27 лютого 2025 року місто Київ
Справа № 761/36675/24
Провадження № 33/824/1187/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Стрижеуса А.М., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Шевченківського районного суду м. Києва 21 листопада 2024 року,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 581457 22.09.2024 року о 00 год. 53 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , а саме ображав словесно, вдарив сина, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва 21 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.1 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн. 00 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову судді скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Безпосередньо в апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження Шевченківського районного суду м. Києва 21 листопада 2024 року посилаючись на те, що постанова суду була виготовлена 02 грудня 2024 року, через, що у нього була відсутність оскаржити постанову у встановлений законом строк.
Також посилається на те, що 11 грудня 2024 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, разом з тим, вказану апеляційну скаргу було повернуто Київським апеляційним судом 18 грудня 2024 року, проте про вказану постанову апелянту стало відомо 12 січня 2025 року, оскільки наручно він її не отримував.
В зв'язку з цим повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою 14 січня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню оскільки в матеріалах справи наявна розписка про отримання копії постанови суду першої інстанції від 02 грудня 2024 року, а також в матеріалах справи відсутні докази доставки ОСОБА_1 оригіналу апеляційної скарги та постанови Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що постанова підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків судді обставинам справи, постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання про допит свідка сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та не було встановлено фактичні обставини справи.
Заслухавши в судовому засіданні ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 7 ст.294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст.251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами.
Диспозицією ст.173-2КУпАП встановлена відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Отже законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Всупереч доводів апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 581457, поясненнями ОСОБА_2 , які підтверджують викладені в протоколі про адміністративне порушення події, фотодоказами.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення ВАВ № 581457 22.09.2024 року о 00 год. 53 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , а саме ображав словесно, вдарив сина, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Так, відповідно положень частини 1 статті 173-2 КУпАП вчинення насильства в сім'ї полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом 3 частини 1статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи наявні достатні докази об'єктивного характеру, які підтверджують в діях ОСОБА_1 наявність ознак, передбачених диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволені клопотання про допит свідка ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні клопотання про обов'язкову явку та допит потерпілого ОСОБА_3 , а тому вказані доводи є необгрунтовані.
Також доводи апеляційної скарги про необґрунтованість постанови суду першої інстанції спростовуються показами ОСОБА_2 яка була допитана в суді першої інстанції та зазначилащо у час та місці вказані у протоколі, її чоловік повернувся з роботи напідпитку, та став чіплятися та провокувати до сварки її та сина, хоча вони в цей час вже відпочивали, перебуваючи у своїй кімнаті вона раптом почула крики та зайшовши побачила, що в її сина тілесні ушкодження на обличчі, які завдав ОСОБА_1 , та викликала поліцію. Така поведінка чоловіка є періодичною, особливо коли останній перебуває у стані сп'яніння.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений з додержанням вимог статей 256, 268 КУпАП та, всупереч доводів апеляційної скарги, містить виклад суті адміністративного правопорушення, опис встановлених фактичних обставин за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом надана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного судового рішення.
Доказів, які б спростовували встановлені обставини, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року задовольнити та поновити його.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя А.М. Стрижеус