10 лютого 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1427/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі адвоката Перепечай К. В., в інтересах ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Гончар В. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Перепечай Катерини Віталіївни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Остапчук Т. В.
від 20 грудня 2023 року
у цивільній справі № 757/10198/21-ц Печерського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Держави України в особі Національного банку України
про стягнення збитків
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовомв обґрунтування якого зазначав, що між ним та ПАТ АКБ «Київ» був укладений договір про участь у фонді Фінансування будівництва № 283/4-15 від 13.06.2008. На підставі вказаного договору позивач, з метою отримання у власність трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , передав ПАТ «АКБ «Київ» грошові кошти, шляхом їх перерахування у розмірі 485 122 грн 50 коп., проте житла не отримав, оскільки відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.06.2015 № 411 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 122 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Київ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. Вказані обставини стала підставою для звернення з даним позовом, в якому ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 485 122 грн 50 коп. та інфляційні витрати у розмірі 1 261 109 грн 88 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі адвокат Перепечай К. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Стягнути понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Вказувала, що позивач належно виконав свої зобов'язання зі сплати 100 % вартості об'єкта інвестування, шляхом перерахування коштів в період з 13.06.2008 по 27.08.2008, доказом чого є відповідні квитанції. 27.08.2008 ПАТ АКБ «Київ» на суму внесених коштів видав Позивачу Свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , в якому було погоджено заплановану дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію - січень 2009 року. Ні в січні 2009 р., ні станом на дату подання позову (12 років з запланованої дати) житла позивач не отримав. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що позивач обґрунтовував свої вимоги не лише протиправною бездіяльністю відповідача в період до дати прийняття постанови НБУ від 24.06.2015 № 411 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ», а й у подальший період до дати внесення запису про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «АКБ «Київ», як юридичної особи.
Стверджує, що майно, що перебуває в довірчому управлінні, має особливий статус та повинно бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя; має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.
Вказує також, що діями відповідача було фактично протиправно позбавлено позивача, як права власності на грошові кошти, передані банку в довірче управління, так і права очікування на отримання майнових прав на об'єкт нерухомості - трикімнатну квартиру в м. Рівному.
Для подальшої реалізації своїх прав мав застосовуватись механізм, визначений в статті 23 Закону №978-IV, якою передбачено право звертатись з вимогою про заміну управителя фонду довірителів ФФБ та органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя. Утім, вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, відповідач не мав відповідного обов'язку звернення до суду з позовом про заміну управителя.
Зазначає, що долучені докази вказують на облік коштів оперативного резерву ФФБ виду А м. Рiвне, вул. Соборна, 283, у сумі 146 867грн 58 коп. Водночас, в подальшому такі кошти замість використання в інтересах та на користь довірителів було визнано кредиторською заборгованістю Концерну «СЄБА» перед ПАТ АКБ «Київ» та списано в межах ліквідаційної процедури, чим порушено приписи абз. 3 ч. 3 ст. 7, ст. 17 Закону № 978-IV.
Вважає, що залучені у довірчу власність, не можуть визнаватися заборгованістю банку (у даному випадку кредиторською) й така позиція підтверджується правовими висновками Верховного Суду в постанові від 19.12.2022 у справі №826/3830/18, та Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12638/15 (постанова від 05.06.2019), у якій вказано на те, що кошти оперативного резерву є коштами довірителів ФФБ, тобто майном ФФБ, яке обліковується на його рахунках
Також вважає, що судом не застосовано до спірних правовідносин особливості законодавства щодо захисту прав споживачів, адже позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Держави Україна в особі Національного банку України, збитків й така вимога направлена на захист прав та інтересів позивача, як споживача фінансової послуги.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу Національний Банк України, в інтересах якого діє адвокат Гончар В. М., заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх необґрунтованим, рішення суду просив залишити без змін, посилаючись на його законність.
Вказував, що укладаючи договір про участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ), позивач, відповідно до статті 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон про банки), мав право доступу до інформації щодо діяльності банку, зокрема до відомостей, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан. Оскільки така інформація надається банком на вимогу клієнта та розміщується на веб-сайті банку, позивач мав можливість аналізувати, робити висновки та оцінювати ризики для себе при укладанні Договору про участь у ФФБ.
Статтями 4 Закону про Національний банк України та 5 Закону про банки передбачено, що банки є економічно незалежними та самостійними. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Згідно зі статтею 55 вказаного Закону відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. До функцій Національного банку, які визначені статтями 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Згідно зі статтею 76 Закону про банки (в редакції на момент звернення позивача до Національного банку від 23.03.2015) Національний банк не здійснює банківський нагляд за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком порядку.
Правовідносини які склалися між Позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» регулюються укладеним між ними Договором про учать у ФФБ. Управителем ФФБ виступав Банк - ПАТ «АКБ «Київ».
Таким чином, вважає, що оскільки між позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» встановлені правовідносини, які регулюються укладеним між ними Договором про участь у ФФБ, у Національного банку відсутні правові підстави для надання оцінки діям банку щодо виконання ним умов договору, втручання у його діяльність з питань, що не належать до компетенції Національного банку, у тому числі відсутній обов'язок ініціювати заміну управителя Фонду фінансування будівництва у відповідності до Закону про фінансово-кредитні механізми.
Зазначав, що позивачем не доведена та не підтверджена бездіяльність Національного банку, а тому безпідставними є твердження, що саме внаслідок бездіяльності Національного банку було порушено право позивача на отримання у власність квартири АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні адвокат Перепечай К. В., в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представника відповідача Гончар В. М. проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Перепечай К. В., в інтересах ОСОБА_1 , та представника відповідача - Гончар В. М. , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» встановлені правовідносини, які регулюються укладеним між ними договором про участь у Фонді фінансування будівництва, та дійшов висновку про те, що у Національного банку відсутні правові підстави для надання оцінки діям банку щодо виконання ним умов договору та втручання у його діяльність з питань, що не належать до компетенції Національного банку України. Також суд вважав, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12638/15-ц від 05.06.2019, вказала на заборону включення коштів Фонду фінансування будівництва до ліквідаційної маси банку і не робила висновок щодо суб'єкта, який має ініціювати заміну управителя Фонду фінансування будівництва, з огляду на що дійшов висновку про те, що у Національного банку України відсутній обов'язок ініціювати заміну управителя Фонду фінансування будівництва у відповідності до Закону «Про фінансово-кредитні механізми».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
На підставі частини 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18 (провадження № 61-9128св19) зазначено, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає».
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 13.06.2008 позивач уклав з ПАТ «АКБ «Київ» договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 283/4-15, відповідно до якого він, в результаті фінансування будівництва, загальною вартістю 458 122 грн 50 коп., після введення об'єкта в експлуатацію стає інвестором, в подальшому забудовник оформлює об'єкт інвестування у його власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,55 кв.м.
Позивач виконав свої зобов'язання та проінвестував будівництво, шляхом перерахування коштів в розмірі 458 122 грн 50 коп.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.06.2015 № 411 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 122 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Київ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
Як підтверджується матеріалами справи, 15 травня 2020 року до Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №10741110051004822 про державну реєстрацію припинення ПАТ «АКБ «Київ» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.
Звертаючись до суду позивач вважав, що заявлені ним збитки спричинені протиправною бездіяльністю Національного Банку України, який не здійснював ефективний контроль за діяльністю ПАТ «АКБ «Київ» як управителя Фонду фінансування будівництва та ліквідував (припинив) його без правонаступника, унаслідок чого позивач позбавлений можливості повернути проінвестовані за договором про участь у ФФБ кошти.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», договір управління майном - договір, за яким установник управління здає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей та відновлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цим майном. Таким чином, договором управління майном для Фонду фінансування будівництва є договір про участь у Фонді фінансування будівництва.
Відповідно положень ст. 48 Закону України «Про банки та банківську діяльність», у разі порушення забудовником умов договору, банк-управитель Фонду фінансування будівництва має передоручити виконання функцій забудовника іншій особі, яка згідно з ст. 4 Закону «Про фінансово-кредитні механізми» має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва.
Разом із тим відповідно до ст. 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми» № 978-IV (станом на 23.03.2015) нагляд та регулювання діяльності довірителів ФФБ здійснюють спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національний банк у межах свої повноважень.
У постанові від 05.06.2019 у справі № 755/12638/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у правовідносинах щодо ФФБ норми Закону № 978-IV є пріоритетними над нормами Закону № 4452-VI, оскільки саме цей Закон № 978-IV визначає основні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла, а також особливості управління цими коштами.
Відповідно до статті 23 Закону «Про фінансово-кредитні механізми» за рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням довірителів ФФБ або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги, ФФБ може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До нового управителя переходять усі права та обов'язки щодо довірителів цього ФФБ та відповідного забудовника.
В разі ліквідації управителя ФФБ кошти на рахунку ФФБ не включаються до ліквідаційної маси управителя ФФБ і спрямовуються виключно на задоволення вимог довірителів до управителя ФФБ згідно з Правилами ФФБ.
Водночас, Закон «Про фінансово-кредитні механізми» визначивши передачу ФФБ новому управителю пріоритетною серед інших способів урегулювання правовідносин між суб'єктами системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла у разі ліквідації управителя, не встановив обов'язку ініціювати заміну управителя Фонду фінансування будівництва будь кому із суб'єктів таких правовідносин, а саме довірителям ФФБ, а бо ж за контролюючим органам, якими є Національний банк України та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Отже, як обґрунтовано виснував суд першої інстанції, у Національного банку України був відсутній обов'язок ініціювати заміну управителя Фонду фінансування будівництва у відповідності до Закону «Про фінансово-кредитні механізми».
Правові основи взаємовідносин між Національним банком України та банками визначені у Законі України «Про Національний банк України» та в Законі України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та дами (договорами) між клієнтом та банком.
До функцій Національного банку, які визначені статтями 6, 7 Закону України «Про Національний банк», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Отже, оскільки правовідносини між позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» регулювались укладеним між ними договором про участь у Фонді фінансування будівництва, у Національного банку відсутні правові підстави для надання оцінки діям банку щодо виконання ним умов договору та втручання у його діяльність з питань, що не належать до компетенції Національного банку України.
Зважаючи на відкликання 24.06.2015 банківської ліцензії та початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Київ», припинені повноваження Національний Банк щодо здійснення нагляду та регулювання діяльності довірителів ФФБ відповідно до ст. 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми» № 978-IV, а здійснюваний Національним Банком банківський нагляд, відповідно до ст. 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність», обмежений отриманням звітності банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію.
Відповідно до положень ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції на момент прийняття рішення про відкликання банківської ліценції ПАТ «АКБ «Київ») Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Відповідно до ч 7 вказаної статті, органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, доводи позивача про бездіяльність Національного Банку України під час ліквідації ПАТ АКБ «Київ» такими, що не ґрунтуються на положеннях законодавства, що регулює спірні правовідносини, адже у Національного банку були відсутні відповідні повноваження щодо банку, у якому запроваджено ліквідаційну процедуру, та відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги проте, що Національний банк зобов'язаний був звертатись з відповідними позовом про заміну управителя Фонду фінансування будівництва.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Апеляційний суд звертає увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, й передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач не надав належних доказів на підтвердження спричинення йому збитків та порушення його прав на отримання у власність квартири АДРЕСА_3 , саме внаслідок діяльності (бездіяльності) Національного банку України.
Складові для відшкодування майнової шкоди відсутні, адже протиправна поведінка відповідача не доведена, що виключає покладання на останнього обов'язку відшкодування позивачу 485 122 грн 50 коп. та інфляційних втрати у розмірі 1 261 109 грн 88 коп.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відстуні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Перепечай Катерини Віталіївни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 05 березня 2025 року.
Судді: Є. П. Євграфова
О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик