06 березня 2025 року Справа № 280/144/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частино НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частино НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 10 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі та з 19 липня 2022 року по Об грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 10 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі та з 19 липня 2022 року по 06 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем не проведено остаточний розрахунок та не виплачено середній заробіток за несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення за період з 10 вересня 2018 року по 06 грудня 2024 року у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Із цим фактом позивач пов'язує також виникнення у нього права на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 13 січня 2025 року суд відкрив провадження у справі, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано довідку про суми нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 280/10155/23, а також інформацію щодо дати щодо здійснення такої виплати.
30 січня 2025 року представником відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України витребувано довідку із детальним розрахунком грошового забезпечення (зазначення всіх складових) за два останніх повних місяця роботи перед звільненням (із зазначенням кількості робочих та відпрацьованих днів у кожному місяці) ОСОБА_1 .
03 березня 2025 року представником відповідача на виконання вимог вищезазначеної ухвали до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано заяву, в якій вказано, що розмір грошового забезпечення за два останніх повних місяця роботи перед звільненням позивача складав 9 111 грн. без відрахування податків. Після відрахування податків позивачу на картковий рахунок за липень - серпень 2018 року фактично перераховано кошти у розмірі 8 974,33 грн. за кожен місяць, в загальному розмірі 17 948,66 грн.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 за контрактом.
У період з 01 січня 2016 року по день звільнення (10 вересня 2018 року) індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_1 у належному розмірі, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом у справі № 280/10155/24.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 280/10155/23, яке набрало законної сили 26 червня 2024 року, Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Належний перерахунок в загальній сумі 44 933,35 грн. на виконання рішення суду відповідач виплатив лише 06 грудня 2024 року, що підтверджено платіжною інструкцією № 8341 від 04 грудня 2024 року (із відміткою про фактичну оплату 06 грудня 2024 року), копія якої міститься в матеріалах справи, банківською випискою позивача про зарахування коштів на виконання судового рішення у справі.
При цьому, під час виплати відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана згодом Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 18 квітня 2019 року у справі №806/889/17.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключені звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою належних позивачу при звільненні сум, донарахованих за рішенням суду.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 06 грудня 2024 року шляхом виплати грошового забезпечення на виконання судового рішення у розмірі 44 933,35 грн.
Згідно даних наданих військовою частиною НОМЕР_2 НГУ, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 289,49 грн. (8 974,33 грн. + 8 974,33 грн./62 дні).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 рік (наступний день після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) до 06 грудня 2024 року включно становить 2279 календарних днів.
Водночас, суд враховує, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19 липня 2022 року і після цього.
Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, а також в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Відтак, у період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
При цьому, як зазначено Верховним Судом до цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 06 грудня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року, суд виходить з наступного.
Згідно наданих військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України відомостей, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 289,49 грн.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року (1407 календарних днів) становить 407 312,43 грн. грн (289,49 грн х 1407 календарних днів).
При цьому підлягають застосуванню критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,11 (44 933,35 грн) / 407 312,43 грн. (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року) .
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року та з врахуванням принципу співмірності становить 44 804,37 грн (289,49 грн х 1407 календарних днів х 0,11).
Водночас зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 06 грудня 2024 року слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію статті 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 185 календарних днів.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 53 555,65 грн (289,49 грн х 185 календарних днів).
Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19 липня 2022 року не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року в сумі 44 804,36 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 06 грудня 2024 року в сумі 53 555,65 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач та застосовано шестимісячний строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплати на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Частиною першою статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Аналіз статті 1 Закону № 2050-ІІІ дає підстави дійти висновку, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, у якій вказано, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
На виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/10155/23 відповідачем нараховано та виплачено позивачу суму грошового забезпечення в розмірі 44 933,35 грн.
Суд відзначає, що у відповідності до норм Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру.
Отже, оскільки грошове забезпечення позивача не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив його виплату з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11 вересня 2018 року по день фактичної виплати.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата перерахованих сум грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання, чого у спірному випадку як встановлено рішенням суду у справі №240/24112/23 відповідачем зроблено не було.
Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув право на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, у зв'язку з порушенням строків виплати позивачу грошового забезпечення за період з 11 вересня 2018 року, а відтак, з метою належного захисту прав позивача вважає необхідним зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11 вересня 2018 року по день фактичної виплати.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року в сумі 44 804, 36 грн. та за період з 19 липня 2022 року по 06 грудня 2024 року у в сумі 53 555,65 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки його виплати з 11 вересня 2018 року по день фактичної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 березня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов