06 березня 2025 р. Справа № 553/5891/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мінаєвої О.М.
суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 01.10.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Високих М.С., м. Полтава, повний текст складено 01.10.24 року у справі № 553/5891/22
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської митниці, Буяльського Сергія Володимировича
третя особа - Чернігівська митниця Державної митної служби України
про скасування постанови в справі про порушення митних правил,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Полтавської митниці, ОСОБА_2 , третя особа - Чернігівська митниця Державної митної служби України, в якому просив суд скасувати постанову винесену начальником Полтавської митниці Буяльським Сергієм Володимировичем про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022 відносно ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю у його діях події правопорушення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтава від 01.10.2024 року у справі № 553/5891/22 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Полтавської митниці, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Чернігівська митниця Державної митної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 01.10.2024 року у справі № 553/5891/22 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на протиправність оспорюваної постанови, та зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не спростовано, те що позивач не придбавав автомобіль марки AUDI А4, кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 та не переміщував його через кордони з Литви до України. Позивач жодного разу не був в Литві та на нього не оформлювалось право власності чи довіреність на автомобіль марки AUDI А4, кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , в іншій країні. Співробітники митниці не намагались перевірити даний факт, хоча мали для цього можливості. Тобто, ними взагалі не встановлювався факт чи дійсна довіреність на ім'я ОСОБА_1 , яка заповнена корявим почерком від руки на бланку - такі бланки можна надрукувати на звичайному принтері.
Позивач вважає, що співробітники Чернігівської митниці не змогли підтвердити, що саме він ввозив вищевказаний транспортний засіб на митну територію України та при ввезенні зазначеного вище автомобіля, документи співробітникам митниці надавав саме позивач, а не якась інша особа скористалась документами позивача та без його згоди надала відповідні пояснення співробітникам Чернігівської митниці щодо володільця автомобіля.
Позивач зазначає, що він взагалі не має посвідчення водія для можливості керувати транспортними засобами, тому вважає, що судом першої інстанції не з'ясовано з якою ж метою позивач ввіз транспортний засіб на територію України, якщо не вміє та не має право ним керувати.
По митній справі та в суді не допитувався ОСОБА_3 , свідчення якого мають значення для прийняття рішення по справі. Так, ОСОБА_3 подав до Полтавської митниці електронну декларацію. Даний вид декларації жодним чином не може підтвердити що відбулась фізична передача автомобіля марки AUDI А4, кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , іншій особі. Тобто, співробітники митниці не бачили та не можуть підтвердити, що декларацію подавав саме ОСОБА_3 , та відбулась фізична передача автомобіля.
Для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 469 МК України, необхідна фізична передача транспортного засобу іншій особі. Даний факт співробітниками Полтавської митниці встановлений не був, оскільки не проводився огляд автомобіля. Митні органи посилаються тільки на факт подачі електронної декларації. Співробітники митниці взагалі не встановлювали місце знаходження автомобіля хоча їм було відомо, що він перебуває на території України понад встановлені законодавством України терміни (з 2018 року).
Також позивача зазначає, що в даний час (з 2022 року) цей автомобіль може знаходитись у військових ЗСУ та вони можуть виконувати на ньому бойові завдання, а ОСОБА_3 є військовослужбовцем, який намагався оформити право на законне володіння автомобілем. Тобто, в даному випадку передачею автомобіля відбулась допомога ЗСУ для наближення нашої перемоги над ворогом. Тобто, у позивача взагалі відсутні об'єктивна та суб'єктивна сторони вчинення адміністративного правопорушення.
Полтавська митниця подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Третя особа, Чернігівська митниця, також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено що 04.11.2021 старшим державним інспектором оперативного відділу управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Полтавської митниці Лазоренко Н.Л. відносно ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил № 0059/80600/21, згідно якого, 24.09.2021 до відділу оформлення митного поста "Полтава" Полтавської митниці за митною декларацією типу ІМ 40 АА МД № UA806020/2021/002927 громадянином України ОСОБА_3 на підставі Закону України від 15.04.2021 № 1403-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України" поданий до митного оформлення транспортний засіб марки "AUDI А4", кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , країна реєстрації Литва. Під час здійснення перевірки даних стосовно законності ввезення та знаходження на митній території вказаного транспортного засобу встановлено, що 28.10.2018 в зоні діяльності Чернігівської митниці в режимі «транзит» на митну територію України цей автомобіль ввіз ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб, який ним ввезено на митну територію України, передано у володіння, користування або розпорядження іншій особі, яка безпосередньо не поміщувала його у митний режим транзит.
На підставі протоколу про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022 начальником Полтавської митниці Буяльським С.В. винесено постанову, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 34000 грн.
Не погодившись із постановою у справі про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що митний орган при прийняті спірної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (надалі за текстом - МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 МК України, транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
У відповідності до ст. 381 МК України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.
Відповідно до ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Частиною 4 ст. 469 МК України встановлено відповідальність за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.
Згідно ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено митними органами з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
При цьому, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно тими громадянами, які ввезли їх в Україну, для їх особистих потреб, не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані, а також відчужені чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Частиною 5 даної статті визначено, що на особу, яка тимчасово ввезла транспортний засіб особистого користування, покладено обов'язок вивезти за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, цей транспортний засіб, або помістити у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи оформити для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Таким чином, на особу покладається обов'язок вчинити низку дій з метою дотримання вимог законодавства України.
Згідно ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.
Частиною 4 ст. 255 МК України визначено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму.
Таким чином, невиконання особою дій, визначених законодавством України, унеможливлює надання митним органом дозволу на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення. Митне оформлення в такому випадку не може вважатись закінченим.
Тобто, у разі встановлення фактів відчуження чи передачі у володіння, користування або розпорядження іншим особам транспортних засобів особистого користування, ввезених особами-нерезидентами, є підстави для розгляду питання щодо наявності ознак правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України.
Судовим розглядом встановлено, що транспортний засіб марки "AUDI А4", кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , країна реєстрації Литва, з 28.10.2018 знаходиться в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС в митному режимі "транзит".
В подальшому, 24.09.2021 року до відділу оформлення митного поста "Полтава" Полтавської митниці за митною декларацією типу ІМ 40 АА МД № UA806020/2021/002927 громадянином України ОСОБА_3 на підставі Закону України від 15.04.2021 № 1403-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України" поданий до митного оформлення транспортний засіб марки "AUDI А4", кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , країна реєстрації Литва. Під час здійснення перевірки даних стосовно законності ввезення та знаходження на митній території вказаного транспортного засобу встановлено, що 28.10.2018 в зоні діяльності Чернігівської митниці в режимі «транзит» на митну територію України цей автомобіль ввіз ОСОБА_1 . На підставі цього митним органом позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 34000 грн.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком митного органу так і з висновком суду першої інстанції, що в діях позивача наявний склад порушення, та зазначає наступне.
Статтею 467 Митного кодексу України установлено, що якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення.
Як зазначалось вище, зміст виявленого митним органом порушення полягає у тому, що позивач, здійснивши ввезення транспортного засобу на митну територію України, передала його іншій особі.
Разом з тим, ключовим в даній справі є встановлення моменту передачі ввезеного позивачем на територію України транспортного засобу, що має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення останнього до відповідальності за ч. 4 ст. 469 МК України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення позивачем відповідного транспортного засобу на митну територію України.
Так, пунктом 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» до ст. 469 Митного кодексу України було внесено зміни, а саме - назву статті викладено в такій редакції: «Стаття 469. Неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або з транспортними засобами особистого користування, тимчасово ввезеними на митну територію України чи поміщеними у митний режим транзиту» та доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Згідно з п.1 розділу IІ Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 7 і 8 розділу I та підпункту 1 пункту 2 розділу II цього Закону, які набирають чинності через 270 днів з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Тобто, ппункт 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» набрав чинності 22.08.2019 року, в той час як транспортний засіб марки "AUDI А4", кузов НОМЕР_1 , р/н НОМЕР_2 , позивачем тимчасово ввезений на митну територію України 28.10.2018 року.
Колегія суддів не погоджується з доводами митного органу, що моментом передачі транспортного засобу позивачем іншій особі ( ОСОБА_3 ), слід вважати саме з дати укладання договору купівлі-продажу - 12.12.2018 року, оскільки ця дата не фіксує момент передачі спірного транспортного засобу безпосередньо від позивача.
При цьому, такі доводи були б доречними у разі дії ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України на момент ввезення позивачем транспортного засобу в Україну, оскільки, як наголошувалось вище, строк притягнення до відповідальності за цією нормою починається з моменту виявлення правопорушення.
Порушення митних правил, передбачене ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, не є триваючим порушенням, адже є вчиненим у момент передачі транспортного засобу іншій особі.
Водночас особа не може бути притягнута до відповідальності за вчинення дій, які на той момент не становили складу адміністративного правопорушення внаслідок відсутності норми права, яка встановлювала міру відповідальності за відповідні дії.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Митним органом не доведено коли та за яких обставин конкретно відбулася передача вказаного транспортного засобу позивачем іншій особі, зокрема - UAB «Lucsana».
Разом з тим, колегія суддів вважає, що встановлення такої обставини має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення позивачем відповідного транспортного засобу на митну територію України.
Таким чином колегія суддів вважає, що митним органо недоведено наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме на відповідача як суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок доказування правомірності постанови про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022, у тому числі в частині застосування ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України з урахуванням обмежень, встановлених ст. 58 Конституції України.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено коли та за яких обставин конкретно відбулася передача вказаного транспортного засобу позивачем іншій особі, також не надано жодних підтверджуючих доказів, оскільки встановлення такої обставини має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення позивачем відповідного транспортного засобу на митну територію України, тому особа не може бути притягнута до відповідальності за вчинення дій, які на той момент не становили складу адміністративного правопорушення внаслідок відсутності норми права, яка встановлювала міру відповідальності за відповідні дії.
Суд першої інстанції наведені обставини не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність постанови в справі про порушення митних правил.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Полтавської митниці про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022 підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У відповідності до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 01.10.2024 року у справі № 553/5891/22 скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Полтавської митниці, ОСОБА_2 , третя особа - Чернігівська митниця Державної митної служби України про скасування постанови в справі про порушення митних правил задовольнити.
Скасувати постанову про порушення митних правил № 0059/80600/21 від 16.03.2022 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський
Постанова складена в повному обсязі 06.03.25 р.