Постанова
Іменем України
18 лютого 2025 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/4405/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач)
суддів: Желепи О. В., Поливач Л. Д.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 22 жовтня 2024 року
в складі судді Литвинової І. В.
у цивільній справі №757/52192/23-ц Печерського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації
та
за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про поділ майна подружжя
Короткий зміст позовних вимог та аргументи учасників справи
В листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і за спільні кошти придбали дві квартири, два машиномісця і три автомобіля. Частина майна, а саме одна квартира, одне машиномісце та два автомобілі зареєстровані за позивачем, а інше майно за відповідачем.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що вищевказане майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, повинно бути розділено у порядку поділу майна рівними частками та способом виділення частки з майна у натурі.
Водночас, скориставшись інформацією з відкритих джерел позивач дізналася, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 106 м.кв.), яка була придбана у шлюбі, правовстановлюючі документи на яку були оформлені на ім'я відповідача, 27 вересня 2023 року ним відчужена.
Позивачці стало відомо, що новим власником квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 (близька подруга матері відповідача), яка придбала квартиру на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого за №3130 від 27 вересня 2023 року. На момент укладення договору купівлі-продажу на цю квартиру відповідач перебував у шлюбі з позивачем, крім того, вона не надавала згоду відповідачеві на відчуження спільного майна подружжя. Водночас, позивач має припущення, що відповідач при укладанні договору купівлі-продажу №3130 від 27 вересня 2023 року міг використовувати заяву про згоду подружжя від 30 квітня 2021 року, якою ОСОБА_1 надавала згоду ОСОБА_2 на укладення договорів розпорядження нерухомим майном, що є об'єктом спільної сумісної власності від її імені. Однак позивач, звернувшись до Консула України Консульства України в Португалії, зареєструвала заяву про відкликання заяви про згоду подружжя від 06 квітня 2023 року №570/4-322. Вказала, що відповідач був обізнаний про відкликання цієї заяви. Гроші після продажу квартири відповідач позивачу не передавав. Враховуючи викладене, оскільки квартира АДРЕСА_2 (загальна площа 106 м.кв.), відповідачем була відчужена не в інтересах сім'ї, кошти від продажу квартири відповідач їй не передав, вважала, що вона має право на поділ отриманих грошових коштів в порядку поділу спільного майна подружжя. Посилаючись на те, що інформація щодо вартості позивачу невідома, а згідно відповіді на запит до Фонду державного майна України щодо визначення ринкової вартості квартири, на момент подачі позову, вартість такої квартири становить 12 720 000 грн, позивач вважає, що відповідач в порядку поділу спільного майна подружжя повинен компенсувати їй половину вартості такої квартири, а саме 6 360 000 грн.
Враховуючи уточнену позовну заяву від 13 березня 2024 року, просила визнати право власності за нею на квартиру АДРЕСА_3 , майнові права на об'єкт нерухомого майна, машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (V черга) (14,60 кв.м.), згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №23368/РН-Г від 15 липня 2020 року; майнові права на об'єкт нерухомого майна, машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (15 кв.м.), згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 19519/РН-Г від 31 серпня 2018 року; автомобіль КіаVenga, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1591 см куб.; автомобіль Audi Q5, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_4 , об'єм двигуна 2967 см. куб. та зобов'язати державного реєстратора/нотаріуса здійснити реєстрацію права власності за ОСОБА_1 із внесенням відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: на об'єкт нерухомого майна, машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (V черга) (14,60 кв.м.) згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №23368/РН-Г від 15 липня 2020 року; на об'єкт нерухомого майна, машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (V черга) (15 в.м.), згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №19519/РН-Г від 31 серпня 2018 року, визнати право власності на спільне сумісне майно автомобіль SuzukiVitara, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_5 , об'єм двигуна 998 см куб. за ОСОБА_2 . Також просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 894 461,00 грн грошову компенсацію для урівняння часток при поділі спільного сумісного майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, вказав, що спірна квартира АДРЕСА_5 відчужена ним за згодою позивачки, яка нею була оформлена 30 квітня 2021 року. Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_2 стосовно скасування раніше наданої заяви. Тому ОСОБА_2 вважає, що квартиру АДРЕСА_5 було відчужено подружжям та в інтересах подружжя, а відтак відчуження не було здійснено поза волею іншого з подружжя, що виключає можливість вимагати грошову компенсацію за об'єкт нерухомого майна. Таким чином поділу підлягає винятково те майно, яке перебуває у власності сторін на час звернення до суду.
Представник позивача ОСОБА_1 у відповіді на відзив вказала, що представник відповідача викладає свої доводи виключно щодо відчуження квартири, яка була відчужена поза волею позивача, які не мають відношення до предмету позову, оскільки предметом позову не є визнання договору про відчуження квартири АДРЕСА_2 , недійсним, а розглядається питання у площині поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя, грошової компенсації за відчуження квартири. До позовної заяви долучено копію заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2023 року №570/4-322 на адресу Консула України Консульства України в Португалії про відкликання заяви про згоду подружжя від 30 квітня 2021 року, про яку ОСОБА_1 повідомила завчасно ОСОБА_2 . На момент відчуження квартири колишнє подружжя перебувало у неприязних відносинах, на стадії постановлення рішення суду у справі про розлучення, а тому отримані від відчуження спільного сумісного майна, а саме квартири, кошти підлягають поділу у рівних частках між сторонами. Представник ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження того, що останній передав ОСОБА_1 грошові кошти за відчуження вказаної квартири та доказів на підтвердження, що кошти було витрачено в інтересах сім'ї.
Відповідач за первісним позовом подав зустрічний позов до ОСОБА_1 з вимогами по поділ спільного майна подружжя та просив визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (загальною площею: 62,7 кв.м.), залишивши у власності ОСОБА_1 іншу 1/2 частку квартири; залишити у власності ОСОБА_2 майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (5-та черга, площею 15 кв.м.), право власності на які зареєстровано за останнім; залишити у власності ОСОБА_1 майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (5-та черга, площею 14,60 кв.м.), право власності на які зареєстровано за останньою; визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Audі Q5, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_6 , об'єм двигуна: 2967 см куб.); залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль марки KiaVenga, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_3 , об'єм двигуна: 1591 см куб.); визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки SuzukiVitara, 2019 року випуску (VIN: НОМЕР_5 , об'єм двигуна: 998 см.куб.).
ОСОБА_1 зустрічний позов не визнала, заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , представник вказала у відзиві, що позивач за зустрічним позовом вказав не все майно, набуте сторонами у період шлюбу, зокрема квартира АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 поза волею ОСОБА_1 відчужив цю квартиру. Грошові кошти, одержані за відчуження спільного нерухомого майна, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Таким чином своїми діями відповідач нехтує інтересами ОСОБА_1 та їхніх неповнолітніх дітей, нормами чинного законодавства, оскільки привласнив кошти від реалізації спільного сумісного майна та не розподілив їх між сторонами рівними частками. Щодо пропозиції позивача за зустрічним позовом визнання права власності за ОСОБА_1 на авто SuzukiVitara, 2019 року випуску (VIN: НОМЕР_5 , об'єм двигуна: 998 см.куб.), то ОСОБА_2 передав його у користування своїй матері, яка проживає і користується ним на тимчасово окупованій території у с. Залізний Порт Скадовського району Херсонської області, тому у разі прийняття рішення на користь позивача, визнання права власності на цей транспортний засіб, не вдасться реалізувати, оскільки після реєстрації права власності на нього, ОСОБА_1 не зможе вільно розпоряджатися і користуватися ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_7 , залишивши у власності ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_7 .
Залишено у власності ОСОБА_2 майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_2 у підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_8 (5-та черга, площею 15 кв.м.) у м. Києві, право власності на які зареєстровано за ним.
Залишено у власності ОСОБА_1 майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_8 (5-та черга, площею 14,60 кв.м.) у м. Києві, право власності на які зареєстровано за нею.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Audi Q5, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_6 , об'єм двигуна: 2967 см.куб.).
Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки SuzukiVitara, 2019 року випуску (VIN: НОМЕР_5 , об'єм двигуна: 998 см.куб.).
Залишено у власності ОСОБА_1 автомобіль марки КіаVenga, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_3 , об'єм двигуна: 1591 см.куб.)
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований ОСОБА_1 поділ спільного сумісного майна подружжя не відповідає приписам частини першої статті 70 Сімейного кодексу України. Суд, відмовляючи в задоволенні первісної позовної вимоги про стягнення грошової компенсації, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що відчуження 27.09.2023 квартири АДРЕСА_9 , відбулося поза її волею та не в інтересах їхньої сім'ї. Також, здійснюючи поділ автомобілів, суд врахував пропозицію ОСОБА_2 про надання ОСОБА_1 переважного права на автомобілі, які були набуті за час перебування у шлюбі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення її позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом не враховано, що вона до укладення відповідачем договору купівлі-продажу 27.09.2023 довела до його відома відмову від надання згоди іншого з подружжя на укладення договору шляхом надсилання йому 09.05.2023 в месенджері Telegram електронного файлу заяви про відкликання заяви про згоду подружжя від 06.04.2021 №570/4-322. Проте, судом першої інстанції надано невірну оцінку поданому нею електронному доказу, що призвело до невірних висновків по справі.
Суд дійшов помилкового висновку, що квартира АДРЕСА_9 не є об'єктом поділу майна подружжя та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації.
Зазначала, що вирішуючи спір в частині поділу транспортних засобів, які перебувають у спільній сумісній власності подружжя, суд першої інстанції відійшов від рівності часток подружжя під час такого поділу.
Зауважила, що суд визнав за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Audi Q5, який був зареєстрвоаний на ОСОБА_1 . Також суд визнав за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Suzuki Vitara, який був зареєстрвоаний на ОСОБА_2 та перебував у його власності і залишив у власності ОСОБА_1 автомобіль Kia Venga. Поруч з цим під час поділу автомобілів суд не визначив вартість майна на момент поділу та не врахував, що автомобіль Audi Q5 перебував у володінні та користуванні ОСОБА_1 ; автомобіль Suzuki Vitara перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_2 і тільки йому відоме місцезнаходження даного автомобіля, його технічний стан та дійсна вартість. На думку скаржника, такий поділ є не рівнозначним та порушує права ОСОБА_1 .
За наведених обставин просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а зустрічний позову ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав письмові пояснення, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції, яка надійшла до апеляційного суду 04 грудня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року відмовлено представнику позивача - ОСОБА_4 в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої справи.
Позиція учасників справи у судовому засіданні.
Позивачка та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник відповідача - ОСОБА_5 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Позиція Київського апеляційного суду
Колегія суддів дослідила матеріали справи, вислухала доповідь судді-доповідача, заслухала пояснення позивача та представників сторін, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції та дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Фактичні обставини справи
З 22 грудня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
22 лютого 2017 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А. В. і зареєстрованого за №260.
22 лютого 2017 року ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А. В. і зареєстрованого за №261.
20 травня 2017 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Кіа Venga, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_3 , об'єм двигуна: 1591 см.куб.), згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 .
22 лютого 2018 року Київська міська рада рішенням №322/4386 перейменувала АДРЕСА_10 .
31 серпня 2018 року ОСОБА_2 набув у власність машиномісце № НОМЕР_2 у підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 , згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №19519/РН-Г.
26 березня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Suzuki Vitara, 2019 року випуску (VIN: НОМЕР_5 , об'єм двигуна: 998 см.куб.).
15 липня 2020 року ОСОБА_1 набула майнові права на машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 , згідно з договором купівлі-продажу майнових прав №23368/РН-Г.
30 квітня 2021 року ОСОБА_1 надала заяву про згоду подружжя на укладення договорів на розпорядження нерухомим майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В.
Відповідно до пункту 1 заяви про згоду подружжя, цією заявою ОСОБА_1 надала згоду розпоряджатися за ціною та на умовах на власний розсуд (продати, обміняти, здати в оренду, тощо), належним на праві спільної сумісної власності будь-яким нерухомим майном, розташованим на території України, незалежно від його форми власності, місцезнаходження, із чого саме буде складатися, її чоловіку - ОСОБА_2 .
За пунктами 2, 3 заяви нерухоме майно, яке виступатиме предметом догорів, є/буде їхньою з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю, оскільки набувалося/набуватиметься за спільні кошти, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, стверджувала, що такі правочини відповідають інтересам їхньої сім'ї та погоджувалася з тим, щоб умови та ціна договорів визначалися її чоловіком самостійно.
06 серпня 2022 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Audi Q5, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_6 , об'єм двигуна: 2967 см.куб.), згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 .
06 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про відкликання заяви про згоду подружжя, засвідчену Консулом України Консульства України в Португалії ОСОБА_6 , якою відкликала свою письмову згоду, дану ОСОБА_2 у заяві про згоду подружжя на укладання договорів розпорядження нерухомим майном, що є об'єктом спільної сумісної власності 30 квітня 2021 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В.
Згідно з вказаною заявою від 06 квітня 2023 року, ОСОБА_1 не дає письмової згоди ОСОБА_2 на розпорядження рухомим та нерухомим майном, що є об'єктом спільної сумісної власності.
27 вересня 2023 року квартира АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_3 у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бузницькою Ю. О. і зареєстрованого за №3130.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року шлюб ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 22 грудня 2012 року за актовим записом №952, у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, розірвано.
Мотиви, якими керується Київський апеляційний суд та застосовані норми права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що за час шлюбу і за спільні кошти сторони у справі набули у власність наступне майно:
- квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_2 ;
- майнові права на об'єкт нерухомого майна: машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (V черга) (14,60 кв.м.) та машиномісце № НОМЕР_2 в підземному паркінгу житлового будинку АДРЕСА_4 (15 кв.м.);
- автомобіль Audi Q5, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_4 , об'єм двигуна 2967 см. куб. та автомобіль Кіа Venga, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1591 см.куб.; зареєстровані за ОСОБА_1 ;
- автомобіль Suzuki Vitara, 2019 року випуску, VIN НОМЕР_5 , об'єм двигуна 998 см.куб., зареєстрований за ОСОБА_2
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з апеляційною скаргою, вказані обставини не оспорювала, погоджувалася з цим, заперечуючи лише спосіб поділу майна подружжя та наполягаючи на виділ у її власність квартири АДРЕСА_11 , двох машиномісць та двох автомобілів, які зареєстровані за нею, та перебувають у її фактичному користуванні, а також стягненні з відповідача грошової компенсації за відчуження квартири АДРЕСА_5 .
Щодо поділу квартири АДРЕСА_3 , та машиномісць АДРЕСА_12 та АДРЕСА_13
Як вказувалося вище, за приписами статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Сторони не домовилися про поділ набутого у шлюбі майна, в тому числі квартири АДРЕСА_3 , та двох машиномісць.
Установивши, що квартира АДРЕСА_3 , та спірні машиномісця є спільною сумісною власністю подружжя, які не домовилися щодо порядку їх поділу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх поділ між сторонами шляхом визнання за кожним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_11 та залишення у власності ОСОБА_1 права власності на майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №53 та залишення за ОСОБА_2 права власності на майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №13.
Щодо поділу автомобілів
Враховуючи, що і позивач у позовній заяві, і відповідач у зустрічному позові просили визнати прав власності на автомобіль Кіа Venga, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1591 см.куб., то спірним є поділ двох інших автомобілів Audi Q5 та Suzuki Vitara.
Здійснюючи поділ автомобілів, а саме визнаючи за ОСОБА_1 право власності на автомобілі Кіа Venga і Suzuki Vitara, а за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Audi Q5, суд першої інстанції зазначив, що враховує пропозицію відповідача ОСОБА_2 про надання позивачу ОСОБА_1 переважного права на автомобілі, які були набуті за час перебування у шлюбі.
Разом з тим, вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 доводила, що право власності на автомобілі Audi Q5 та ОСОБА_7 зареєстровано за нею і вони перебувають в її фактичному володінні та користуванні. А право власності на автомобіль Suzuki Vitara зареєстровано за ОСОБА_2 . Такий спосіб користування був узгоджений сторонами ще під час перебування у шлюбі.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на автомобіль Audi Q5 та залишити у власності ОСОБА_1 автомобілі Кіа Venga і Suzuki Vitara. Проте, мотивів такого поділу в зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 не навів.
Верховний Суд неодноразово вказував у своїх постановах, що якщо рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, є неподільним, то підлягає поділу шляхом виділення у власність кожного окремого об'єкта майна.
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Ураховуючи викладене, в тому числі, беручи до уваги доводи, наведені сторонами, щодо способу поділу спірних автомобілів, а також враховуючи, що обидві сторони просили виділити у власність ОСОБА_1 автомобіль Кіа Venga, колегія суддів приходить до висновку, що запропонований позивачем ОСОБА_1 варіант поділу є доцільним та справедливим, оскільки автомобілі Audi Q5 та ОСОБА_7 ще під час перебування у шлюбі за згодою сторін були зареєстровані за позивачем та перебувають у її фактичному користуванні. У зв'язку з цим визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку поділу майна подружжя на дані автомобілі не призведе до виникнення в неї необхідності повторного звернення до суду з метою поділу майна подружжя, а відтак забезпечить досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. З цих же підстав є справедливим визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку поділу майна подружжя на автомобіль Suzuki Vitara, який зареєстрований за ним.
Щодо стягнення грошової компенсації
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації, у зв'язку з відчуженням ОСОБА_2 квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів такого відчуження поза її волею та не в інтересах сім'ї.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов за неповного з'ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, враховуючи наступне.
Як вже вказувалося вище, 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 нотаріальну згоду на розпорядження останнім нерухомим майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. В квітні 2023 року ОСОБА_1 відкликала таку згоду, шляхом подання заяви, засвідчену Консулом України Консульства України в Португалії ОСОБА_6 .
З матеріалів справи також вбачається, що в серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року у справі №757/32693/23-ц відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено судове засідання на 01 вересня 2023 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.10.2023 у справі №757/32692/23-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. В рішенні про розірвання шлюбу встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбно-сімейні відносини та проживають окремо.
Після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, а також під час розгляду безпосередньо справи про розірвання шлюбу, а саме 27 вересня 2023 року ОСОБА_2 відчужив квартиру АДРЕСА_2 , яка була придбана під час перебування сторін у шлюбі.
З наведеного слідує, що ОСОБА_2 під час існування спору про розірвання шлюбу та окремого проживання з ОСОБА_1 без згоди останньої відчужив квартиру АДРЕСА_5 , яка була предметом спільної сумісної власності подружжя.
Проте, ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції вищевказаним обставинам не надав оцінки та як наслідок дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 не надано доказів відчуження квартири АДРЕСА_5 поза волею позивачки та не в інтересах сім'ї.
Також суд першої інстанції не надав відповідної оцінки, поданому позивачем електронному доказу на підтвердження обставин повідомлення ОСОБА_2 про відкликання згоди на розпорядження майном.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог надано скриншот екрану монітора особистого листування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 09.05.2023, де остання повідомила відповідачу про те, що вона відкликала свою згоду на розпорядження майном та вже про це йому говорила; до електронного листа ОСОБА_1 долучила файл заяви про відкликання згоди. Проте, суд першої інстанції надав оцінку цьому доказу, як письмовому, та дійшов висновку, що він не є належним, достатнім, достовірним та допустимим доказом.
Дійсно, за приписами статті 100 ЦПК України, учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.
Таким чином, наданий позивачем доказ є паперовою копією електронного доказу.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до суду з клопотанням про витребування у позивачки оригіналу електронного доказу.
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що з травня 2023 року між нею та ОСОБА_2 відбувалося постійне листування на тему розірвання шлюбу та погодження питань щодо поділу майна набутого під час шлюбу. Таким обставинам суд першої інстанції також не надав належної правової оцінки.
Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що на час відчуження ОСОБА_2 квартири, що є предметом спільного майна подружжя, між сторонами вже існували обговорення питання про розірвання шлюбу та суперечки щодо розпорядження спільно нажитим майном та фактично поділ такого майна.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_2 відчужив без згоди на це ОСОБА_1 . Тобто було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на здійснення ОСОБА_2 відчуження квартири АДРЕСА_5 .
До того ж, матеріали справи не містять доказів, що отримані від продажу квартири грошові кошти ОСОБА_2 використав в інтересах сім'ї.
Так, заперечуючи проти первісного позову ОСОБА_2 не доводив обставин використання коштів, отриманих від продажу квартири, в інтересах сім'ї та відповідно не надав суду таких доказів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення грошової компенсації, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України.
Вирішуючи спір в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 та у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі №754/3132/16-ц.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У даній справі, що переглядається, встановлено:
- відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_2 , яка була придбана у період шлюбу сторін;
- звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що загальна вартість набутого під час шлюбу майна становить 23 062 818 грн, а відтак 1/2 частина майна становить 11 531 409 грн;
- в позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що ринкова вартість майна на час розгляду справи, а саме: квартири АДРЕСА_11 становить 7 524 000 грн; вартість квартири АДРЕСА_5 - 12 720 000, що становить 1/2 частини 6 360 000 грн; майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №53 - 580 608 грн; майнові права на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №13 - 576 000 грн; автомобіль Kia Venga - 235 290 грн; автомобіль Audi Q5 - 721 050 грн та автомобіль Suzuki Vitara - 705 870 грн;
- сторони не узгодили між собою вартість спірного майна; позивач ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог надала суду докази вартості майна на час розгляду справи, а відповідач ОСОБА_2 не подав до суду доказів на спростування вартості майна та його зустрічна позовна не містить таких обґрунтувань взагалі;
- відповідач ОСОБА_2 не надав суду договору купівлі-продажу квартири від 27.09.2023, в якому наявні відомості про ринкову вартість відчуженої квартири;
- відповідач ОСОБА_2 не зазначав про необґрунтованість або невідповідність іншим матеріалам справи доказів, поданих ОСОБА_1 на підтвердження вартості спірного майна подружжя.
Звертаючись до суду з позовом та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати за нею право на спільне сумісне майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_3 , майнові права на два машиномісця, на автомобілі Audi Q5 та Кіа Venga та стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1 894 461 грн грошової компенсації для урівняння часток при поділі спільного сумісного майна подружжя, а за ОСОБА_2 визнати право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на автомобіль Suzuki Vitara.
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі №522/8676/20, від 17 січня 2024 року у справі №522/17831/20 та від 14 лютого 2024 року у справі №752/18272/18.
Враховуючи, що загальна вартість набутого під час шлюбу майна становить 23 062 818 грн, то частка кожного в майні становить 11 531 409 грн.
Оскільки ОСОБА_2 в порядку поділу підлягає виділенню майно на загальну вартість 11 403 870 грн [3 762 000 (7 524 000:2)+576 000+705 870+ 6 360 000 (12 720 000:2)], то для урівнення часток поділеного судом майна необхідно за рахунок коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в розмірі 1/2 вартості квартири - 6 360 000 грн стягнути грошову компенсацію в сумі 127 539 (11 531 409-11 403 870)]. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація в сумі 6 232 461 грн (6 360 000-127 539), що становить компенсацію за 1/2 частину квартири та різницю у вартості іншого поділеного судом майна.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації.
Висновки Київського апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовів про поділ автомобілів та стягнення грошової компенсації підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів в цій частині, а в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з мотивів наведених вище.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року в частині вирішення позовів про поділ автомобілів та стягнення грошової компенсації - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Audi Q5, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_6 , об'єм двигуна: 2967 см куб.) та автомобіль КіаVenga, 2012 року випуску (VIN: НОМЕР_3 , об'єм двигуна: 1591 см куб.).
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль SuzukiVitara, 2019 року випуску (VIN: НОМЕР_5 , об'єм двигуна: 998 см куб.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_2 та різницю у вартості іншого поділеного судом майна у розмірі 6 232 461 ( шість мільйонів двісті тридцять дві тисячі чотириста шістдесят одна) грн 00 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 06 березня 2025 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
Л. Д. Поливач