 001594 згідно з якою ТОВ "Тракстоун" притягнуто до відповідальності згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Позивач не погоджується із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком № 1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до положень статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Перелік документів згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" не є вичерпним.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону 2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2344-ІІІ законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів, а також від виду перевезення внутрішнього чи міжнародного.
Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 у м. Женева ухвалила Конвенцію Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (далі - Конвенція № 153).
Статтею 1 вказаної Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.
Відповідно до частини 3 статті 10 Конвенції № 153, традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 № 51 визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 1.5 Положення № 340 зокрема, визначено, що тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (пункт 6.1 Положення № 340).
Відповідно до пункту 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
24.06.2010 Міністерство транспорту та зв'язку України наказом № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".
Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
При цьому, відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385 терміни вживаються у такому значенні:
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016).
Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (п. 3.1 Інструкції № 385).
У п. 3.3 Розділу III Інструкції №385, зазначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Отже, положеннями статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, при цьому Інструкцією № 385 передбачено використання водієм транспортного засобу тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Зокрема, пунктом 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зобов'язаний при собі мати: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Вказаний нормативно-правовий акт покладає обов'язок на водія щодо наявності при ньому картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа, тобто один з цих двох документів.
Тобто, відповідно до зазначених правових приписів Інструкції № 385 законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.
Відповідно до п. 3.5 № 385 наведеної Інструкції перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запис, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 встановлено заходи, які перевізники забезпечують при експлуатації тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994 016).
В силу наведених норм, законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Тобто наведені норми зобов'язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією № 385 документів або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа, а автоперевізники зобов'язані здійснювати періодичний контроль за належним використанням водіями карток водія до цифрового тахографу шляхом зберігання впродовж 12 місяців роздруківок даних роботи цифрового тахографу.
Тобто, положеннями статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, при цьому Інструкцією № 385 передбачено використання водієм транспортного засобу тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Як встановлено судом перешої інстанції, за результатами рейдової перевірки транспортного засобу позивача, що проводилась посадовими особами Укртрансбезпеки 14.01.2024 встановлено, що позивач здійснював пасажирські перевезення без оформлення документів визначених ст. 39 Закону № 2344-ІІІ, п. 3.3 Інструкції №385, а саме: відповідно до акта від 14.01.2024 № 018989 у водія була відсутня роздруківка з даними цифрового тахографа за 14.01.2024.
При цьому, відповідач в акті від 14.01.2024 констатував відсутність роздруківки з даними цифрового тахографа за 14.01.2024, тобто вказав про відсутність безпосередньо роздруківки з даними цифрового тахографа, не заперечивши при цьому наявності особистої картки водія.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що висновки відповідача є помилковими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, адже як зазначалось вище, законодавець прямо визначає обов'язок водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати один з передбачених Інструкцією № 385 документів: або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.
В свою чергу матеріали справи містять копію картки водія, зокрема ОСОБА_1 , який здійснював перевезення 14.01.2024. При цьому відповідачем не спростовується факт наявності вказаних документів на момент здійснення перевірки.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач не надав належних і достатніх доказів здійснення позивачем 14.01.2024 (на момент проведення перевірки) вантажних перевезень за відсутності документів визначених статтею 39 Закону № 2344-III, тому висновки відповідача є необґрунтованими та не підтвердженими документально.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує наступне.
Так, згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Також слід враховувати, що відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом першої інстанції, в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано:
- договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2024, укладений між адвокатом Рибак Л.М. та ТОВ "Тракстоун", пункт 3.1 якого визначає фіксований розмір гонорару адвоката у розмірі 2000 грн;
- рахунок б/н від 01.03.2024 на суму 2000 грн;
- платіжну інструкцію від 06.03.2023 № 3667 на суму 2000 грн.
При цьому, як видно із матеріалів справи, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України, дана справа є незначної складності, розглядалася без участі сторін у порядку письмового провадження.
Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 2000 грн відповідає критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.