Справа № 240/10846/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
06 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй середній заробіток за 731 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 24.02.2024 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплат розрахунку при звільненні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходила службу у Військової частини НОМЕР_1 і відповідним наказом відповідача з 23.02.2022 року була звільнена зі служби.
Позивач в квітні 2023року звернулася до суду з позовом щодо нарахування та виплати їй частини грошового забезпечення, зумовленого неправильним визначенням його складових (посадового окладу та окладу за військовим званням) за період з 29.01.2020 року по 23.02.2022 року, яке не було виплачено при звільненні зі служби.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 року у справі №240/11416/23 зобов'язано здійснити позивачу перерахунок розміру грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 23.02.2022 року. Вказане судове рішення набрало законної 05.02.2024 року.
На виконання вказаного судового рішення, відповідачем 07.05.2024 перераховано позивачу грошове забезпечення в сумі 114 473,11 грн.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за 72 дні затримки (з 25.02.2024 року) виплати частини її грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
За змістом ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
В даному випадку стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку (з 24.02.2022 року по 24.02.2024 року) виплати частини її грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні, є предметом судового розгляду в іншій справі, а тому заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за 72 дні затримки (з 25.02.2024 року по 06.05.2024 року).
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі №240/11420/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в повному обсязі.
В березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасну розрахунок при її звільненні, зумовлений не виплатою індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в повному обсязі.
Вказаний спір був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/4816/24. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у цій справі №240/4816/24 позов задоволено частково та стягнено з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по 24.02.2024 в розмірі 67 099,76 грн. 76 коп.
Як зазначено в даному судовому рішенні з відповідача на користь позивача стягнено середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах, визначеного ст. 117 КЗпП України, шестимісячного терміну становить 67 099,76 грн (368,68 грн. х 182 календарні дні).
Приписами статті 117 КЗпП (у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, межі та розмір відповідальності роботодавця та уповноваженої ним особи, до яких відноситься відповідач, з набранням чинності Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року обмежено періодом не більш як за шість місяці .
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Статтею 5 КАС України закріплено, що судовому захисту підлягає порушене право особи.
Разом з тим, порушене право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в межах шести місяців, вже захищено судовим рішенням в адміністративній справі №240/4816/24, в межах відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП (у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року).
У відповідності до вимог ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, оскільки судовим розглядом підтверджено, що порушене право позивача, що є предметом спору у даній справі, захищено в судовому порядку і додаткового судового захисту не потребує, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку згідно вимог ст.117 КЗпП України відсутні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги позивача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.