05 березня 2025 р. № 400/11107/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівГоловного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вул. Кравчука, 22В,м. Луцьк,Волинська обл., Луцький р-н,43026, майдан Київський, 6,м. Луцьк,Луцький р-н, Волинська обл.,43027 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправним та скасування рішення від 29.05.2024 року № 143450003461; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 № 143450003461 від 29.05.2024 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком, як матері дитини-інваліда з дитинства;
- зобов'язати відповідача 2 призначити позивачці пенсію за віком як матері дитини-інваліда з дитинства відповідно до статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV з 19.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона має дочку, яка визнана в установленому порядку дитиною інвалідом. Позивачка звернулась до відповідача 2 з заявою про призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV. Однак, оскарженим рішенням відповідач 1 відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю підтвердження інвалідності дитини до 6-річного віку. Позивачка вважає таку відмову безпідставною, що і стало підставою для її звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 02.12.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначив, що заяву позивачки було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області та прийнято оскаржуване рішення, яким позивачці відмовлено у призначені пенсії. Так, до заяви про призначення дострокової пенсії за віком Позивачем додано довідку ЛКК № 10 від 12.01.2024 року на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не містить підстав видачі. Висновок ЛКК про те, що дитина, мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю, як передбачено Порядком № 22-1, відсутній. Оскільки право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058 позивакою не підтверджено, тому підстави для призначення зазначеного виду пенсії у позивачки відсутні. Крім того, відповідач 1 зазначив, що оскільки позивачкою звернення за призначення дострокової пенсії за віком відбулося 22.05.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, визначеного ст. 115 Закону № 1058, а саме досягнення віку 50 років, то вимога позивачки призначити дострокову пенсію за віком відповідно до ст. 115 Закону № 1058 з 19.04.2024 є безпідставною.
Відповідач 2 у задоволенні позову просив відмовити, надавши відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначив, з урахуванням відсутності доказів, що ОСОБА_3 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до шестирічного віку, Позивач немає права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ст. 263 КАС України.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_2 - є матір'ю ОСОБА_3 , особи з інвалідністю з дитинства.
Відповідно до виписки з Акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 10 ААБ №540011 ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства та встановлено другу групу інвалідності з 20.09.2013.
Також, згідно довідки ЛКК від 12 січня 2024 року № 10, видану Комунальним некомерційним центром “Єланецьким центром первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_3 мала бути інвалідом дитинства до 6 років. Діагно дитини: епілепсія, генералізована форма, часті приступи.
22.05.2024 позивачка звернулась до відповідача 1 з заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV.
29.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву від 22.05.2024 та додані до неї документи та прийнято рішення № 143450003461 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону № 1058, оскільки довідка ЛКК не містить підстав видачі.
Не погодившись із вказаним рішенням позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Суд звертає увагу на те, що Законом України № 2249-VIII від 19.12.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2449-VIII від 07.06.2018року), з метою приведення норм діючого законодавства у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, - внесено зміни до ряду законодавчих актів України, які містять положення щодо закріплення та реалізації прав осіб, яким встановлено інвалідність: до Кодексу законів про працю України, Сімейного кодексу України, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Законі України "Про державну допомогу сімям з дітьми", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", Закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".
Зокрема, відбулась така заміна в назвах та текстах вищенаведених законодавчих актів таких слів: "інвалід" - на "особа з інвалідністю", "дитина-інвалід" - на "дитина з інвалідністю", "інвалід з дитинства" на "особа з інвалідністю з дитинства".
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що жінки, які народили пятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до положень пункту в) статті 94 наведеного Закону дітям-інвалідам віком до 16 років соціальні пенсії призначаються в розмірі 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком.
Поза увагою суду під час розгляду справи не може залишитись те, що окремо, така категорія громадян як батьки дітей-інвалідів та батьки дітей - інвалідів з дитинства в якості категорії громадян, на яких поширюються пільги на вихід на пенсію на пільгових умовах, чинним законодавством не виділена.
Так само, як на даний час у законодавстві України існує і термінологічна невизначеність самих понять "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 року замінене на "дитина з інвалідністю") та "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 року замінене на "особа з інвалідністю з дитинства"), а відповідно відсутнє і чітке розмежування цих понять.
Цього поняття не містить ані Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), ані Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16 листопада 2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III).
Відповідно до статті 6 Сімейного Кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Єдиними законодавчими актами, які містять визначення поняття "дитина інвалід" (з 19.12.2017 року замінене на "дитина з інвалідністю") - є Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (до зміни 19.12.2017 року назви - Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні") та Закон України "Про охорону дитинства".
Так, відповідно до положень абзацу третього статті 1 наведеного Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" дитина-інвалід ("дитина з інвалідністю") - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Водночас, абзац другий наведеної статті містить визначення, відповідно до якого: інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" містить абзац, відповідно до якого визначено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Окрім того, положення цієї статті містять відповідний абзац про те, що дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров'я та розвиток у зв'язку з інвалідністю, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини це дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах.
У Законі України "Про державну соціальну допомогу дітям - інвалідам та інвалідам з дитинства" встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.
Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни, залежно від діагнозу.
Таким чином, визначення категорії інвалідів все ж можна зробити, виходячи з логічного тлумачення норм законодавства, а також законодавчо закріплених понять "дитина" та "інвалідність" (яка настає у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами):
- "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 року - "дитина з інвалідністю") - це статус, який надається дитині від народження до 18 років у разі наявності двох обов'язкових фактів: 1) виявлення відповідного захворювання, травм чи вроджених вад до 6-річного віку та 2) встановлення на підставі відповідної документації закладів охорони здоров'я до досягнення дитиною 6 років інвалідності вперше;
- "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 року - "особа з інвалідністю з дитинства") - це статус дитини, який надається дітям від 6 до 18 років у випадках, коли сама інвалідність може наставати як до 6 років так і після (а не до 6-ти років) внаслідок певних травм та захворювань чи вроджених вад, - однак вперше така інвалідність встановлена у визначеному законом порядку на підставі медичної документації - вже після досягнення дитиною 6-річного віку.
Показанням для визначення інвалідності у дітей - є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.
Разом з тим, загальновідомим та беззаперечним є той факт, що будь-які діти (в тому числі, і до 18 років), які мають інвалідність, незалежно від часу її встановлення, - вимагають опіки та постійного нагляду, який, відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати законні представники: батьки; усиновителі; опікуни чи піклувальники; прийомні батьки; батьки-вихователі; патронатні вихователі.
Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, забезпеченні медикаментами, технічними й іншими засобами, здійсненні реабілітаційних заходів, з медичної, соціальної, трудової та професійної реабілітації, побутового обслуговування, а також- встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Відтак, відповідно, посиленого соціального захисту потребують і особи, які доглядають за дітьми, які мають інвалідність, - як до досягнення ними 6-річного віку, так і у віці від 6 до 18 років.
Поряд з цим, зі змісту статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можна зробити висновок, що право на дострокове призначення пенсії як матерям "дітей-інвалідів" та і матерям "інвалідів з дитинства" обмежується кількома умовами:
- виховання дитини-інваліда або інваліда з дитинства до шестирічного віку, якнайменше;
- досягнення жінкою, яка виховувала дитину-інваліда або інваліда з дитинства 50-річного віку;
- наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).
Окрім того, згідно даної статті - до поняття інвалідів з дитинства включено також дітей-інвалідів віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до пункту 2.18 цього Порядку № 22-1 - визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Таким чином, суд приходить до переконання, що самим відповідачем, управлінням Пенсійного фонду, неправильно трактується вищенаведена норма Порядку №22-1, оскільки безпосередньо сама норма пункту 2.18 Порядку і містить не лише розмежування понять "інвалід з дитинства" та "дитина-інвалід", але й ставить в залежність від цих понять та часу набуття відповідного статусу дітьми - обов'язковість подання матерями таких дітей тих чи інших документів при зверненні за призначенням дострокової пенсії, - відповідно, а саме:
- обов'язковість подання висновку ЛЛК про те, що дитина, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, - для матері, дитині якої встановлено статус "дитини-інваліда" (а не статус "інваліда з дитинства") після досягнення шестирічного віку;
- обов'язковість подання висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) - для матері, дитині якої встановлено статус "інваліда з дитинства" (а не статус "дитини-інваліда") після досягнення вісімнадцятирічного віку.
При цьому, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини, яка має статус "інваліда з дитинства" - "дитиною-інвалідом" до 6-ти річного віку.
Тобто, вимога про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії дітей-інвалідів, а не інвалідів з дитинства, до якої відносився дочка позивачки.
Відтак, твердження відповідачів спростовуються самим же пунктом 2.18 вищенаведеного Порядку №22-1, на який відповідач посилається у рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу та у відзиві.
Як вже було зазначено вище, в ході розгляду даної справи встановлено, що дочка позивачки визнана інвалідом з дитинства - ще до досягнення 18-річного віку, що визнається відповідачем і про, що є відповідні висновки.
У даному випадку, всі вказані документи наявні у позивачки та надавалися відповідачу, що не заперечується відповідачем.
Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що право на призначення дострокової пенсії мають не тільки матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а і матері осіб з інвалідністю віком до 16 років.
Документи, які підтверджують встановлення у віці до 16 років інвалідності дитині позивача, були надані відповідачу із заявою про призначення пенсії.
У даному випадку позивачем було надано до органу Пенсійного фонду всі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, а саме документи, які підтверджують, що інвалідність її доньки настала до досягнення вісімнадцятирічного віку, та підпадає під категорію інвалід з дитинства до 16 років.
В зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими, а вказана відповідачем підстава для відмови у призначенні пенсії - не ґрунтується на приписах чинного законодавства. Відтак, спірне рішення підлягає скасуванню.
Належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах буде зобов'язання відповідача 2 призначити позивачу достроково пенсію за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України № 1058-IV як матері дитини-інваліда з дитинства.
Разом із тим, суд вважає помилковими твердження позивакиа, що дії стосовно призначення пенсії мають бути здійснені ГУПФ України у Миколаївській області, з огляду на наступне.
Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо неї позовних вимог.
Суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії позивачці, є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачці пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Щодо дати, з якої належить призначити пенсію, суд вказує таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі звернення за пенсією після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку пенсія за віком призначається з дня звернення.
Суд установив наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком з дня набуття нею 50-річного віку, з 20.04.2024 (позивачка ІНФОРМАЦІЯ_2 , заяву подано 22.05.2024).
Отже, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.
Так, позивачкою сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, оскільки їй відмовлено в частині вимог, що є похідними і за які додатково судовий збір не сплачується, стягненню підлягає судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (органу, який прийняв скасоване рішення).
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 263 КАС України, суд,-
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В,м. Луцьк,Волинська обл., Луцький р-н,43026 13358826) Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (Київський майдан, будинок 6, м. Луцьк, олинська область, 43026, ЄДРПОУ 13358826) № 143450003461 від 29.05.2024.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (Київський майдан, будинок 6, м. Луцьк, Волинська область, 43026, ЄДРПОУ 13358826) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) дострокову пенсію за віком з 20.04.2024 відповідно до 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV.
4. В решті вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В,м. Луцьк,Волинська обл., Луцький р-н,43026 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов