справа №758/13267/19
провадження № 22-ц/824/2406/2025
головуючий у суді І інстанції Якимець О.І.
4 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 8 листопада 2016 року у сумі 2 523 288, 86 грн, з яких: 500 000 грн - прострочена заборгованість за основною сумою боргу; 9 016, 39 грн - відсотки за користування грошовими коштами; 1 825 000 грн - пеня на прострочену заборгованість; 146 618,42 грн - інфляційні втрати; 42 654, 05 грн - 3 % річних за простроченою заборгованістю; покладення судових витрат на відповідача.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнено на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 8 листопада 2016 року в сумі 1 000 000 гривень. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнено на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір 9 605 гривень.
Постановою від 1 грудня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року залишив без змін.
8 лютого 2023 року постановою Верховного Суду рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 1 грудня 2021 року у справі № 758/13267/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 8 листопада 2016 року, у розмірі 698 288 гривень 86 копійок, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 500 000 грн, 9 016,39 грн - відсотків за користування грошовими коштами; 146 618,42 грн - інфляційних втрат; 42 654,05 грн - 3 % річних за простроченою заборгованістю. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 689, 40 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені в сумі 1 825 000 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у справі № 754/16771/17, яка переглядалась Верховним Судом, та на яку посилається місцевий суд в оскаржуваному рішенні, за додатковим договором було передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого графіком розрахунків, позикодавець нараховує, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу. Тобто за договором були передбачені періодичні платежі, пеня на які нараховувалась протягом усього строку договору, що не є тотожним до даної справи, адже за договором, укладеним між сторонами даної справи, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 30 листопада 2016 року (п. 2.1.), а пеню в розмірі 1% від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення позичальник сплачує позикодавцю у випадку порушення позичальником строку повернення позики.
Отже, на переконання сторони позивача, врахована судом першої інстанції практика Верховного Суду не може бути застосована, оскільки прострочення у відповідача за умовами договору почалося лише з 30 листопада 2016 року. Відповідно нарахування неустойки в межах строку дії договору не було передбачено умовами договору, а таке право у позивача могло виникнути лишепісля закінчення строку повернення боргу (тобто після 30 листопада 2016 року) і вимоги про стягнення пені були заявлені саме в порядку передбаченому договором.
Зазначає, що стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання підтримується практикою касаційного суду в аналогічних справах, а саме постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 752/23057/19, постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 758/14698/19, в яких Верховним Судом було залишено без змін рішення судів, якими було стягнуто з відповідачів пеню у тотожних зобов'язаннях, а також постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 758/16164/19.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Келембет І.І. просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені в сумі 1 825 000 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
4 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Каракай О.В. про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із апеляційної скарги рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1 825 000 грн, а тому рішення в частині решти позовних вимог апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що8 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого, позикодавець надає позичальнику грошові кошти у сумі 500 000 грн зі строком повернення до - 30 листопада 2016 року. Відповідно до пункту 1.3, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в п. 1.1, до підписання цього договору (арк.спр. 7-8).
8 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору позики від 8 листопада 2016 року, відповідно до умов якого, відсотки за користування позикою складають 30 % річних (арк.спр. 9).
Відповідно до п. 3.2 договору позики та п. 5 додаткового договору до договору позики від 8 листопада 2016 рокуу випадку порушення позичальником строку повернення позики він сплачує позикодавцю пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені за невиконання договору позики, суд виходив із того, що оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, за таких обставин немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за невиконання умов договору позики, що нарахована позивачем після настання строку платежу.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині з урахуванням наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 549, частиною третьою статті 551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 8 листопада 2016 року. Умовами договору позики, укладеного 8 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (позичальником), передбачено зобов'язання ОСОБА_4 повернути позикодавцю борг до 30 листопада 2016 року, а пеня нарахована позивачем після настання строку повернення позики.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики та додаткового договору до нього від 8 листопада 2016 року, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, провадження № 61-12636св21; від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19, провадження № 61-42св22; від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19.
Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені є незмінною.
Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у апеляційній скарзі.
Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та надана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба