05 березня 2025 рокусправа № 380/19478/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» (вул. Львівська 2А, с. Жовтанці, Кам'янка-Бузький р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 38332186) до Львівської митниці (вул. Т. Костюшка 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» до Львівської митниці, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/000465/2 від 09.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Контракту №2018MR від 09.01.2019, інвойсу № CLR202400000032 від 02.08.2024, ним ввезено на митну територію України товар - сталеві панельні радіатори для центрального опалення з неелектричним нагрівом.
На підтвердження заявленої митної вартості товару та її визначення за основним методом, декларантом подано до митного органу всі підтверджуючі документи, проте за результатами розгляду поданих декларантом документів Львівська митниця не погодилася із зазначеною митною вартістю та винесла рішення про коригування митної вартості товару.
Позивач вважає протиправним спірне рішення відповідача, оскільки коригування митної вартості за допомогою другорядного методу (резервним) носить протиправний характер, а надані до митного оформлення документи мали всі необхідні відомості для перевірки заявленої позивачем митної вартості за основним методом. Крім того, винесення оскаржуваного Рішення, завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Позивача, що полягає у значних матеріальних збитках які полягають у сплаті зайвих платежів. Відмова у визнанні заявленої митної вартості є безпідставною та протиправною оскільки ґрунтується на суб'єктивній думці посадової особи що винесла Рішення, та спотворенні фактів на підставі яких відповідач обґрунтовує Рішення. Відповідач протиправно зобов'язав декларанта надати додаткові документи за відсутності підстав, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України; не навів доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості або відсутність в них всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ухвалою суду від 23.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що митницею встановлено розбіжності в поданих документах, відсутність належних документів, що підтверджують складові митної вартості. У додатково наданих декларантом документах не усунуто та не роз'яснено виявлені розбіжності, що є, відповідно до ч. 6 ст. 54 МКУ, підставою для відмови у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю. Витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв'язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов'язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об'єктивних даних, та піддаватися обчисленню. Однак, позивач не надав жодних витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.
Відповідач зауважує, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів. У цій спірній ситуації митниця послідовно застосовувала методи визначення митної вартості імпортованих товарів.
Вважає, що осадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема ч.2 ст. 53 МК України. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Між позивачем (Покупець) та Caloree Dis Ticaret LTD. Sti., (Продавець) 01.03.2018 укладено зовнішньоекономічний контракт №2018/MR (далі - Контракт), відповідно до п. 1.1. якого Продавець повинен продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, найменування, асортимент і кількість якого зазначаються у відповідних інвойсах.
Пунктом 2.1. Контракту визначено, що ціни на Товар узгоджуються на кожну партію і вказуються в інвойсах.
На виконання вимог Контракту, відповідно до інвойсу № CLR202400000032 від 02.08.2024, ним ввезено на митну територію України товар - сталеві панельні радіатори для центрального опалення з неелектричним нагрівом.
З метою митного оформлення вказаного товару, позивач 08.08.2024 подав до митного органу електронну митну декларацію №24UA209150008960U5, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації: Вироби з чорних металів: сталеві панельні радіатори для центрального опалення з неелектричним нагрівом. Радіатори являють собою прямокутну панель, що складається з двох зварених разом сталевих листів з відштампованими поглибленнями, які при зварці створюють канали для циркуляції теплоносія. Іноді для збільшення циркуляції тепловіддачі до тильної сторони панелі приварюються П-образні сталеві ребра, декілька таких панелей можуть об'єднуватися в пакет. Призначені для Торгівельна марка: CALOREE. Країна виробництва: TR. Виробник: Caloree Dіs Ticaret LTD. Sti.
Разом з митною декларацією декларантом, в якості підстави для застосування основного методу, було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її: Контракт № 2018MR від 09.01.2019 та Додатки 2, 3, 4, 8; прайс-лист від 03.10.2023; проформа-інвойс UA3-240610-49 від 12.06.2024; інвойс № CLR202400000032 від 02.08.2024; платіжна інструкція в іноземній валюті № 31 від 13.06.2024; платіжна інструкція в іноземній валюті № 41 від 01.08.2024; договір транспортного експедирування МЛЗ-240103-1 від 03.01.2024; заявка МЛЗ-240103-1-9 від 30.07.24; автотранспортна накладна CMR №809395; рахунок-фактура МЛ0805-0001 від 05.08.2024 та Акт надання послуг №МЛ0812-003 від 12.08.2024; довідка про транспортно-експедиційні витрати № МЛЗ-240103-1-9 від 05.08.2024; експортна декларація 24341300ЕХ00633814 від 02.08.2024.
Відповідач надіслав декларанту вимогу про надання додаткових документів.
У свою чергу, декларант додатково подав: рахунок-проформа UA3-240610-49 від 12.06.2024; платіжні доручення № 31 від 13.06.2024, № 41 від 01.08.2024; заявка на перевезення №МЛЗ-240103-1-9 від 30.07.2024; рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг № МЛ0805-0001 від 05.08.2024; довідка про транспортні витрати МЛЗ-240103-1-9 від 05.08.2024; договір на перевезення №МЛЗ-240103-1 від 03.01.2024; прайс-лист від 03.10.2023; каталог продукції від виробника; копія митної декларації країни відправлення №24341300ЕХ00633814 від 02.08.2024.
За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/000465/2 від 09.08.2024. Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209150/2024/000075.
В графі 33 спірного рішення відповідачем вказано наступні недоліки:
- подана до митного оформлення CMR №809395 від 03.08.2024 у гр.22 не містить відміток відправника (ні підпису, ні печатки відправника), у гр.3 даної CMR зазначено місце розвантаження вантажу-Україна, а у графі 4 зазначено місце завантаження - Туреччина, що є порушенням вимог ЗУ «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 №57-V та ст.5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956), оскільки не вказано відомостей про конкретне географічне місце розвантаження товару та дату та конкретне географічне місце завантаження товару;
- у рахунку на оплату транспортних послуг №МЛ0805-0001 від 05.08.2024 зазначено маршрут перевезення вантажу: Бурса, Туреччина - Порубне, пункт пропуску - Верин, Україна. Відповідно до гр. 20 МД задекларовано умови поставки - FCA Bursa, однак, місцем складання ЦМР (гр.21) зазначено - ISTANBUL. Протиріччя у даних не дає змоги встановити точний маршрут перевезення, відповідно митний орган не має можливості перевірити правильність розрахунку складових митної вартості товару, що є порушенням ч. 2 ст. 52 МКУ;
- відсутні відомості про вартість завантаження у транспорт та відомості про те, хто несе такі витрати у транспортних документах. На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс, які були прийняті Міжнародною торговою палатою при умовах поставки FCA продавець на власному складі, підприємстві чи в іншому зазначеному покупцем місці передає товар перевізнику, здійснює всі витрати, пов'язані із завантаженням товару, і сплачує митні платежі у країні-експортері. Оскільки відвантаження товару здійснювалось не з адреси відправника (відповідно з умовами договору, умови поставки FCA Bursa), а відомості щодо завантаження товару м. ISTANBUL, імовірно вартість навантаження товару не включена у вартість товару та не підтверджена документально, що унеможливлює обчислення числового значення вартості такої послуги;
- у поданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення №24341300ЕХ00633814 зазначені умови поставки (FCA- ISTANBUL) відмінні від визначених договором та задекларованих у МД №24UA209150008960U5;
- поданий прайс-лист від 03.10.2023 виставлений на інших умовах поставки ніж передбачені договором.
«Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів . Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA408020/2024/034830 від 08.07.24, де митна вартість товару з схожими характеристиками (щодо ваги, умов поставки, часу оформлення та країни походження) становила 2,63 дол. США за кг.».
Вважаючи протиправним рішення відповідача про коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України).
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до положень ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні- експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до положень ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
За змістом ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно положень ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30.10.1947, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.
Згідно з Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції таких органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Згідно матеріалів справи, відповідач надіслав позивачу (уповноваженій особі декларанта) щодо кожної митної декларації повідомлення про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МК України.
Суд зауважує, що витребування документів, визначених ч. 3 ст. 53 МК України, може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості товару, а саме: якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України: 1) містять розбіжності; 2) містять наявні ознаки підробки; 3) не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 4) не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Поряд з цим витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.
Наведені висновки узгоджуються з правовим висновками, викладеними у подібних правовідносинах як Верховним Судом України у судових рішеннях від 31.03.2015 у справі №21-127а15, від 02.06.2015 у справі №21-498а15, так і Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, від 14.08.2018 у справі №826/5868/16.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2021 у справі № 540/2605/18, від 07.02.2023 у справі № 804/5961/16, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару.
Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи інформації щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції. Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).
Такими принципами, згідно з додатком до Резолюції, зокрема, є: - право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть враховані адміністративним органом; - виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.
Перелічені принципи частково імплементовані у нормах Митного кодексу України, які передбачають проведення консультацій між митним органом та декларантом, вимогами цього кодексу щодо належного мотивування при витребуванні додаткових документів під час контролю правильності визначення митної вартості, щодо вичерпного роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів.
Втім, обставини вказаної справи свідчать про відсутність практичної реалізації вказаних принципів в діяльності відповідача. Зокрема, на це вказує формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у своїй постанові від 12.04.2018 у справі №820/2014/17.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також зазначає, що відсутність в рішеннях про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
При розгляді справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.
Щодо наведених відповідачем в спірному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2024/000465/2 від 09.08.2024 порушень, суд зазначає таке.
У рішенні відповідач вказав, що подана до митного оформлення CMR №809395 від 03.08.2024 у гр.22 не містить відміток відправника (ні підпису, ні печатки відправника), у гр.3 даної CMR зазначено місце розвантаження вантажу-Україна, а у графі 4 зазначено місце завантаження - Туреччина, що є порушенням вимог ЗУ «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 №57-V та ст.5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956), оскільки не вказано відомостей про конкретне географічне місце розвантаження товару та дату та конкретне географічне місце завантаження товару.
Суд зазначає, що за змістом п. 6 частини 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Тобто законодавець розмежував поняття документів які підтверджують вартість перевезення на «транспортні (перевізні) документи» та «документи, що містять відомості про вартість перевезення».
З метою підтвердження транспортної складової митної вартості товару декларант позивача подав до митного оформлення наступні документи: договір на перевезення №МЛЗ-240103-1 від 03.01.2024; заявка на перевезення №МЛЗ-240103-1-9 від 30.07.2024; рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг №МЛ0805-0001 від 05.08.2024; довідка про транспортні витрати МЛЗ-240103-1-9 від 05.08.2024; автотранспортна накладна (CMR) №809395.
Відповідно до заявки на перевезення №МЛЗ-240103-1-9 від 30.07.2024, перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом Бурса, Туреччина - с. Верин, Миколаївський р-н, Львівська обл., Україна, автомобілем Renault, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Саме таким автомобілем здійснювалось перевезення вантажу, що підтверджується відміткою у гр. 18 автотранспортної накладної (CMR) №809395.
Окремо суд зауважує, що у наявній в матеріалах справи копії автотранспортної накладної (CMR) №809395 у гр.22 містяться відомості про відправника (повна назва). Така автотранспортна накладна підтверджує укладення договору перевезення, який визначає відповідальність відправника, перевізника та одержувача товару та підтверджує, що вантаж в момент прийняття знаходився в належному стані, в цілій упаковці, маркування і число місць відповідає зазначеним у накладній.
Відтак, суд вважає що відсутність реквізитів відправника (підпису та печатки) в автотранспортній накладній, не впливає на ціну товару та порядок визначення складових митної вартості товару, за умови підтвердження таких складових іншими документами.
Щодо твердження митного органу про те, що: у гр. 20 МД задекларовано умови поставки - FCA Bursa, однак, місцем складання ЦМР (гр. 21) зазначено - ISTANBUL, а у рахунку на транспортування зазначено маршрут - Бурса-Порубне-Верин; протиріччя у даних не дає змоги встановити точний маршрут перевезення, а отже, перевірити правильність розрахунку складових митної вартості, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.1. Контракту визначено, що Продавець повинен продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, найменування, асортимент і кількість якого зазначаються у відповідних інвойсах.
Термін та умови поставки визначені у п. 4.1. Контракту, а саме - Поставка Товару здійснюється згідно Інкотермс 2010 на умовах, зазначених в інвойсах.
Відповідно до інвойсу № CLR202400000032 від 02.08.2024 вартість товару зазначена 29042,58 дол. США, на умовах FCA Bursa відповідно до правил Інкотермс 2010.
Згідно із Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010) термін FCA (FREE CARRIER (...named place) «франко-перевізник» (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.
Відповідно до п. А2. Правил - Якщо потрібно, продавець зобов'язаний отримати, власним коштом і на свій ризик, експортну ліцензію або інший офіційний дозвіл та виконати всі митні формальності, необхідні для вивезення товару п. А4. Правил визначено що - Продавець зобов'язаний передати перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, товар у узгодженому пункті (якщо є) у зазначеному місці поставки у погоджену дату або у погоджений період.
Постачання вважається виконаним: - якщо зазначений пункт знаходиться у приміщеннях продавця, - коли товар завантажений у транспортний засіб, наданий покупцем; - у будь-якому іншому випадку, - коли товар надано у розпорядження перевізника чи іншої особи, номінованої покупцем, у транспортному засобі продавця та готовим до розвантаження.
З аналізу приписів п. А.2 та п. А4 Правил, вбачається що поставка має бути здійснена при виконанні двох умов. По-перше товар має пройти митне очищення для експорту, і по-друге завантажений у транспортний засіб.
Зі змісту графи 4 заявки №МЛЗ-240103-1-9 від 30.07.2024 вбачається, що пункт завантаження - « 16145 Bursa RADIATORS Nilufer Organize Sanayi Bolgesi (NOSAB) Ceviz Czdde No:21». Тобто завантаження товару у транспортний засіб здійснюється у місті Bursa (Бурса).
Крім цього, відповідно до довідки про транспортно-експедиційні витрати №МЛЗ-240103-1-9 від 05.05.2024 та рахунку від 05.08.2024 №МЛ0805-0001 транспортні витрати розраховані за маршрутом м. Бурса, Туреччина - Порубне, Порубне - Верин, Україна.
Враховуючи той факт, що автотранспортна накладна (CMR) №809395 за своєю суттю є транспортним документом, а отже не містить відомості про вартість перевезення, суд вважає, що посилання митного органу на неї як підставу вимоги додаткових документів є помилковою, оскільки вартість перевезення зазначена у інших документах поданих до митного оформлення.
Щодо твердження митного органу, що у поданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення №24341300ЕХ00633814 зазначені умови поставки (FCA-ISTANBUL) відмінні від визначених договором та задекларованих у МД №24UA209150008960U5, суд зазначає, що експортна декларація - це митний документ, що підтверджує експорт товарів з країн Європейського Союзу законність вивезення продукції з країни-експортера і ввезення в країну- імпортер. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.
Щодо зауваження відповідача, що поданий прайс-лист від 03.10.2023 виставлений на інших умовах поставки ніж передбачені договором, суд зауважує, що прайс-лист та комерційна пропозиція є документами довільної форми і діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено їх типової форми. Згідно загальноприйнятої світової практики, прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов'язковим зазначенням валюти, контактну інформацію про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів. Крім цього, прайс-лист не є основним документом на підтвердження митної вартості товару, в зв'язку з чим будь-які сумніви в правильності його складання не повинні впливати на висновок митного органу про необхідність коригування митної вартості товару.
Також відповідач вважає, що у долучених позивачем документах відсутні відомості про вартість завантаження товару у транспорт і про те, хто несе такі витрати. Відповідач зробив припущення, що, оскільки відвантаження товару здійснювалось не з адреси відправника (відповідно з умовами договору, умови поставки FCA Bursa), а відомості щодо завантаження товару м. ISTANBUL, імовірно вартість навантаження товару не включена у вартість товару та не підтверджена документально, що унеможливлює обчислення числового значення вартості такої послуги.
Суд зауважує, що за умовами поставки FCA згідно з Incoterms 2010 продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Як встановлено судом завантаження товару у транспортний засіб здійснювалося у місті Bursa, що підтверджується наданими до митного оформлення товаросупровідними документами, зокрема, довідкою про транспортно-експедиційні витрати №МЛЗ-240103-1-9 від 05.08.2024.
Оцінюючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
В оскарженому рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методу 2а. Застосування резервного методу та визначення митної вартості імпортованого товару обґрунтовано митницею використанням інформації з баз даних ЄАІС Держмитслужби та зазначенням номеру та дати митних декларацій для товару - МД № UA408020/2024/034830 від 08.07.24, де митна вартість товару з схожими характеристиками (щодо ваги, умов поставки, часу оформлення та країни походження) становила 2,63 дол. США за кг.
При цьому відповідач не пояснив аргументацію обрання саме наведеної декларації в якості джерела інформації для визначення митної вартості товару, а не будь-яких інших. Митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригування, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо.
Водночас, відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту подібності товару та умов імпорту не дозволяє використовувати рівні показники митної вартості товару.
Наведене підтверджується змістом Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 (далі - Правила №598), позаяк у графі 33 рішення про коригування митної вартості «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у ст. 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Відповідно до ст. 64 МК України у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Однак, текст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо.
Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з'ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.
У спірних правовідносинах, як з'ясовано судом, відповідачем такого порівняння зроблено не було. Таких доказів матеріали справи не містять.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2018 у справі №815/228/176, про наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що якщо у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, це жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
У постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №804/1755/17 міститься висновок, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Однак, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару не містять порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Крім того, жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність ввезених товарів в оскаржуваному рішенні також не зазначено та не надано доказів, що ввезення вказаних товарів відбувалось на тих же умовах доставки та з тією ж самою відстанню.
Верховний Суд неодноразово вказував на необхідність врахування комплексу відомостей в рішеннях про коригування митної вартості товару, зокрема в постанові від 26.05.2022 у справі № 560/355/19.
За правилами ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64 МК України). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч. 2 ст. 64 МК України).
Отже, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст. 60 МК України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч. 2 ст. 60); для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч. 3 ст. 60); ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч. 4 ст. 60); у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч. 5 ст. 60).
Проаналізувавши обставини, що встановлені у цій справі суд зазначає, що надані декларантом документи виключали обґрунтовані сумніви митного органу в правильності зазначеної митної вартості товарів, висновки про що зроблено вище.
Суд враховує, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Подані позивачем документи для митного оформлення товару, на думку суду, дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.
Натомість під час розгляду справи судом з'ясовано, що зауваження митного органу по суті носять формальний характер та окремо або у своїй сукупності не свідчать про наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відтак, зазначені митним органом у повідомленнях та в рішеннях про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття картки відмови і коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об'єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
Враховуючи наведені мотиви, суд робить висновок, що відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення № UA209000/2024/000465/2 від 09.08.2024.
При цьому, судом не беруться до уваги інші посилання відповідача, з огляду на встановлені обставини.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Львівську митницю.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
На доказ понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. до суду подано: ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Серії АА №1485899 від 17.09.2024 року; договір №465-МВ від 22.08.2024 року про надання правової допомоги; акт (звіт) прийому наданих послуг від 11.09.2024 на суму 10000,00 грн.; рахунок на оплату №081 від 22.08.2024 на суму 10000,00 грн.; платіжна інструкція №7505 від 11.09.2024.
Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, реальності адвокатських витрат, враховуючи співмірність, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає належним і достатнім способом відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу є стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000,00 грн. понесених витрат.
Щодо судового збору, то у відповідності до ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/000465/2 від 09.08.2024.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» (вул. Львівська 2А, с. Жовтанці, Кам'янка-Бузький р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 38332186) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА УКРАЇНА» (вул. Львівська 2А, с. Жовтанці, Кам'янка-Бузький р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 38332186) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір у розмірі 2428 (дві тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 03 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 05.03.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович