про залишення позовної заяви без руху
04 березня 2025 рокусправа № 380/967/25
Львівський окружний адміністративний суд
в складі судді Желік О.М.,
за участю секретаря судового засідання Клочко Н.С.,
представника позивача Яцик Г.М.,
представник відповідача Черевка М.М.
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області із вимогами визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 22.04.2021 №86221301014 на загальну суму 510 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 22.04.2021 № 862013010714 в сумі 340 грн.; податкове повідомлення-рішення від 22.04.2021 № 861813010714 форми «Р» за платежем податок на додану вартість на суму 2352850,75 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 22.04.2024 №862113010714 в сумі 1012 грн.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Желік О.М. від 07.02.2025 в справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
26.02.2025 до суду від Головного управління ДПС у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву. Окрім відзиву, до суду також надійшло й клопотання залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Обґрунтовано клопотання тим, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 22.04.2021 №862213010714, №862013010714, №861813010714, №862113010714 надіслано позивачу поштою з повідомленням про вручення 22.04.2021 (згідно квитанції 7903406969156) на зареєстровану податкову адресу: АДРЕСА_1 . (лист повернувся 22.05.2021 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання»).
Представник відповідача звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не подавав до контролюючого органу відомостей про зміну даних, які вносяться до Облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою №5ДР (розділ ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 року №822). Зазначає, що в базах податкового органу адреса позивача зазначена як - АДРЕСА_1 .
Також представник наголошує, що копію наказу від 21.01.2021р. №177-ПП «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_1 » та письмове повідомлення від 21.01.2021р. №35/13-01-07- 14 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки згідно зазначеної інформації податкового органу було вручено особисто 22.01.2021 року.
Отже, відповідач відмічає, що позивач був обізнаний про проведення перевірки та обов'язку надання документів згідно письмового повідомлення, що «відповідно до п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України, що слід починаючи із зазначеного терміну, забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувались в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби». ФОП ОСОБА_1 згідно вищезазначеного повідомлення не надав первинних документів, які б підтверджували отримані доходи, документально підтверджені витрати, а саме: банківські виписки, рахунки, акти виконаних робіт, відомості нарахування та виплати заробітної плати, накладні, книгу обліку доходів і витрат, книгу обліку доходів (для платників єдиного податку) та інші документи, що стосуються підприємницької діяльності, про що складено акт від 26.02.2021р. за № 156/13-01-07-14-08 «Про ненадання документів до перевірки».
У підготовчому засіданні, що відбулось 04.03.2025, представник відповідача подане клопотання підтримав та просив таке задовольнити. Представник позивача щодо задоволення клопотання заперечила.
Вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду суд враховує таке.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої цієї статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №809/1087/17, від 22.11.2018 у справі №815/91/18 та від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Суд відзначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, та запобігає зловживанням.
Так, суд встановив, що позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.04.2021 №862213010714, №862013010714, №861813010714, №862113010714.
Частинами третьою, четвертою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Суд враховує, що питання строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою щодо оскарження податкового повідомлення-рішення не є чітко визначеним.
Так, Верховний Суд у постанові від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18 зазначив, зокрема, що строк для звернення платника податків із позовом щодо оскарження податкового повідомлення-рішення до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Водночас Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 відступив від указаної вище правової позиції та сформулював новий правовий висновок.
Зокрема, у даній постанові Верховний Суд зазначає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду.
Суд зауважив, що аналіз статті 102 ПК України свідчить про те, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення, взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Отже, Верховний Суд вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Таким чином, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, як встановлено частиною першою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому при застосуванні висновків Верховного Суду, суди повинні враховувати саме його останню правову позицію.
Як вже зазначалось вище, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.04.2021 №862213010714, №862013010714, №861813010714, №862113010714.
Податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.04.2021 №862213010714, № 862013010714, № 861813010714, № 862113010714 надіслано ОСОБА_1 поштою з повідомленням про вручення 22.04.2021р. (згідно квитанції 7903406969156) на зареєстровану податкову адресу: 82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Кобилянської, 9.
Як видно з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось 22.05.2021 до податкового органу разом з конвертом, на такому зазначено причини повернення поштового відправлення: «за закінченням терміну зберігання».
Суд зазначає, що у відповідності до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за № 124/28254, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2021 року по справі № 640/8096/19 у якій колегією судів зазначено, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.
У постанові від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19 Верховний Суд також зазначав, що у разі обрання податковим органом способу надіслання кореспонденції поштою та якщо поштова служба не може вручити платнику податків відповідного документа, такий відповідно до абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 ПК України вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
При цьому добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.10.2020 у справі №140/30/20, від 11.06.2020 року у справі №823/1606/17.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що Головним управлінням ДПС у Львівській області при направленні позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дотримано приписів як ПК України, так і Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України.
Принагідно суд вважає необхідним звернути й увагу на те, що копію наказу від 21.01.2021р. №177-ПП «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_1 » та письмове повідомлення від 21.01.2021р. №35/13-01-07-14 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, які були направлені позивачу за аналогічною податковою адресою, було йому вручено особисто 22.01.2021, що підтверджується знімком екрану щодо відстеження поштового відправлення №7900825842035, та копією квитанції про скерування поштового відправлення.
Відтак, оскільки строк на оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області від 22.04.2021 №862213010714, № 862013010714, № 861813010714, № 862113010714 в силу приписів Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 розпочався 22.05.2021, кінцевим строком на їх оскарження до суду є 22.11.2021.
До Львівського окружного адміністративного суду позивач звернувся засобами поштового зв'язку 20.01.2025, що свідчить про пропуск ним строку звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами.
Разом з адміністративним позовом представником позивача подану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. У такій заяві представник позивача посилається на те, що зміна судової практики не повинна порушувати принципу правової визначеності та стабільності правового регулювання.
Окрім цього представником зазначено, що ОСОБА_1 фактично з 2020 року проживає в Республіці Польща, та йому не було відомо про проведення перевірки та нарахування податкових зобов'язань, штрафних санкцій згідно оскаржуваних рішень Головного управління ДПС у Львівській області.
З приводу зазначених представником у заяві про поновлення строку звернення до суду причин його пропуску суд відзначає, що зміна судової практики в бік застосування більш коротких строків звернення до суду (26.11.2020) із позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень відбулась перед винесенням Головним управлінням ДПС у Львівській області податкових повідомлень-рішень від 22.04.2021 №862213010714, № 862013010714, № 861813010714, № 862113010714.
Також суд відзначає, що як видно з копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон, останній не проживав безперервно на території Республіки Польща, оскільки такий паспорт містить відмітки як про в'їзди позивача на територію України, так і про виїзди за її межі.
Надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, суд враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а.
Суд звертає увагу, що проживання ОСОБА_1 за межами території України залежало від його власного волевиявлення, а відтак відповідна причина пропуску строку звернення до адміністративного суду не може визнаватись поважною.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України.
Пунктом 3 статті 123 КАС України встановлено, що суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або підстави вказані ним у заяві, будуть визначені судом неповажними.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (пункт 4 статті 123 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, Суд, за заявою учасника справи поновлює попущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, дослідивши зазначені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини пропуску позивачем строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що такі не є поважними, а тому позовна заява підлягає залишенню без руху із одночасним встановлення позивачу строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин його пропуску.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243, 251, 256, 294, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень - залишити без руху.
Позивачу усунути недоліки позовної заяви у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали невідкладно направити позивачу.
У випадку невиконання вимог ухвали по усуненню недоліків позовної заяви у визначений термін, така буде вважатись неподаною та повернута позивачеві відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.
Повний текст ухвали складено та підписано 05.03.2025.
Суддя Желік О.М.