Провадження № 11-кп/803/1338/25 Справа № 201/3889/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
05 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
(приймають участь в режимі
відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_8 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження № 12018040650001667 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 п. 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 квітня 2025 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що прокурор в клопотанні просив продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави, однак суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки вийшов за межі клопотання та продовжив запобіжний захід, про продовження якого прокурор не просив.
Зазначає, що суд першої інстанції, всупереч ч. 2 ст. 177, п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України, не дослідив матеріали справи на предмет наявності чи відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, чим допустив неповноту судового розгляду.
Стверджує, що ризики відсутні, оскільки до ОСОБА_8 в іншому кримінальному провадженні також застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави, яка майже вдвічі перевищує розмір, встановлений ухвалою, що оскаржується, при цьому прокурором не доведені заявлені ним ризики.
Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, на його утриманні перебувають батьки пенсійного віку та малолітня дитина, окрім того, батько та дитина обвинуваченого страждають на тяжке захворювання.
Вважає, що суд, визначаючи заставу, вийшов за межі клопотання, оскільки прокурор не просив визначити заставу, а тому розмір застави не має перевищувати встановлені ч. 5 ст. 182 КПК України межі.
Окрім того, матеріали провадження не містять доказів спроможності ОСОБА_8 або його родичів внести заставу в розмірі, який був визначений судом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року ОСОБА_8 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 квітня 2025 року, також застосовано заставу в розмірі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 211 200 грн.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, при цьому враховано особу обвинуваченого, який одружений, має малолітню дитину, не працює, раніше не судимий, перебував у розшуку.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт № 12018040650001667 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 п. 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді від 02.10.2021 року до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
29.12.2021 року обвинуваченого ОСОБА_8 звільнено з-під варти.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31.12.2021 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_8 з метою приводу в судове засідання.
Постановами слідчого від 11.01.2022 року ОСОБА_8 оголошено у розшук, а від 17.01.2022 року - у міжнародний розшук.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2022 року ОСОБА_8 , який перебував у розшуку, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2023 року до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 20.02.2025 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, при цьому враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, а також особу обвинуваченого, який одружений, має малолітню дитину, не працює, раніше не судимий, перебував у розшуку, що також підтверджує наявність вказаного ризику. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відповідно до клопотання ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за попередньою змовою групою осіб, а також тієї обставини, що відносно ОСОБА_8 наявне інше кримінальне провадження, яке розглядається Шевченківським районним судом м. Києва, в межах якого до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Доводи захисника про те, що ризики відсутні, оскільки до ОСОБА_8 в іншому кримінальному провадженні також застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави, яка майже вдвічі перевищує розмір встановлений ухвалою, - є безпідставними, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні обгрунтовано зазначив, що запобіжний захід у кримінальному провадженні обирається на підставі встановлених ризиків, вказана захисником обставина не свідчить, що ризики у цьому провадженні змінились, так як Шевченківський районний суд м. Києва, на розгляді якого перебуває інше кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , в будь-який момент може дійти висновку про зменшення встановлених ризиків до такого ступеню, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути обраний.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується зазначеними обставинами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки, та тієї обставини, що відносно ОСОБА_8 наявне інше кримінальне провадження, в межах якого до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини, а також з урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.
При цьому слід зазначити, що судом розглянута можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, а саме, застави.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор в порушення вимог КПК України просив обвинуваченому продовжити строк тримання під вартою, який був застосований ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 року, яка ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29.01.2025 року була скасована та постановлено нову ухвалу, якою до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави, не є слушними, оскільки відсутність в клопотанні прокурора посилання на продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, який був продовжений судом апеляційної інстанції, не свідчить про те, що клопотання прокурора не відповідає вимогам КПК України, так як з клопотання прокурора вбачається, що воно було подано у цьому кримінальному провадженні та до скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 року.
Твердження захисника, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки вийшов за межі клопотання, так як прокурор не просив визначати заставу, не є слушним, оскільки визначення виду запобіжного заходу, який необхідно застосувати, відноситься до дискреційних повноважень суду, окрім того, відповідно до ч.4 ст.194 КПК України суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні прокурора.
Посилання захисника на те, що матеріали провадження не містять доказів спроможності ОСОБА_8 або його родичів внести заставу в розмірі, який був визначений судом, а також, що прокурор не просив визначити заставу, а тому розмір застави не має перевищувати встановлені ч. 5 ст. 182 КПК України межі, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки судом першої інстанції розмір застави був визначений з урахуванням висновків Дніпровського апеляційного суду, викладених в ухвалі від 29.01.2025 року, якою ОСОБА_8 визначено розмір застави відповідно до вимог абз. 4 ч. 5 ст. 182 КПК України, враховуючи тяжкість та обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а тому відсутні підстави для зменшення розміру застави.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив матеріали справи на предмет наявності чи відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обгрунтованість підозри була належним чином перевірена слідчим суддею під час вирішення питання щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, запобіжний захід продовжено щодо особи, обвинувальний акт щодо якої розглядається судом.
Посилання захисника на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, на його утриманні перебувають батьки пенсійного віку та малолітня дитина, окрім того, батько та дитина обвинуваченого страждають на тяжке захворювання, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3