Справа № 757/46089/24-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/538/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
27 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12023000000001220 від 04.07.2023,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , про арешт майна.
Накладено арешт на автомобіль марки «BMW», моделі «X5», н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , зареєстрованим за ОСОБА_7 , користувач ОСОБА_9 у вигляді заборони користування, розпорядження та відчуження.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність достатніх підстав вважати, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст.98 КПК України, необхідність в арешті майна відповідно до вимог ст.173 КПК України, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що 02.05.2024 прокурор вже подавав клопотання про арешт вищевказаного майна, проте 03.05.2024 прокурор звернувся до слідчого судді із заявою про повернення цього клопотання, про що постановлено ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.05.2024.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора розглянуто слідчим суддею без виклику власника майна, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023000000001220 від 04.07.2023 за підозрою ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 190 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 190 КК України та за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 3 ст. 209 КК України.
17.04.2024 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 190 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_9 має в користуванні автомобіль «BMW», моделі «X5», н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , який придбаний за кошти, одержані від шахрайської діяльності ОСОБА_9 та зареєстрованому 13.04.2024 на ОСОБА_7 , з якою він веде спільний побут, вказане підтверджується протоколом допиту ОСОБА_13
18.04.2024 автомобіль марки «BMW», моделі «X5», н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
09.10.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт на автомобіль марки «BMW», моделі «X5», н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, номер кузова (VIN): НОМЕР_2 , зареєстрованим за ОСОБА_7 , користувач ОСОБА_9 у вигляді заборони користування, розпорядження та відчуження.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовим доказом у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищевказаний автомобіль, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апелянта про невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вищевказаний автомобіль може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Посилання апелянта на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2024 клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні повернуто прокурору, не свідчить про неможливість повторного звернення з клопотанням про арешт майна, оскільки чинним КПК України не встановлено таких обмежень щодо повторного звернення із клопотанням про арешт майна в ході досудового розслідування.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст.170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_14
Судді:
ОСОБА_15