про зупинення провадження у справі
Справа № 380/433/25
06 березня 2025 р.
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження питання про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою від 15.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 27.01.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Разом з відзивом відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке мотивоване тим, що ч. 1 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 та 25 січня 2023 року виключений із списків особового складу. Позивач дізнався про своє, на його думку, порушене ІНФОРМАЦІЯ_4 право 26.01.2023 в день отримання витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про виключення його із списків особового складу частини. До відповідача із заявою позивач звернувся лише у серпні 2024 року, на яку отримав відповідь у вересні 2024 року. До Львівського окружного адміністративного суду звернувся лише 10 січня 2025 року, тобто більш як через три місяці після звільнення та більш ніж три місяці від отримання відповіді відповідача.
Перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до таких висновків.
Залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження в справі: обов'язкове і факультативне. Факультативне зупинення провадження в справі передбачене тоді, коли суд має право зупинити провадження у провадженні з урахуванням обставин справи та позицій сторін. Факультативними є підстави, передбачені ч. 2 ст. 236 КАС України.
Пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України визначено, що суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Адміністративно-процесуальне законодавство України не містить дефініції терміну «подібні правовідносини».
Тлумачення визначення «подібності правовідносин» міститься, зокрема, у ряді постанов Верховного Суду, а саме: від 13.02.2019 у справі № 802/3999/15-а, від 03.07.2019 у справі № 826/27404/15, від 22.12.2022 у справі №540/461/21 від 18.01.2023 у справі №600/1549/21-а тощо.
За змістом вказаних постанов подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 до 25.01.2023. До суду позивач звернувся 10.01.2025.
Судом встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на розгляді Верховного Суду перебуває адміністративна справа №460/21394/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року за наслідками перегляду рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, предметом спору у якій є нарахування та виплата грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 30 січня 2023 року та здійснення нарахування грошового забезпечення за указаний період відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №460/21394/23, а ухвалою від 13 лютого 2025 року справу передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
Як підставу для передачі справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду колегія суддів зазначила, що у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України [якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби].
Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Тож для вирішення питання яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин необхідно з'ясувати з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Під час касаційного перегляду установлено наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання, зокрема:
1) у постановах від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23 Верховний Суд, до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
2) у постановах від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року] Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
3) у постанові від 05 грудня 2024 року у справі №560/866/24 [предмет спору - нарахування та виплата індексації заробітної плати за період з 2013 по 2017 роки; дата звернення до суду з позовом - 18 січня 2024 року] Верховний Суд дійшов висновку про те, що нові зміни в законодавстві, які обмежують строк звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону. Тобто, в указаній постанові Верховний Суд застосовує статтю 233 КЗпП України у редакції, яка була чинною у період, за який позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
Тож, з урахуванням наявності різних підходів до застосування приписів статті 233 КЗпП України колегія суддів, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, вважає за необхідне передати цю справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу з метою відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23, від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23.
Суд приходить до висновку, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду у адміністративній справі №380/433/25, є подібними до правовідносин у справі №460/21394/23, оскільки спір у справі також виник у зв'язку з порушенням відповідачем, на думку позивача, законодавства про оплату праці військовослужбовців, а також у справі, що розглядається, суд також повинен вирішити питання щодо застосування строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній після 19 липня 2022 року).
Консультативна рада європейських суддів зазначила, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність (пункт 1 Висновку № 20 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо ролі судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10 листопада 2017 року).
У свою чергу, Венеціанська комісія зауважила, що "у системі забезпечення незалежності суддів вищі суди забезпечують єдність судової практики на всій території країни через свої рішення по окремих справах (пункт 71 Доповіді Венеціанської комісії "Європейські стандарти в сфері судочинства систематичний огляд" (Висновок від 3 жовтня 2008 року № CDL-JD (2008)002). Незалежність у структурі судової системи; Доповідь Венеціанської комісії щодо незалежності судової системи: незалежність суду (Висновок від 16 березня 2010 року № CDL-AD (2010)004).
Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12, пункт 123), згідно з якою забезпечуючи юридичну визначеність суд гарантує дотримання принципу ефективного здійснення правосуддя.
Враховуючи заявлені позивачем вимоги по даній справі, неоднакові на час розгляду даної справи підходи суду касаційної інстанції під час вирішення питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, суд дійшов висновку, що розгляд цієї справи загалом, а також вирішення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є об'єктивно неможливими до прийняття рішення Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду касаційної скарги у межах справи №460/21394/23, тому провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії підлягає зупиненню.
Керуючись ст. ст. 236, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
зупинити провадження у справі №380/433/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили постановою Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі №460/21394/23.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України.
Суддя Чаплик І.Д.