06 березня 2025 р. Справа № 520/23085/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, по справі № 520/23085/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив:
- визнати противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні і невиплаті компенсації втрати частини доходів позивача за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 29.10.2021 на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №520/2659/22;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 29.10.2021 у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати у розмірі 1 816,80 гривень.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення Закону № 2050-ІІІ, що призвело до неправильно вирішення справи. Так, за правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, невиплата компенсації втрати частини доходів через порушення строку їх виплати свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, тоді як вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти по даній справі постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постановах від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі №460/4188/20, зазначаючи, що відсутні правові підстави для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з тим що право позивача на день подання нею позовної заяви не є порушеним, відсутні докази в матеріалах справи про факт звернення позивача до відповідача, так і щодо наявності відповідної відмови у виплаті компенсації, в зв'язку з чим звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є передчасним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №520/2659/22, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2022, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 :
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 р. по 31.12.2020 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 р. по 29.10.2021 р., враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 86 970,87 грн., що не заперечується сторонами по справі.
Позивач зазначив, що йому не виплачена компенсація втрати частини доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 29.10.2021, тому звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 29.10.2021, дійшов висновку, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду в постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу, на день звернення до суду з даною позовною заявою позивач не отримала від відповідача відмову у здійсненні виплати втрати частини доходів, відтак, право позивача на день подання нею позовної заяви не є порушеним відповідачем і звернення її до суду з цим позовом є передчасним.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 4 та 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Водночас, колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов'язковості таких заходів.
У справі, що розглядається, предметом спору є нарахування та виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок №159).
Так, статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу, що виплачує дохід несвоєчасно, за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.
Водночас, за приписами статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже, у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Окрім того, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову (пункту 34 постанови Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20).
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані Закон № 2050-ІІІ, Порядок № 159 чи інші нормативно-правові акти не містять норм щодо обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у зв'язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі індексації грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами для виплати суми компенсації у справі, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Отже, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на те, що позивач не отримала від відповідача відмову у здійсненні виплати втрати частини доходів, оскільки в даному спірному випадку законом не визначено обов'язковість досудового врегулювання спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Також, Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від № 755/10947/17 від 30.01.2019, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Судовим розглядом встановлено, що 22.07.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі № 520/2659/22, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2022, відповідачем позивачу здійснено перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 29.10.2021 у розмірі 86 970,87 грн., проте компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2020 по 29.10.2021, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, оскільки позивач має право на компенсацію втрати частини доходів враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення в повному розмірі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період із 30.01.2020 року по 29.10.2021, відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат щодо сплати судового збору колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.3772166861.1 від 18.07.2024 р.
Враховуючи, що за наслідками судового розгляду апеляційну скаргу та позовні вимоги задоволено, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1816,80 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 по справі № 520/23085/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів, за невчасно виплачене грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 по 29.10.2021, виплаченого 22.07.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №520/2659/22.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати доходів за невчасно виплачене грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 по 29.10.2021, відповідно до вимог Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок..
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій